МЕНЮ

Чорна рада 1663 року та її наслідки-3

Петро КРАЛЮК
4 квітня, 2019 - 14:49
Історія й паралелі

Закінчення. Початок читайте «День», № 47-48, 52-53

Тут якраз маємо недалекоглядність молодої козацької еліти, котра блискавично піднялася з низин до верхів. Її представники, що стали скоробагатьками, ладні були демонструвати свою пишноту. Звісно, це дратувало низи. Щось подібне маємо й сьогодні. Нинішні українські можновладці, які зуміли за останні роки нажити великі статки, не соромляться демонструвати розкіш. Реакція українського люду, котрий переважно зводить кінці з кінцями, думаю, зрозуміла.

16 червня рада так і не відбулася. Тим часом напруга наростала. Між конкуруючими сторонами виникали конфлікти. Основні події чорної ради розгорнулися 17 червня. З самого ранку в цей день били бубни й литаври, закликаючи людей на раду. Московське військо зайняло бойовий порядок, охороняючи намет царського посланника. Близько десятої ранку Великогагін зі своїм оточенням увійшов до нього. Спостерігаючи, що козаки ідуть на раду озброєними, з прапорами, навіть гарматами, як на війну, він ще раз наказав їм полишити зброю. Брюховецький ніби погодився на це, хоча й вагався, оскільки боявся, що супротивник може нанести йому удар. Сомко ж відмовився роззброюватися. Він бачив, що царський посланець і московське військо на боці Брюховецького.

Ситуація для Сомка і його прихильників складалася не найкращим чином. Брюховецький та його підручні зуміли загітувати частину простих козаків із табору Сомка. Зробити це було нескладно. Їм говорили, що старшини жирують, а прості козаки мусять страждати. Така соціальна пропаганда спрацьовувала. Тим часом на раду приїхав єпископ Мефодій. Цей приїзд, безперечно, посилив позицію Брюховецького. Мефодій увійшов до намету, де перебував Великогагін, і почав із ним радитися. Про що була ця рада, можемо лише здогадуватися. Очевидно, йшлося про те, як підтримати Брюховецького. Великогагін вийшов із намету з царською грамотою в руках. Біля нього стояв Мефодій.

Були відправлені офіцери до Сомка і Брюховецького, щоб ті явилися на раду. Наголошувалося, що вони зі своїми старшинами мають прийти обеззброєні. Сомко й на цей раз проігнорував наказ. Він явився з шаблею та сагайдаком. Біля нього йшов його зять, який ніс бунчук — гетьманський символ влади. Сомко давав зрозуміти, що саме він є обраним гетьманом. А рада повинна лише підтвердити його повноваження.

Попри те, що рада була чорною, головне слово належало старшині, яка спочатку мала б зібратися, обговорити питання, а потім своє рішення пропонувати загалу. Приблизно така процедура виборів існувала на Запорозькій Січі. Гетьманські вибори певним чином її копіювали. Натомість під час Ніжинської чорної ради всі ці процедури були поламані, а сама рада перетворилася у відкрите збройне протистояння.

На початку ради Великогагін почав читати царську грамоту, яка була багатослівною. По суті говорилося лише те, що московський правитель дозволив провести чорну раду для обрання єдиного гетьмана Війська Запорозького. Не встиг царський посланець дочитати грамоту, як тут Сомкові прихильники кинулися до намету й почали кричати: «Сомко — гетьман!» Після цього прибічники Брюховецького зробили те саме, вигукуючи на підтримку свого претендента.

Сомківці випередили противників. Підхопивши свого вождя, вони поставили його на стіл і вкрили знаменами та бунчуками. Прихильники ж Брюховецького, швидко озброївшись, теж свого провідника зуміли поставити на стіл. Великогагіна відтіснили. І він пішов до намету. Тим часом між прихильниками Сомка і Брюховецького почалася жорстока бійка. Зятя Сомка вбили. Бунчук, який він тримав у руках, поламали. Сам же Сомко не втримався на столі, звідки його скинули, забравши у нього булаву.

