Анімація як локальне вирішення глобальної теми
Аніма латиною - це душа. Анімація - натхнення, оживлення, що є, погодьмося, актом божественним. Ми ж, тим часом, звикли до "мультиків" - як до не вельми серйозної дитячої забавки.
Мультиплікація й анімація, зрештою, - дві рівноцінні назви одного й того ж мистецтва. Але, здається, не випадково в матеріалістичному суспільстві, бо ми з нього родом, цуралися анімації й віддавали перевагу зниженому процесові множення (як буквально й перекладається з латини кореневе слово multіplicatio). Закономірно, що розквіту за радянських часів здобула саме дитяча мультиплікація, розважально-дидактична. Насправді ж це лише одна з гілок світового анімаційного мистецтва, яке в своєму "дорослому" варіанті переважно тяжіє до філософського осмислення світу, людського життя, або ж, за гаслом одного з неофіційних призів "Крока" - до локального вирішення глобальної теми. І природно, що дитяча анімація, зібравши 14 стрічок, була осібно сформована в одну з десяти конкурсних категорій фестивалю, що загалом і остаточно налічували 144 фільми тривалістю від кількох секунд до 100 хвилин.
А суворо-класичними категоріями анімаційних форумів є ті, що формують конкурсантів не за жанрами чи якимись іншими ознаками, а за тривалістю фільмів. Таких класичних змагальних категорій "Крок" має чотири. Решту шість засновано на жанрових чи технологічних ознаках. Призерами стали картини шести національних анімаційних шкіл. По три - з Великої Британії, яка з давніх-давен є визнаним авторитетом у цьому мистецтві, та Німеччини, яка останнього часу просто вибухнула "надновою анімаційною зіркою". Двійко переможців - із стабільно потужного російського мистецького материка. По одному - від Франції, Болгарії та Канади, де анімація завше перебувала на пріоритетному місці.
Серед лауреатів, на жаль, немає українців. Вітчизняна анімація не виглядала безнадійно, але й виявилась, сказати б, дещо несміливою, почасти - анемічною, та все ж, на щастя, живою. Втім, докладніше про українське анімаційне кіно - у наступному огляді.
Варто особливо зазначити, що оригінальні призи фестивалю - "кроківські дзвони" - відлили у бронзі видатні українські митці Ада Рибачук і Володимир Мельниченко.
Троє з них, звільнені від категоріальної залежності, утворили корпус спеціальних нагород журі, які дісталися "оскароносному" режисерові з Великої Британії Нікові Парку за надзвичайно дотепний, пародійно-комічний фільм "Чисте гоління", а також двом росіянам - Олександру Петрову за найкраще зображальне вирішення у стрічці "Русалка" і Михайлові Алдашину за фільм "Різдво".
У категорії до 5 хвилин тріумфував Вук Єфремович з картиною "Стихаючий вітер", яка складає пару з іншим лауреатом - фільмом "Годинники" Крістіана Вінтера (обидва з Німеччини). Ці твори репрезентують особливий напрям, що його можна умовно назвати "чистою анімацією". Вони, оперуючи різною технікою, живуть у світі тотальних перетворень, що є ніби екранізацією живописного процесу. Невпинна анімація ліній і кольору - жодної зупинки й жодного осягнення статики. Глядач у всьому цьому може відчувати різні змісти, уловлюючи незначні чи невиразні смислові натяки - подібна до сну анімація.
Дещо зовсім протилежне запропонував своїм фільмом "Рухи тіла" переможець у категорії "серіали" - канадець Вейн Тродт: прораховану геометрію руху, коли немає руху як такого. Ніби в суперечці з природною (прямою) мовою анімації він пропонує не рухи, а пози тіла, які зафіксувала не кінокамера, а художник, і вже далі ці пози обробляє аніматор. Отже, стрічка тяжіє до руху, відмовившись од нього.
Загалом, на "Крокові" розгорталася внутрішня мистецько-світоглядна колізія, що нею позначено чи не весь новочасний кінофестивальний рух; назвемо її "колізією розуму та почуттів". Останнім часом на великих форумах ігрового кіно пальма першості, зазвичай, віддається мелодрамам. З огляду ж на практику анімаційних конкурсів, то тут усе навпаки - перемагає холодний розум, демонструючи витончену техніку свого інтелектуального поступу.
Претенденти на Гран-прі - російське "Різдво" та британський "Плаский світ" - є "поміркованими", умовними представниками протилежних таборів. Перемога, звісно, за концепційним фільмом режисера Деніела Грейвза, що зачарував журі аптечно точним утіленням ефектно-загадкової техніки пласких фігур в оповіді конкретного сюжету - актуально-пафосного (анти-ТБ), вигадливого, дотепного, пародійно-в'їдливого.
"Різдво", своєю чергою, викладає історію народження Сина Божого з несподіваною інтонацією лубкової оповіді, що поступово набирає сили правдивої святості. Це як неподілений на горішню й земну частини вертеп, що сягає високих регістрів єднання світу в божественній любові.
Серед фільмів для дітей попереду виявилась британська стрічка режисера Анн Вромбаут "Коли я виросту, стану тигром", де зафільмовано утопічно-солодкі мрії кошеняти, яке зрештою змирилося зі своїм скромним, але забезпеченим котячим майбутнім. Мораль проста, якою вона й має бути в яскравих дитячих мультиках.
Зрештою, на них ми й виросли. Щоб віч-на-віч зустрітися з глобальними проблемами...
