Епізоди подвійної гри

На тлі, на жаль, «гібридних виборів» 2019 року, що наближаються, найнеприємнішою, найскандальнішою і найнепристойнішою подією останнім часом стала  видача Генеральною прокуратурою на вимогу ФСБ і Слідчого комітету країни-агресора українського добровольця з Інгушетії Тимура Тумгоєва. «Еспресо-TV» показало малозрозумілі пояснення і виправдання з цього приводу генпрокурора Луценка. Питання в данному разі стоїть ширше, ніж доля лише одного бійця українського опору, виданого нинішньою владою на розправу до Росії. Які під час війни взагалі можуть бути справи з ворогом? Будь-які такі справи однозначно є зрадою. Багато бійців АТО підтвердили, що Тимур Тумгоєв разом з ними воював за Україну. А тепер його чекають у РФ тортури, катування і, цілком можливо, смерть. Цікаво, пан Луценко подумав про це? ГПУ не має претензій до Медведчука, Портнова та багатьох інших подібних до них, проте жадає розправитися з людиною, яка допомагала нашій країні у важкий для нас час. Вже якщо так хотілося Луценку позбутися Тумгоєва, то його можна було передати будь-якій цивілізованій країні (а не Росії і Білорусії), де існує можливість чесного розслідування і справедливого суду. Але Луценко  дуже старався. Тому не відреагував на заяву високопосадового представника ООН, що рекомендував не видавати інгуша РФ. Генпрокурор відреагував так: мовляв, це всього лише рекомендація. Так. Проте  вимогу РФ у ГПУ сприймають як керівництво до дії, клацають каблуками і мчать виконувати. Юрій Луценко стверджує, що РФ теж когось там видає Україні. Кого? Дрібних кримінальних злочинців? Тих, хто вчиняє акти терору в нашій країні, Росія не видає, наших політв’язнів, заручників Росія, як правило, не видає. Проте українські чиновники охоче видають ворогові тих, кого він зажадає.

Коли ці ганебні відносини української влади з Кремлем нарешті припиняться? Якщо Тумгоєв загине в Росії (а це більш ніж ймовірно), то чорна пляма юдиного гріха ляже на Луценка і всю Україну, на всіх нас. Нам постійно нагадуватимуть про цю ганьбу. Тумгоєва Кремль звинуватив у тероризмі, мовляв, він воював у Сирії на боці ІДІЛ. РФ стверджує, що Арсеній Яценюк був крутим польовим командиром чеченських бойовиків. Коли пан Луценко має намір задовольнити і цю вимогу Москви і видати Арсенія Петровича російським «органам»? А там у списку Кремля (серед «терористів» і «військових злочинців») є і генерал Муженко, і генерал Полторак, і багато інших.

Нардеп Оксана Корчинська у студії «Еспресо-TV» повідомила, що ФСБ і Слідчий комітет РФ вимагають видачі близько вісімдесяти українських добровольців, яких Москва називає «терористами».

Вчинок генерального прокурора, видачу Тумгоєва, член Харківської правозахисної групи Борис  Захаров назвав «зрадою без лапок». Луценко і кампанія створили страшний прецедент: якщо після «гібридних виборів» 2019 р. до влади прийдуть промосковські реваншисти, вони за методикою Луценка почнуть  масово видавати Росії на розправу українських бійців. Юрій Віталійович нещодавно сказав, що хоче з ГПУ повернутися в політику. Чи буде куди повертатися? Ми пам’ятаємо, як свого часу на сотнях мітингів і демонстрацій ставили запитання: «Кучмо! Де Гонгадзе?» чи не будуть тепер постійно запитувати: « Луценко! Де Тумгоєв?» Існуватиме ще в Україні політик Ю. Луценко чи він вже «спалив» себе реверансом перед Кремлем?

Але і це не все. Стало відомо, що в Україні, де украй рідко переслідують ворогів державності, порушили кримінальну справу проти колишнього майора Мельниченка за звинуваченням у шпигунстві, державній зраді тощо. Цікаво, на яку ж іноземну розвідку працював Мельниченко? На мозамбікську, ефіопську чи таїландську?

Адже ось як цікаво. Проти Кучми (у зв’язку зі смертю Гонгадзе) кримінальної справи немає. Проти Володимира Литвина справи немає. А стосовно Мельниченка — є. Який же урок цим дають суспільству? Дуже простий.

