Чи зазнає краху «Грузинська мрія»?

Стихійні демонстрації, що спалахнули у Тбілісі після зухвалої поведінки депутата Державної Російської думи, спровокували нову політичну кризу в Грузії. Не секрет, що правляча партія «Грузинська мрія» мільярдера Бідзіни Іванішвілі насправді є проросійською, але вимушена всіляко маскувати це своє єство, пам’ятаючи про те, які відчуття викликає в грузинському суспільстві російська окупація Абхазії й Південної Осетії. Тому, розширюючи торгівлю з Росією замість того, щоб шукати альтернативні  ринки збуту грузинських товарів, і роблячи ставку на півтора мільйона російських туристів, які щороку відвідують Грузію, люди Іванішвілі прагнули не афішувати свої контакти з Кремлем і прагнення відновити з Росією й політичні відносини.

Але цього разу чуття зрадило партію й уряд, і вони забули про обережність, запросивши до парламенту Грузії членів Міжпарламентської православної асамблеї за участі російської делегації. Звичайно, давно відомо, що ця асамблея є одним з важливих провідників російського впливу у світі й передусім на пострадянському просторі. Поява російської парламентської делегації в залі засідань грузинського парламенту — сама по собі подія надзвичайно скандальна. Але якби справа обмежилася лише цим, серйозних політичних наслідків би не було. Опозиційні депутати голосно протестували б проти прибуття росіян, біля готелю, де ті зупинилися, й біля стін парламенту пройшли б нечисленні пікети прибічників опозиції. Але, на біду «Грузинської мрії», сесію Міжпарламентської православної асамблеї відкрив російський депутат-комуніст, і для цього він, за пропозицією своїх грузинських колег з правлячої партії, посів місце спікера грузинського парламенту. Це майже те саме, якби коли-небудь Михайло Саакашвілі відкрив яку-небудь конференцію в Москві, сидячи в кріслі спікера Державної думи.

Реакцію нескладно було передбачити. Російському депутатові не вдалося завершити сесію. До залу увірвалися депутати від опозиції й заблокували трибуну. А пізніше тисячі прибічників опозиції спробували штурмувати будівлю парламенту й захопили офіс правлячої партії. Російську делегацію під посиленою охороною й під образи з боку демонстрантів довелося евакуювати до готелю, а звідти до аеропорту. Потім поліція жорстоко розганяла демонстрацію під стінами парламенту: понад 200 потерпілих, з них кілька десятків — важко, понад 300 заарештованих. Спікер грузинського парламенту, за ініціативою якого члени Міжпарламентської православної асамблеї були запрошені до Тбілісі, у момент інциденту в будівлі парламенту був відсутній, а після намагався виправдатися: він, мовляв, не знав, що сесію асамблеї має відкривати російський депутат, а думав, що це зробить грецький парламентар. І якби він, спікер, у той момент був присутній у залі засідань, він би взагалі не дав росіянинові відкрити сесію. Зрозуміло, цей дитячий лепет нікого не переконав, і спікером пожертвували, щоб задовольнити протестувальників.

Але вони вимагають відставки не лише спікера парламенту, чия роль у нинішній конструкції влади в Грузії здебільше представницька, а глав силових відомств — МВС і служби безпеки. Президент Грузії, яка терміново повернулася із зарубіжної поїздки і чия реальна влада навряд чи більша, ніж у спікера парламенту, розгублено почала нести ще більшу ахінею, ніж відправлений у відставку спікер: мовляв, те, що сталося, — це продумана російська провокація, спрямована на розкол грузинського суспільства. Тут брехня абсолютно все. Грузинське суспільство й так розколоте на прибічників правлячої партії й опозиції. Об’єднує їх лише неприйняття російської агресії (більшість прибічників «Грузинської мрії» не здогадуються про її проросійське єство). І вчинок російського депутата ніякого нового розколу за всього бажання внести не міг. Та й він не був ініціатором того, що сталося. Це визнає і сам депутат, і ті, хто усадив його в крісло спікера.

