"Палаючий дух" буремної доби
Валер'ян Поліщук належав до генерації літераторів, яка творила "розстріляне відродження". У 1920-х та початку 1930-х років його ім'я було досить популярним і часто згадувалося на шпальтах газет і сторінках журналів. Цьому сприяла надзвичайна творча продуктивність письменника: за півтора десятиліття літературної праці він зумів видати понад 40 книг - віршових збірок, поем, публіцистики, прози, літературної критики. 1934 року він підготував тринадцятитомне видання власних творів, а тим часом мріяв про втілення нових великих задумів, працював над романом. Така плідність була наслідком свідомого вибору поета. "Всі великі письменники багато і багато писали. Хай вони нам будуть зразком! Плодючість творча завжди ходить поруч обдарованости", писав він у "Дорогах моїх днів".
Мабуть, виняткову працьовитість, як і багато інших добрих рис, поет перейняв від батьків-селян. Народився й ріс він у сім'ї бідного селянина Левка Поліщука в селі Більчі Боремельської волості Волинської губернії (нині це село Млинівського району на Рівненщині). І саме батько, помітивши надзвичайні здібності Валер'яна, спродав землю і корову-годувальницю та спромігся віддати сина до Луцької гімназії. Там хлопець став одним з кращих учнів. З початком Першої світової війни він продовжує навчання в Катеринославі, куди евакуювали Луцьку гімназію. Саме там уперше виступає з літературними творами в учнівському альманасі, причому єдиний серед авторів "Первой ласточки" (так називався той гімназійний альманах) пише українською мовою. Опісля гімназії вступає до інженерного інституту в Петербурзі, однак невдовзі починаються революційні події, вир яких захоплює юнака. Він повертається в Україну. За доби Української Народної Республіки був головою земельного комітету Боремельської волості, наміряв своїм односельцям колись поміщицьку землю. Потім - знову нетривале навчання у Кам'янець-Подільському університеті, Рівне, Київ, Катеринослав... Уже знаним поетом Поліщук переїздить до Харкова, де отримує помешкання у знаменитому письменницькому будинку "Слово". Тут, у Харкові, він звідав і творче, й особисте щастя. Та в тому ж таки Харкові відчув сповна політичні цькування й був заарештований сталінськими опричниками восени 1934 року разом з М.Кулішем, Є.Плужником, В.Підмогильним. Звинувачення пред'явили стандартне - участь у контрреволюційній організації, підпільна націоналістична діяльність.
Буремні літа залишили слід у назвах усіх поетичних збірок Валер'яна Поліщука. Проте, озираючись на минуле, він критично сприймає свою ранню творчість: "Почуваю, що розумом, інтелектом виростаю, і все, створене досі, так не люблю, що далі нікуди... Взагалі, хочеться якихось велетенських форм і образів та творів..." Але мрії разом із життям обірвалися 1937 року в Соловецькому спецтаборі.
Який слід лишив по собі Поліщук в українській літературі?
Дослідники давали різні, нерідко цілком протилежні оцінки його творчого доробку. Напевно можна сказати одне: він був сином свого часу й органічно розкрив свої творчі можливості в характерних для того часу формах. Тому, навіть цілком заперечуючи естетичну вартість творчості Валер'яна Поліщука, доводиться визнати його визначну роль у культурному житті українського ренесансу. Ім'я письменника залишиться в історії як ім'я організатора нової літератури, генератора оновлення й експериментаторства, носія невичерпної творчої енергії... Одним із перших він відроджував літературне життя у пореволюційному Києві, був організатором і керівником літературно-мистецьких груп "Гроно" та "Авангард".
Час нещадно, але вочевидь, справедливо прирік на цілковите забуття урбаністично-пролетарські агітки В.Поліщука. Так мало було там справжньої поезії, а так багато її сурогатів - галасливих декларацій, порожнього пафосу, навіть самозвеличення... Цікаво, втім, що урбаністика, незважаючи на всі авторські декларування, залишилася внутрішньо чужою для його світогляду, естетичних уявлень. Свідчать про це ті Поліщукові вірші, які органічно вписуються у класичну українську й світову літературну традицію. Вони позначені щирим, проникливим ліризмом, невимушено-свіжою образністю. Серед таких - імпресіоністичні замальовки природи ("Осінь", "В полях", "Лісовий спів", "Пасіка") і романтичні любовні поезії ("Мила", "Спомин", "Незрівнянна").
Звертаючи свій погляд у майбутнє, Валер'ян Поліщук бачив там прекрасне, гармонійне життя. Оцінюючи свою добу й сучасників з погляду далекого майбутнього, писав:
Ми далеко розплюскали
в ніч і в віки - в віки! -
Наше згасле життя
І палаючий дух.
"Палаючий дух" Поліщукової літературної діяльності неможливо зігнорувати, хоча його творчість у цілому чітко закарбована в часі. Однак вершини цієї творчості - світлі й чисті.
