Опора на власні сили

Виступаючи у «Свободі слова» на каналі ICTV Петро Порошенко  розкрив деякі цікаві обставини. Нічого сенсаційного, про це багато хто писав і вів мову, але важливо почути підтвердження від першої особи держави. Порошенко акцентував увагу публіки на зовнішній допомозі Україні. Радів, що тепер її більше, ніж 2014 року. І навіть поділився ексклюзивною інформацією про те, як на початку агресії РФ американські генерали казали лідеру України, що не можуть надавати зброю українцям, оскільки, за їхніми словами, «половина  армії у вас — корупціонери, а друга половина — агенти Кремля, дамо вам зброю — її продадуть або передадуть Росії». Тепер, як стверджує Порошенко, такого на Заході більш не кажуть. Що ж, чудово. Але чи означає це, що у ВСУ, МВС, СБУ, в Укроборонпромі подолали корупцію? Чи означає це, що провели успішне очищення державного апарату і силових структур від ворожої агентури? А чому ж на самісінькій верхівці нашої політики і досі родичі президента країни-агресора? Дехто тримає двері відчиненими для договорняка з Путіним, хоча за нинішніх умов договорняк з ним означає ту чи ту форму капітуляції України.

Ми ображаємося на захід, на його «занепокоєння» і «стурбованість», але і Захід має підстави не довіряти нашій владі і підозрювати її в двоїстих стандартах. Адже Україна досі торгує з Росією на 11 млрд доларів на рік. З цих грошей 7,5 млрд доларів пішло з України в РФ на сплату за її товари. Скільки ракет, снарядів, мін, гранат і патронів можна виготовити і застосувати проти України за цих 7,5 млрд доларів? Що значно більше, ніж весь наш  річний військовий бюджет. Але про це президент Порошенко нічого не сказав. Після того, як наші кораблі у Керченській протоці було атаковано  і захоплено, ми знову почали ходити по міжнародних судах, демонструючи неспроможність самостійно захищатися. А якщо завтра російський флот захопить Очаків, Миколаїв, Одесу — знову рватимемо на собі сорочку перед міжнародними інстанціями?

Як ми хочемо жити біля моря, не маючи військового флоту? Не буде флоту, не буде в України і моря. Треба було починати будувати кораблі ще 2014 року, якщо Кравчук, Кучма, Ющенко і Янукович нічого не робили і все прогавили. І сьогодні ми б уже щось мали, аби захистити своє узбережжя. Символом катастрофічної політики центральної влади в морському питанні є доля багатостраждального українського корвета, який ось вже 10 років намагаються побудувати в Миколаєві. Там постійно чогось бракує, то коштів, то матеріалів, то кадрів, то бажання влади. Чи хтось взагалі має намір відновлювати українське військове кораблебудування? Чому наша влада так пасивно діє в питаннях отримання американських фрегатів, які США нам передають? Як стало відомо, влада занепокоєна тим, що утримання кожного такого корабля коштує 25 мільйонів доларів на рік. Знову немає коштів? Ну, насправді в нас їх завжди немає, а ось на політичні інтриги, на нескінченні вибори, на підкуп електорату, на піар гроші є завжди. А чому б не позичити грошей у вигодоотримувачів схеми «Роттердам +»? І у щасливих творців численних корупційних схем? Окрім того, в нас є таке «національне багатство», як олігархи. Слово «олігарх» — грецьке (влада небагатьох). Беру словник античності, виданий у Берліні і перекладений російською мовою 1989 року, і читаю: «Олігархія — панування кількох нечисленних, але могутніх знатних родів, що обмежує, а часом придушує демократію. Арістотель називає олігархію виродженням аристократії». Але при цьому демократія в Афінах досить жорстко контролювала олігархів, накладаючи на них виконання (їхнім коштом) суспільних обов’язків, які по-грецькому називалися «літургіями». А під час війни демократична влада ці самі «літургії» роздавала кожному олігархові конкретно: «Ти, Арістіппе, будуєш бойові кораблі, ти, Ксенофонте, — берегові укріплення, а ти, Арістархе — забезпечуєш флот припасами».

