Папороть, яка ніколи не цвіте

Незважаючи на неймовірну кількість легенд про цвіт папороті, ми, на жаль, ніколи не побачимо її цвіту. Ні у ніч на Івана Купала, ні в будь-який інший день.

Зате вона, існуючи на Землі мільйони років, перебачила на своєму віку все: і динозаврів, і первісних людей, і будь-яких інших наших попередників. Найпоширеніша папороть      — орляк — зустрічається на всіх континентах. Навіть гори для неї не перешкода, натрапити на орляка можна й на схилах тритисячіметрової висоти. Його нема лише там, де вічні холоди і морози.

Але ті папоротники, що ростуть зараз, — лише залишки величезних заростів, що вимерли разом із динозаврами через зміну клімату. Приблизно уявити, як це виглядало, можна хіба на Тасманії. Острів, більше третини якого займають національні парки й інші заповідні зони, покритий вічнозеленими лісами з папоротниковими рослинами, тому природа тут так нагадує доісторичну.

ЛІС НА РІВНЕНЩИНІ

В Україні, зокрема, орляк звичайний дуже поширений у соснових і сосново-дубових лісах та чагарниках — на Поліссі й у лісостепі, зростає по долинах річок і в степу, і в Карпатах. У нас папоротникові рідко зустрічаються вище пів метра, а в більш сприятливих умовах, наприклад, у Закавказзі, досягають і півтора-два метри.

НАЗВУ ОТРИМАЛА ЗА СХОЖІСТЬ ЛИСТКІВ ІЗ КРИЛАМИ ОРЛА

— Назва «орляк» закріпилася за папороттю, певно, через особливості розташування стрижневих пучків стебла, — розповідає біолог Марія САВЧУК. — Якщо зрізати листок при основі, то можна побачити, що на звороті його провідні пучки нагадують двоголового орла. Схожі назви є і в інших народів. Німці орляк називають аdlerwurz чи аdlerfarn, французи — fougere imperiale, поляки кажуть на нього оrlica pospolita. Та й саме трикутне листя папороті нагадує ніби крило орла. Дехто в пучках на поперечному розрізі листків вбачає навіть ініціали імені Ісуса Христа (ІС), а орляк через це називають також «Ісусовою травою» , німецькою — Jesus Christus Wurzel.

Листки папороті ростуть верхівкою, не більше чотирьох місяців — з кінця травня по другу половину вересня — і гинуть від перших заморозків. На зворотному боці листка влітку можна побачити бурі крапки, які ніби складають якийсь візерунок. Це соруси, в яких дозрівають спори рослини. До речі, слово «сорус» грецькою якраз і означає «купа».

Орляк, як і інші папороті, відрізняється від усіх рослин своєрідним розвитком листків: молоде листя завжди скручене і має вигляд равлика. Із середини травня листки починають розкручуватися, й їхні пластинки, або вайя, як їх називають у папоротей, поступово розпрямляються від основи до верхівки. «Вайя» у перекладі з грецької мови дослівно означає пальмова гілка. І справді, нові пагони папороті за структурою нагадують віяла пальм. Корінь рослини міцно закріплений у ґрунті на півметровій глибині, щоб не піддаватися вимерзанню у холодні пори року.

Завдяки такому глибокому розташуванню коренів орляку не страшні не лише морози, а й лісові пожежі, після яких він досить легко відновлюється, поширюючись на нових територіях. Надлишку сонячного світла він також не боїться, та й посуха не особливо йому страшна. Хоч орляк звичайний може розмножуватися і спорами, які утворюють обідок по краях листів, цей вид папороті активно розмножується, викидаючи нові стріли від кореня. Через особливу здатність поширюватися новими територіями після лісових пожеж за ним навіть закріпилася репутація такого собі лісового «агресора».

СПОСОБІВ ВИКОРИСТАННЯ ОРЛЯКА — БЕЗЛІЧ

Багато народів у давнину використовували харчові властивості папороті, а дехто користується ними і зараз. Навряд чи хтось із нас буде харчуватися папороттю, але знати про цю можливість не буде зайвим..

Вважається, що сухі подрібнені корені орляка придатні для випікання хліба, а печені — для споживання. В усякому разі так робили аборигени Нової Зеландії, Австралії й Північної Америки. В голодні роки хліб із орляка пекли і в деяких європейських країнах.

У Китаї, Японії, Кореї, Північній Африці молоді пагони папороті, які ще називають равликами, споживають у чималих кількостях як овочі для салатів, солять чи маринують. Молоді листки, зібрані до того, як вони розпрямляться, очищені й відварені, використовують для приготування супів, салатів, приправ.

Японські пиріжки з начинкою — варабімоті — виготовляють із папоротникового крохмалю. Японські дослідники вважають, що орляк сприяє виведенню з організму радіації.

В Японії сумішшю клейстеру з папоротникового крохмалю і соку незрілої хурми обробляли папір, щоб він не пропускав вологи. А вже згодом почали використовувати для виробництва водонепроникних плащів і парасольок.

Через високий вміст крохмалю в кореневищах орляк використовують у Німеччині зокрема у пивоварінні.

Ще одна цікава особливість орляка — його попіл містить багато поташу й тому має непогані мийні властивості. Його коріння можна використовувати для прання, що колись і робили наші предки.

Листя орляка селяни використовували для зберігання продуктів, також листям застеляли підлогу в хлівах для дезінфекції. Проте при поїданні значної кількості надземної частини орляка (у свіжому або висушеному вигляді) велика рогата худоба і коні можуть отруїтися.

У середні віки англійці накривали своє житло листям папороті, як у нас — соломою чи очеретом. Як покрівельний матеріал його використовували й індійці Північної Америки. Вони ж робили з орляка сітки, рогози і парасольки. Та й зараз на островах будиночки вкривають папороттю, але швидше вже для екзотики.

У наші дні коріння папороті використовують під час екологічного фарбування вовни у чорний колір, а шовку — в різні відтінки жовтого.

ЛІКАРСЬКИЙ ЗАСІБ І ДЕКОРАТИВНА РОСЛИНА

У китайській медицині папороть використовують як жарознижувальне при інфекційному гепатиті, в індійській — при інфільтрації селезінки. Листя папороті в монгольській медицині застосовують як засіб, що заживлює рани, оскільки водний і спиртовий екстракти папороті проявляють бактеріостатичну активність. Відваром коренів рослини лікують хвороби органів дихання, головні болі, а маззю, виготовленою з його відвару, — екземи та абсцеси.

Дуже популярний орляк і в ландшафтному дизайні. У багатьох країнах його використовують для створення в урбанізованому просторі острівців дикої природи — для максимального наближення до природного озеленення міст. Урбанізація настільки проникла в життя людей, що викликала бажання створювати куточки дикої природи в місті, де людина почувається значно краще. Кущі папороті прикрашають як загальноміські парки і сквери, так і подвір’я багатоквартирних будинків та садки приватних садиб.