Боротися проти злочинних, незаконних дій — не можна. А якщо якийсь чиновник, офіцер та ін. знає про злочин, то  мусить мовчати про нього, як член мафії, що давав обітницю «омерти»...

Що це? Договорняк з «учорашніми» з перспективою на створення з ними політичної «ширки»? Спроба порозумітися з «Опозиційним блоком» та іншими «пташенятами гнізда Кучми»?

Здивував шеф зовнішньополітичного відомства. У рухомому рядку на екрані прочитав, що, на думку міністра Клімкіна, більшість російських дипломатів в Україні працюють на російські спецслужби. Яке епохальне відкриття! Клімкін зробив його лише зараз?

Останній посол СРСР і перший посол Росії в Ізраїлі Олександр Бовін залишив цікаві спогади «Записки ненастоящего посла». Там, з-поміх іншого, розповідається, як в одному чи то радянському, чи то вже російському посольстві на Близькому Сході відбувся конфлікт між посольськими дипломатами і посольськими розвідниками. А Віктор Суворов, який працював свого часу в радянському представництві в Женеві, описав сварку дружини дипломата з дружиною розвідника. Перша  висловилася в тому сенсі, що в посольстві головними є дипломати, а шпигуни мають бути скромнішими. На що дружина розвідника відповіла: «Та ви тут з вашим посольством   взагалі існуєте лише задля того, щоб нам  дупу прикривати». Вона, зрозуміло, мала на увазі свого чоловіка — «лицаря плаща і кинджала» та його численних колег. Оскільки шпигунам бажано діяти під прикриттям, то в посольствах таким прикриттям виступають дипломати.

Ось чому країни, що перебувають у стані війни, негайно розривають дипломатичні відносини з ворогом і висилають його дипломатів-розвідників. А прозріння міністра Клімкіна, яке хоч і дещо запізніле, викликає обережний оптимізм. Краще пізно, ніж ніколи. До речі, нещодавно наш міністр обурився зухвалою роздачею угорських паспортів у Закарпатті. Має намір висловити своє «фе» угорському колезі на сесії Генеральної асамблеї ООН. А ось словаки, хлопці прості, без жодних реверансів не впустили угорського міністра на свою територію. І нічого страшного зі Словаччиною не сталося. Так, триває і посилюється дипломатична і пропагандистська агресія Угорщини проти України. Це результат слабкої політики офіційного Києва. Подвійне громадянство в Україні має бути заборонене. Слід передбачити жорсткі санкції, запропонувати вибір: або один паспорт — або інший. Ті, хто висловиться за іноземне громадянство, мають жити в Україні на становищі іноземців (без права участі у виборах, без роботи в державних органах і з цілою низкою обмежень). Досить робити з України «прохідний двір», майданчик для геополітичних вправ сусідніх держав.

А канал «Прямий» проводить одне політичне ток-шоу за одним. Мабуть, для тих сил, які за ним стоять, все виходить на фінішну пряму. Ось і на одному з них ведучий Матвій Ганапольський поставив запитання аудиторії: «Чи можливий в Україні реванш проросійських сил?» І чи розверне він країну на 180? Телефонували до студії люди і казали, що  реванш можливий передусім через недовіру громадян до влади, яка, як стверджували ті, хто телефонував, постійно бреше. І друге запитання Ганапольського: що  потрібно зробити владі, аби їй повірили? Чи не пізно запитувати, Матвіє Юрійовичу?

Ну, що ж. Якщо у нас свобода слова, то і я хочу нею скористатися і відповісти. Отже, владі потрібно:

1. Припинити зухвале самозбагачення.

2. Перестати працювати на олігархів і повернутися обличчям до суспільства.

3. Припинити підозрілу співпрацю з країною-агресором (учора випадково зайшов на канал «112» і побачив там постарілого «адвоката» Василя Стуса, який пристрасно вимагав «якнайширшої автономії ОРДЛО» у складі України).

4. Розпочати наступ на 5-у колону, на внутрішнього ворога.

5. Мобілізувати державний апарат і всю націю на боротьбу із зовнішньою агресією.

Список неповний. Minimum minimorum. Утім, нехай не спокушаються прибічники реваншу і капітулянти перед ним. Як сказав на тому ж таки «Прямому» нардеп і комбат Юрій Береза: «Нас, тих, хто пройшов війну, в Україні — 300 тисяч. Критична маса. І жодному президентові ми не дозволимо танцювати під дудку Москви. Варто взяти до уваги.