Можливо, час вже подумати про «літургії» для олігархів України? Щоправда, в цій справі їм спочатку має подати особистий приклад олігарх № 1.

Не завадило б найбагатшим громадянам України добровільно обкласти себе військово-патріотичним податком.

Наша влада не розуміє чи вдає, що не розуміє, що удари по внутрішньому ворогу в Україні — це дуже важлива ділянка боротьби проти російської агресії. А щодо цього в нас ситуація дуже погана. Керівництво країни боротися з внутрішнім ворогом явно не хоче.

У студії Антона Борковського на «Еспресо-TV» щодо цього висловився російський опозиціонер академік Андрій Піонтковський «поки що у вас в Україні «рулить» Медведчук, скуповує телеканали, підтримує пропутінську кандидатку в президенти».

Борковський запитав у академіка, чому Путін здає потихеньку Китаю величезні шматки російських територій у Сибіру і на Далекому Сході, готовий торгуватися з Японією за Курильські острови, але мертвою хваткою вчепився за Україну? Піонтковський відповів: «Боротьба Путіна за Україну — це останній наступ орди Чингіз-хана на Київську Русь». До речі, 1967 року в Севастополі батьки презентували мені, тоді учневі 6-го класу «Дитячу енциклопедію», видану в Москві. Один з її томів було присвячено «історії СРСР з прадавніх часів і до наших днів». Знаючи, коли виник СРСР і скільки проіснував, вислів «з прадавніх часів» звучить комічно. Але там був цікавий фотознімок київської монети Х століття, на якій було зображено великого князя, і напис — «Се Володимер на столи, а се його срибло». Навіть не потрібно перекладати сучасною українською, це і сьогодні звучить так, як і тисячу років тому. А з другого боку монети — тризуб як символ влади великого київського князя. В енциклопедії були і знімки перших монет Московського і Нижньогородського князівств. Там зазначалося, що написи на перших російських монетах зроблені давньотюркською мовою, що для улусу Джучі, Золотої Орди цілком природно. Сьогодні нам треба вистояти під ударом російської спадкоємиці агресивної монгольської імперії.

На телеканалі «Еспресо-TV» ведучий Сергій Руденко розмовляв із віце-спікером парламенту Оксаною Сироїд. Вона теж схилялася до думки про дуже високу ймовірність повномасштабного російського вторгнення в Україну і закликала зміцнювати національні збройні сили. Вона скептично оцінювала договір 2003 року щодо Азовського моря, заявляючи, що юридично нас не захистить жоден договір. Треба нарощувати українську військово-морську присутність у Чорному та Азовському морях. Але чи багато хто в нашій політичній верхівці хоче це розуміти?

Поки що звучить нескінченна риторика про виключно дипломатичне та юридичне протистояння агресорові. Та й щодо боротьби із внутрішнім ворогом. На думку віце-спікера, президент Порошенко створив режим найбільшого сприяння  для реваншистсько-проросійських сил в Україні, він втратив відчуття реальності, оскільки в його оточенні геть відсутня критика.

«Еспресо-TV» провів голосування телеаудіторії на тему: чи треба позбавляти пана Медведчука права вести перемовини з Путіним від імені України? 93% опитаних вважають, що слід усунути Віктора Медведчука від цього процесу...

Надійшли втішні звістки з Криму. Місцеві жителі почали активно допомагати полоненим українським морякам, збираючи для них кошти, одяг, харчі, медикаменти. Кримськотатарський журналіст Осман Пашаєв сказав, що був приємно здивований великою кількістю кримчан зі слов’янськими прізвищами, які багатьом ризикуючи, виступили на підтримку українців. Виявилось, що для дуже багатьох кримчан Україна, як і раніше, залишається своєю країною, а українські матроси і офіцери — своїми хлопцями. Деякі кримські оглядачі навіть вважають, що українських військовополонених слід негайно вивези до Москви, аби не провокувати в Криму співчуття до них. За словами кримської блогерки Зареми Сейтаблаєвої, проукраїнські настрої в Криму зростають.

Якби ще рідна влада на материковій Україні щось активно робила для зростання сили та підвищення престижу нашої держави.