Ігор КРУТОЙ: "Гроші за пісні не беру"
До Ігоря Крутого в кореспондентів "Дня" цікавість була насамперед як до керівника найбільш великої в російському шоу-бізнесі фірми "АРС" і продюсера телевізійної "Пісні року". За три роки передачу, яка почала занепадати на очах, Крутий зробив потужним міжнародним проектом, "посунувши" російських "зірок" на Захід. Хай поки що вони в Лос-Анджелесі, й у Нью-Йорці, й у Берліні виступали в основному перед своїми співвітчизниками. Але взагалі й там також багато мешкає колишніх українців. Чому ж наші зірки там сяють так рідко, і якось непомітно? Схоже, що українські продюсери поки що здатні лише здійняти бурю в склянці води, прикриваючи власну неспроможність політичними іграми.
Певна річ, в Росії подібного також з надлишком, і як би той самий пан Крутий не відхрещувався від політики, саме Росія, і не в останню чергу - та сама фірма "АРС", стала прикладом найтіснішої спілки між поп-зірками й тими, хто бореться за політичну владу.
- Ігоре Яковичу, можливо, неоднозначна реакція в Києві на проведення "Пісні-97" була викликана тим, що багато російських акторів брали участь у проєльцинських акціях "Голосуй, а то програєш!". Наскільки, на вашу думку, подібний політичний вибір був виправданим? І наскільки моральна сама собою подібна політично-фінансова заангажованість "зірок" естради?
- Я вважаю, що акція "Голосуй, а то програєш!" допомогла привести на вибори молодь, а це багато що виправдовує. Нове покоління свій голос віддало свідомо, з думкою про завтрашній день. І я не вважаю, що Росія виграла б, якщо до влади прийшли б комуністи, а тут питання стояло саме так: або - або.
Нинішня ж "Пісня року" в Києві до виборів в Україні не мала ніякісінької дотичності.
- Ви добре знаєте шоу-бізнес Росії. А наскільки він вже сформований?
- Він рушив вперед семимильними кроками. Сподіваюсь, що мине зовсім небагато часу, й ми вийдемо на європейський рівень. Кожна фірма, яка має певний вплив на телебачення, проводить свою лінію. У ЛіСС мета одна, в "АРС" - інша. Клани - це слово мені не подобається. Поки шоу-бізнесом не займатимуться професіонали, потерпатимуть і актори, й глядачі.
- У Києві з'явилася філія фірми "АРС". Чи означає це, що акції, подібні до "Пісні року", відбуватимуться й надалі?
- Хочу, щоб наш досвід не обмежився разовим заходом. Таким складом "зірок" можна зібрати не лише Палац "Україна", але й 100-тисячний стадіон.
- Чи є у вас особливі рецепти створення хитів?
- Для абстрактних виконавців я не пишу. Знаю: це для Лайми, а це - для Лоліти, або для Леонтьєва. А якщо ви гадаєте, що вони зі мною не сперечаються, то - помиляєтеся. Всі співаки п'ють з мене кров, попри на нашу дружбу. Особливо Валерій, але робить він це вельми інтелігентно: "На жаль, я не впорався з даним твором". І я розумію що це означає: треба переробити. Слава богу, пишу легко, і мені не важко створити новий варіант. Все ж краще, аніж гаяти час на суперечки.
- Як дорого коштує замовлення у вас пісні?
- Я грошей за пісні взагалі не беру. Для мене принизливо брати гроші зі співака. Надаю перевагу роботі з виконавцем, над альбомом, після продажу якого, з відрахуванням витрат, ділимо прибуток.
- Чи сьогодні композитор одночасно має бути й продюсером?
- Це обов'язкова умова. В Америці К. Джонс - композитор, аранжувальник і продюсер Майкла Джексона. А. Б. Фейс написав майже весь репертуар і продюсирує Мадонну. Таких прикладів багато. Ці професії доповнюють одна одну.
- Ваші враження від українських виконавців?
- Буду відвертим - яскравих відкриттів не сталося. У багатьох є вокальні дані, але репертуар, аранжування, манера подачі - на жаль, мали б бути кращими.
"Пісня-97" у Києві вдалася відсотків на 80. Головне, що інтерес до російської естради не згас. А українські виконавці мають величезний потенціал, не треба лише замикатися у своїх "стінах".
Як продюсер я хочу, щоб на естраді засяяли нові імена й посунули грандів нагорі. Від цього виграють усі: як актори, які відчують дух суперництва, так і глядачі.