В дію вступило московське військо. У натовп козаків, які билися між собою, почали кидати ручні гранати. Це робилося ніби для того, щоб припинити бійку. Однак московіти підігрували прихильникам Брюховецького. У результаті їхніх дій на полі залишилося чимало вбитих і поранених козаків. Сомко змушений був утікати. Відступили і його прихильники, яких закидали гранатами з боку московського війська. Біля шатра лишилися лише прибічники Брюховецького.

Отакою виявилася демократія під час Ніжинської чорної ради. Її «забезпечило» московське військо. Як і під час визвольних змагань 1917 — 1920 рр., коли більшовики на штиках несли «демократію» й «соціальну справедливість» в Україну. Як і зараз, коли росіяни, воюючи проти українців на Донбасі й відібравши Крим, начебто утверджують в Україні «справедливість».

Отже, Брюховецький виявився переможцем у цій кривавій бійні. В його руках опинилися знаки гетьманської влади, відібрані в Сомка, — бунчук і булава. Прихильники цього запорозького гетьмана тріумфували. Їхній вождь відправився у свій табір із гетьманськими клейнодами. Над полем, де відбулася чорна рада, лунало «Брюховецький — гетьман!». І все ж тріумф Брюховецького не був повний. Переговоривши у своєму таборі зі старшиною, Сомко відправив посольство до Великогагіна. Він заявив, що не визнає Брюховецького гетьманом, хоча той і захопив булаву. Обіцяв повернутися в Переяслав, а звідти писати цареві, що Брюховецького обрали гетьманом всупереч бажанню більшості. Тому Військо Запорозьке не приймає його.

Брюховецького 17 червня офіційно не було проголошено гетьманом. Великогагін подався з поля, де відбувалися вибори, під охороною московських військ у Ніжинський замок. Виглядало так, ніби рада ще не закінчилася. Наступного дня вранці Сомку запропонували прибути знову на вибори. Наказний гетьман тут допустив помилку, яка вартувала йому дуже багато чого. Він наївно сподівався, ніби під Ніжином вдасться взяти реванш і гетьманська булава опиниться в його руках. Коли б Сомко відразу, ще 17 червня, подався до Переяслава, як про це заявляв, він би мав шанс зберегти свій полк, прихильників, зрештою, своє життя. Можна лише гадати, як би тоді розвивалися подальші події. Але сталося те, що сталося.

У Ніжині час працював проти Сомка. По-перше, початковий етап чорної ради яскраво засвідчив, що московіти були на боці Брюховецького. Тому не лише козацькі низи, а й деякі представники козацької старшини вирішили відійти від Сомка й податися в табір до його супротивника. Цей перехід став помітний після подій 17 червня. По-друге, на низових козаків непогано впливала демагогічна пропаганда посланців Брюховецького, які налаштовували простолюд проти старшини. У стані Сомка почалася дезорганізація.

18 червня Сомко по дорозі до намету царського посланця побачив, як його козаки переходять до табору опонента. Він кинувся втікати, щоб не потрапити до рук перебіжчиків. Ймовірно, московіти і Брюховецький зорганізували й провели блискучу спецоперацію щодо нейтралізації Сомка. Спочатку (про це вже йшлося) їм вдалося загітувати частину козаків, які були прибічниками наказного гетьмана, й навіть зорганізувати проти нього заколот. Певно, цей бунт спеціально підігрівався прихильниками Брюховецького. Була створена така ситуація, що Сомку і його прибічникам нічого не залишалося, як просити допомоги в московітів. А останні цим скористалися. Арештували їх, забравши в них коней, зброю, майно.

Словом, Сомка з його соратниками зуміли нейтралізувати. Тепер уже Брюховецький ставав єдиним претендентом на гетьманство. Залишилося лише формально затвердити його обрання. На поле, де відбувалася рада, Брюховецький прибув зі своєю кіннотою та піхотою. Всі вони, як і вимагав Великогагін, були без зброї. Царський посланець та єпископ Мефодій зі свитою, перебуваючи під охороною, вийшли на середину кола. Туди ж ступив Брюховецький у супроводі вірних йому старшин — полковників, сотників, отаманів та осавулів, де його вже офіційно проголосили гетьманом.

