Повернення Грушевського
Ідея створення цього закладу виникла 1991 року, коли вперше після тривалого замовчування імені Михайла Грушевського відзначався 125-літній ювілей від дня його народження. Тоді, у вересні, в Музеї історії Києва відрилася виставка "Михайло Грушевський. Повернення". Зібрані матеріали й стали основою майбутньої збірки. А наступного року було ухвалено рішення про створення історико-меморіального музею Михайла Грушевського (вулиця Паньківська, 9) на правах відділу Музею історії міста Києва.
А чому, власне, Київ? Тут минуло кілька найважливіших періодів життя та діяльності вченого. Тут він закінчив університет. Тут написав та опублікував свою першу дисертацію. Тут 1907 року заснував Українське наукове товариство, яке підготувало грунт для організації 1918 року Академії наук, а члени товариства стали першими її академіками. Тут був обраний головою Центральної Ради. Тут, зрештою, родину Грушевських спіткала велика втрата - у січні 1918 року цілеспрямованим обстрілом муравйовських військ було зруйновано його рідний будинок на вулиці Паньківській, внаслідок чого загинули безцінні мистецькі колекції, архів, рукописи, книги, картини. Після шести років еміграції 1924 року Михайло Грушевський повертається таки до Києва... Після так і нез'ясованої смерті в листопаді 1934 року його тіло перевезли в Україну і за постановою РНК УРСР поховали на Байковому кладовищі.
Прикметно, що Михайло Грушевський доклав чимало зусиль для створення Музею міста Києва, розробив його проект, очолював спеціальну комісію з його організації. Заснований 1978 року Музей історії міста віддячив одному зі своїх фундаторів і розбудовує нині меморіальний музей його імені.
Як відомо, музеї починаються з колекцій. У збірці меморіального музею сьогодні близько 2 тисяч пам'яток, серед яких - унікальні. Це, передусім, матеріали, пов'язані з життям та діяльністю Грушевського: фотографії, автографи, прижиттєві видання його праць (а він написав понад 2 тисячі творів). Особливу цінність становлять меморіальні комплекси рідних - дочки Катерини, брата Олександра та його дружини Ольги, сестри Ганни та її сина Сергія Шамрая, родича Марка Грушевського, учнів - Миколи Ткаченка, Віктора Юркевича, Василя Денисенка й інших.
Співробітникам музею вдалося розшукати багатьох родичів Грушевського, котрі проживають як в Україні так і за її межами (єдиний прямий нащадок - дочка Катерина - загинула у сталінських таборах. Вивчаючи родовід Грушевського, співробітник музею Микола Кучеренко на основі архівних джерел - клірових відомостей, метричних книг та інших родинних архівів, спогадів склав генеалогічне дерево, що нараховує понад 200 осіб. Його початок сягає в XVІІ-XVIII століття - сам Грушевський, як свідчить його "Автобіографія", не знав початків свого родоводу).
Працівники музею познайомили поміж собою багатьох представників роду й подарували кожному копії документів їхнього родоводу. Музей узяв на себе опіку над могилами Грушевських на Байковому кладовищі. Ще 1991 року з ініціативи музею та видавництва "Пам'ятки України" на будинку, що на вулиці Володимирській, 35, де працювала історична секція і був робочий кабінет її голови, встановлено меморіальну дошку.
Напередодні 130-річного ювілею Михайла Грушевського у вересні 1996 року в Музеї історії міста Києва відкрито виставку "Мета, зміст і щастя життя..." Не випадково, що саме на цій виставці відбулася презентація книжки "Михайло Грушевський: історик і будівничий нації" президента Українського історичного товариства у США, професора Канадського університету, редактора журналу "Український історик" Любомира Винара.
Водночас, не полишає відчуття тривоги щодо майбутнього музею, який має розміститися в родинному будинку Грушевських. Мешканців будинку відселено, підготовлено документацію на його ремонт і реставрацію. Однак, коли тут зажевріє світло наукового і культурного осередку? Питання більш, ніж риторичне. Президент України Леонід Кучма в інтерв'ю альманаху "Хроніка-2000" (випуск 17-18) серед інших називав проблему з розбудовою музею Грушевського. Проблема, власне одна - кошти. Передусім, на те, щоб не загинув будинок, себто музей. А в ньому, між іншим, передбачається представити й інститут президентства незалежної України. А може, президентові (й екс-президентові) узяти б патронат над музеєм свого попередника в політичній історії України?..
