Як приручали інохідця
Потім був фільм у двох частинах Петра Солдатенкова за участю Артура Макарова: «Історія кохання» та «Історія хвороби». Зняті із претензією на документальність приблизно на початку 90-х років, ці фільми тільки приховують суть того, що відбувалося з Висоцьким. В «Історії кохання» багато уваги приділено його дзвінкам у Париж Марині Владі та трохи піднято, причому однобоко, завісу над конфліктом між Мариною і батьками Висоцького. Ні слова про його позашлюбну дочку, про те, що в останні кілька років він жив з якоюсь дівчиною Оксаною (в останні дні життя мав намір із нею повінчатися, навіть обручки було куплено). І в той же час прагнув у Париж, до Марини. Цю трагічну розірваність поета у псевдодокументальному фільмі «Історія кохання» навіть не згадано.
А «Історія хвороби» взагалі не витримує критики. Не мають ніякого сюжетного виправдання включені в неї розлогі монологи на загальні теми стороннього священика з Ленінграда. У той же час не названо, не опитано нікого з тих, хто був із поетом в останні дні життя. У цьому композиційно крихкому, випадковому матеріалі навіть не згадано основної причини, що призвела до смерті: наркотики. Після виходу документальної книжки Валерія Перевозчикова «Правда смертної години», де автор за днями, за годинами зібрав диктофонні свідчення людей, які були з В.С. в останні дні його життя, — говорити загальними фразами про перенапруження, про відвернений алкоголізм — значить просто брехати.
Весь останній тиждень Висоцький майже безперервно кричав від болю, бився головою об стіни. Його близький друг, лікар Анатолій Михайлов, колов йому хлоралгідрат і седуксен — за своєю не дуже перевіреною методикою намагався вивести з наркотичного зламу. А В.С., тікаючи з квартири від друзів, глушив горілку: вона хоч трохи знімала абстиненцію. Лікареві-реаніматологу інституту ім. Скліфосовського Леонідові Кульповару, який приїжджав за викликом у квартиру Висоцького за день до його смерті і який бачив його у стані наркотичної коми, автори фільму не дали сказати головного. Як і тій же Оксані, і близькому другові поета Валерію Янкловичу, і багатьом іншим. Треба визнати, що до останнього часу майже всі, долучені до гігантського виру навколо Висоцького, зберігали кругову поруку мовчання про справжні причини його смерті.
Тому фільм «Історія хвороби», м'яко кажучи, неправдивий. Якщо вже братися за такі складні, тонкi теми, про які оголосили творці фільмів, то робити їх треба делікатно, але чесно.
А ще ГРТ фрагментарно повторило січневий концерт пам'яті Висоцького, організований провідним кланом сучасної російської естради.
Від нього залишилося враження, що російська попса спробувала приручити скакуна-інохідця, а він їх розтоптав — настільки катастрофічним було незбігання рівня тих, котрі виступали, з людським, поетичним матеріалом, на який вони замахнулися.