Але царський посланець не передав Брюховецькому таких важливих символів влади, як прапор і булаву, давши зрозуміти, що ці регалії той отримає, коли постане перед «царські очі». Тим самим вводилася нова практика, що новообраний гетьман має їхати на поклон до царя і там остаточно затверджуватися. Завдяки цій (хай навіть символічній) процедурі він потрапляв у залежність від московітів.

Словом, дуже «демократична» Ніжинська чорна рада стала помітним кроком у справі інкорпорації Лівобережної України до складу Московії. Брюховецький ладний був іти на значні поступки, аби лише зберегти й утвердити свою владу. Він прекрасно розумів, що став гетьманом за підтримки московітів. І без подальшої їхньої протекції не зможе обходитися. Тому на знак подяки погодився на розміщення в українських містах московських гарнізонів, на утримання яких передбачався лановий податок і особливий податок, що вводився на млини. Також для московських ратників мали віддавати хліб, який збирали в кожному полку на полковника. Окрім того, в кожному місті, де стоятимуть московіти, воєводам та офіцерам відводилося на п’ятнадцять верств землі для пасовищ і сінокосу. Отже, українці за свої кошти мусили утримувати на своїх землях московське військо.

Пішовши на такі поступки, Брюховецький просив, щоб йому віддали на розправу Сомка, Золотаренка та їхніх товаришів. На жаль, подібні політичні торги й домовленості стали традиційними для козацьких гетьманів. Зрештою, вони й звели автономію молодої козацької держави нанівець. Великогагін, зі свого боку, дав зрозуміти Брюховецькому, що допоможе тому розправитися з його ворогами.

Брюховецький відразу замінив усіх полковників і старшину, призначивши нових — переважно зі своїх запорожців. Він же й дозволив черні розправлятися з багатіями. Почалася справжня вакханалія — грабунки, вбивства старшин, супроводжувані розгульною пиятикою. Той, хто носив кармазиновий жупан, не міг бути певним за своє життя.

Звістки про погроми в Ніжині та його околицях швидко поширилися на теренах Лівобережної України. Під враженням від них населення Переяслава збиралося втікати на Правобережжя, маючи страх перед «козацькими революціонерами». Не менш тривожними були настрої влітку 1663 р. і в інших лівобережних містах, а особливо там, де старшина напередодні чорної ради заявляла про свою підтримку Сомку.

У т. зв. Лизогубівському літописі зустрічаємо таку інформацію: «І тоді запорожці велику біду людям чинили й грабунки за поблажкою Брюховецького. Обезчестило себе славне низове Військо Запорозьке, християнське, не згірш татар знущалося воно, чинило глум над честю дівочою й жіночою, і бідні чоловіки й батьки не сміли перечити його безчинству бусурманському; а ті, які просили про пощаду жінок і дітей, тим діставалося, як від ненависних ляхів православним; але ж запорожці — своя рідна кров малоросійська, однієї віри православної благочестивої! А скільки забили вони людей, зневажуючи честь сімейну, страшно й згадати...»

Проте від Ніжинської чорної ради виграла не чернь. Звісно, їй дали можливість протягом кількох днів грабувати розбагатілу старшину. Але це «свято» тривало недовго. Скоро все стало на місця свої. Покращення життя простолюду не відбулося. Правда, деякі вихідці з низів опинилися на високих становищах — стали старшиною. Але це були одиниці.

Здавалося, у виграші був Брюховецький. Він отримав омріяну гетьманську владу. Йому обіцяли дати дозвіл розправитися з його супротивниками. І він розправився. Проте це була піррова перемога. Ставши гетьманом за допомогою московітів, він змушений був із ними розплачуватися. А платою стало обмеження гетьманської влади. Брюховецький намагався, заграючи з царською владою, не допустити цього обмеження. Однак у кінцевому підсумку програв.

Справжніми переможцями на Ніжинській чорній раді стали московіти. За допомогою черні їм вдалося зробити гетьманом свого ставленика. Все це на позір виглядало гарно, демократично. Хоча, як було показано, без військової підтримки московітів таке обрання не відбулося би.

Маючи свого ставленика на гетьманстві й обмеживши його владу, московіти отримали великі можливості для втручання у справи Лівобережної України.