Тійт Мацулевич: "Таллінн і Київ повинні будувати свої відносини за найкращими зразками європолітики"

Цього дня 80 років тому Естонська Республіка проголосила свою незалежність, яка проіснувала до 1940 року. Потім, через декілька десятиріч, маленькій державі випало її відновлювати. Естонський посол в Україні ділиться з кореспондентом "Дня" думкою про сьогоднішній і завтрашній день Естонії.

- Пане посол, Свято незалежності 24 лютого, природно, було заборонене за радянських часів. Воно святкувалося підпільно?

- 1918 року вперше виникла Естонська держава, що ми дуже цінуємо. За часів радянської окупації нам не дозволяли святкувати 24 лютого публічно. Офіційна влада намагалася всіляко замовчати факт, що Естонська Республіка взагалі існувала. Кожний же естонець знав правду про День незалежності: це передавалося з покоління в покоління. 24 лютого було скоріше сімейним святом, яке, у свою чергу, було частиною опору владі і нав'язаній нам системі. Якщо ж люди хотіли в цей день покласти квіти на могили полеглих за незалежність, вони зазнавали переслідування. Студентів виключали з університетів, школярів допитували в міліції. Але ці терористичні методи лише підсилювали значення 24 лютого.

- А нині, коли 24 лютого оголошено державним святом, чи є люди, котрі його не визнають?

- В Естонії - свобода слова. Усі мають можливість публічно висловитися, написати листа до редакції. Але у принципі лютих противників естонської незалежності сьогодні дуже-дуже мало - на відміну від кінця 1980-х - початку 1990-х. Тоді так званий Інтерфронт, створений на базі російського населення, був інструментом імперської влади. Були люди, котрі не вірили або скептично ставилися до державності Естонії: мовляв, дуже мала ця країна і дуже пов'язана з Росією. Що бачимо нині? Соціального грунту для таких настроїв уже немає, росіяни в Естонії живуть краще, ніж їхні брати по крові в Росії...

- Чи також відзначається в Естонії 2 лютого, день підписання з Росією Тартуського мирного договору 1920 року?

- Безумовно. Але не так пишно, це не вихідний день. Естонцям треба працювати, в нас узагалі мало неробочих днів. Однак це не означає, що ми применшуємо значення цього договору.

- Утім, Москва має відмінну від вас оцінку цього документа. Є в естонсько-російських відносинах багато й інших напружених моментів, наприклад, те ж протистояння стосовно НАТО... Як Ви вважаєте, чи Таллінн і Москва нормалізують свої відносини якщо не в цьому, то на початку наступного століття?

- Я упевнений, що так і буде. Сьогодні ставлення в Європі до життя нації, держави грунтується на інших засадах, аніж, наприклад, півстоліття тому. На наших очах упала залізна завіса, полегшується рух через кордони людей, ідей і товарів. Маленькі народи відроджують свої держави. Європа, стаючи єдиною, водночас зберігає ідентичність будь-якої нації - незалежно від її чисельності. Уже застаріли уявлення про те, що велика держава повинна мати більше прав, привілеїв. Нині значення країни оцінюється за двома критеріями: за вмінням вести політику оновлення і за дотриманням міжнародного права.

Щодо Москви не хочу бути пророком, я не в змозі передбачати майбутнє. Але ми вітаємо кожний крок на шляху до поліпшення відносин. І Росія, і ми повинні виходити з того, що в новій Європі заведено жити з усіма в добросусідстві.

- Естонія прагне вступити і в Євросоюз, і в НАТО. Напевно, перше бажання здійсниться скоріше... Як сьогодні просувається робота в "європейському" напрямі?

- Переговори із приводу повного членства Таллінна в ЄС почнуться наприкінці березня. Нам знадобиться, я думаю, 4 - 5 років, аби провадити переговорний процес і привести наші структури у відповідність із критеріями Євросоюзу. Утім, членство в ЄС для нас не самоціль, ми проводимо свої реформи не для вступу до цієї організації, а для того, щоб краще жити. І без ЄС ми б реформували свою економіку, соціально-правову базу. Але, за всією історичною, культурною і політичною логікою, Євросоюз для нас - це повернення додому. Якщо бути частиною об'єднаних європейських держав, то зростає і безпека.

НАТО - другий, дуже важливий для нас напрям. Важко сказати, коли Естонію туди запросять, - світ дуже скоро змінюється. Але це здійсниться: всі Прибалтійські країни будуть у Північноатлантичному альянсі. Ми хочемо бути в НАТО, тому що немає у світі іншої організації, яка б так ефективно гарантувала безпеку в Європі.

- На які недоліки вказують вам представники європейських організацій?

- Вищий комісар ОБСЄ Макс ван дер Стул давав свої рекомендації щодо інтеграції національних меншин. Тепер усі його 30 вимог виконано, експертні групи дійшли висновку, що в нашій країні не порушуються права людини.

Єврокомісія в аналітичному документі "Порядок денний-2000" стверджує, що Естонія має проблеми в соціально-економічному плані. Справді, порівняно з багатьма країнами ЄС ми поки що бідна країна...

- Яке місце серед економічних партнерів Естонії посідає Україна?

- Ви - в першій десятці. Позаминулого року Київ був на дев'ятому місці, минулого - вже на восьмому. Багато що залежить від української влади, від її бажання виконувати за всіма правилами договір про вільну торгівлю. Цей документ - приклад того, що дві колишні комуністичні держави можуть побудувати свої відносини за кращими зразками європейської політики. Але окремі пункти договору дуже порушуються українською стороною. По-перше, на певні естонські товари в Україні запроваджено акциз у той час, як його не мають українські виробники. У договорі ж чітко сказано, що не повинно виникати таких нерівних правил гри. По-друге, нам нав'язують мінімальні ціни, нижче за які ми не можемо в Україні нічого продавати. По-третє, Естонії останнім часом забороняють імпорт в Україну деяких товарів. Нам зовсім не пояснили, чому раптом, порушуючи умови договору, не дозволено привозити у вашу країну м'ясні вироби: сосиски, сардельки, варену ковбасу...

Я дуже сподіваюся, що політична воля української влади вирішить ці проблеми, адже Україна - наш стратегічний партнер і в політичному, і в економічному значенні. Це безперечно.