Росія ж відреагувала на те, що сталося, введенням туристичних санкцій: скасуванням з 8 липня авіасполучення між Росією й Грузією та рекомендаціями росіянам не їздити до Грузії з міркувань безпеки. Умовою для припинення дії цих санкцій неофіційно висувається вимога вибачень з боку Тбілісі за «неналежне поводження» з російською делегацією Міжпарламентської православної асамблеї. Зрозуміло, що якщо грузинська влада піде на такі вибачення, це викличе протести на порядок масштабніші, ніж через інцидент у парламенті. А тут іще російські депутати погрожують Грузії введенням ембарго на постачання грузинських продовольчих товарів, зокрема вина й мінеральні води. І депутати, і сам Путін ніколи не приховували, що розглядають покупку грузинських товарів, чи то «Боржомі», чи то «Хванчкари», як чисту добродійність — своєрідну нагороду грузинській владі за «хорошу поведінку», що не приносить Росії жодної економічної вигоди.

Це, до речі, серйозне попередження тим в Україні, хто наївно вірить (або цинічно розраховує), що встановлення взаємовигідних економічних відносин між Росією й Україною рано чи пізно приведе і до розв?язання політичних проблем між ними, зокрема щодо російської окупації Криму й Донбасу. Більше того, Путін чітко дає зрозуміти, що його якось турбує стабільність проросійської влади в Грузії, та й на всьому пострадянському просторі, оскільки він і його підлеглі своїми діями їх цілком успішно дестабілізують (свого часу саме так сталося з Януковичем). Російський президент добивається капітуляції від будь-якого грузинського уряду, інакше готовий душити його економічними санкціями або прямою військовою агресією («вірний Рамзан» уже натякнув, що від Грозного до Тбілісі всього 240 км.).

Найближчі тиждень-два покажуть, як розвиватимуться протести в Грузії. Не виключено, що стихійні демонстрації поступово зійдуть нанівець. Але можна допустити, що події підуть за українським і вірменським сценарієм, з виникненням майдану й поваленням нинішньої влади. Проте для цього необхідна радикалізація вимог протестувальників, на боці яких, що знаменно, опинився навіть репер Бера Іванішвілі, син Бідзіни Іванішвілі. Зараз окрім відставки й покарання силовиків вони вимагають проведення виборчої реформи з переходом від мажоритарного до пропорційного представництва в парламенті. Але при цьому не висуваються гасла боротьби з корупцією й покарання корупціонерів, настільки значимі для революцій в Україні та Вірменії, а також відставки нинішнього уряду, формування тимчасового уряду й проведення найближчим часом нових парламентських виборів за новим виборчим законом. Ці вимоги можуть об’єднати всі опозиційні сили й привести до зміни влади на дійсно проєвропейську, проатлантичну й антиросійську.

ДО РЕЧІ

Голова правлячої партії «Грузинська мрія» та екс прем’єр міністр Грузії Бідзіна Іванішвілі заявив, що правляча команда країни вирішила провести «масштабну реформу виборчого законодавства». За його словами, парламентські вибори 2020 року відбудуться за пропорційною системою при нульовому виборчому бар’єрі, передає «Эхо Кавказа». «Незважаючи на те, що мажоритарна виборча система прийнята в багатьох країнах світу, ми ухвалили рішення відмовитися від неї та перейти на пропорційну систему»,          — сказав він. Це була одна з вимог учасників протестів у Грузії. Крім того, Іванішвілі наголосив на необхідності покарати тих, «хто зумів організувати масові акти насилля», і тих, «хто використовував непропорційну силу проти маніфестантів». Тим часом учора вдень, 24       червня, в Тбілісі відбувся автопробіг з вимогою відставки міністра внутрішніх справ Георгія Гахарія, а на вечір було анонсовано акцію протесту біля парламенту.  Мітингувальники продовжують вимагати покарати винних у перевищенні сили під час розгону протесту в Тбілісі в ніч на 21 червня, а також звільнити всіх затриманих.