«Intermezzo Donuts»

Якби Михайло Коцюбинський проживав зараз у Вінниці, він точно прийшов би до Михайла Жиліна на каву із солодкими пончиками. Їх новоспечений підприємець із науковим ступенем кандидата філологічних наук готує у пекарні із літературною назвою «Intermezzo Donuts». Свій заклад так назвав спеціально — на знак вдячності великому сонцепоклоннику. Розмістилася пекарня на кількох квадратних метрах, недалеко від педуніверситету. Окрім затишної зали із барними стійками, заклад містить краєзнавчу бібліотеку. У ній представлені книги про Вінницю та Вінниччину, які залишають місцеві письменники за смачну каву. Її готує дружина Михайла Мирослава, також філолог за фахом. У перспективі подружжя Жиліних планує облаштувати куточок під крафтову ветеранську продукцію. Адже креативних побратимів, які разом із Михайлом започаткували власний невеликий бізнес, у Вінниці вже вистачає.

ПОНЧИК СКУШТУВАТИ І «ДОМАШКУ» ЗРОБИТИ

У Вінниці Михайла Жиліна знають як науковця та літературознавця, який тривалий час викладав у Донецькому національному університеті імені Василя Стуса. Але ще до того, коли тільки почалася війна, він пішов воювати. Зараз про своє ветеранське минуле і серйозне поранення говорить неохоче і коротко: «Прийшла війна, треба було захищати рідну землю»... Однак, як це не парадоксально, саме війна внесла в його життя особливі цінності. Після поранення, кількох років роботи у ДонНУ, ліцеї на Житомирщині, Михайло зрозумів, що не може працювати під чиїмось керівництвом чи на когось. І питання не у вимогах чи управлінні, а у свободі — у думках, діях і відповідальності. Каже, коли люди працює на себе, то всі її негаразди — це особисті програші, а досягнення — власні успіхи.

«Я не раз чув від психологів, що хлопцям, які повертаються з війни, важко знайти себе у мирному житті. Пропрацювавши кілька років на різних посадах, я в цьому переконався, — переконує Михайло. — Бізнесом ніколи не займався, навіть не знав, як до цього приступити, з чого розпочати. Тому, коли дізнався про школу підприємництва для ветеранів, яку організовувала у місті Вінницька міська рада, вирішив спробувати. За час навчання написав бізнес-план з відкриття пекарні, як культурного фаст фуду із певним брендуванням міста, і успішно захистив його.

Після захисту до мене підійшов головний архітектор міста Євгеній Совінський і сказав, що ідея пончиків Intermezzo досить цікава, і вона ідеально вписується у концепцію реконструкції парку «Хімік», де, за проєктом, передбачена точка фаст фуду. Та карантин сплутав усі карти. Реконструкцію парку поставили на гальма, а ми з дружиною вирішили не чекати, а шукати інше приміщення... в оренду. Так опинилися на вулиці Некрасова. І тепер цільова наша аудиторія — школярі із школи № 32. Ми їх і пончиками пригощаємо, і як філологи, уроки чи «домашку» зробити допомагаємо».

СМАК ДИТИНСТВА ІЗ СЄВЕРОДОНЕЦЬКА... У ВІННИЦІ

Запрацював культурний фаст фуд «Intermezzo Donuts» на початку вересня. Зараз філологи-підприємці вже вийшли на невелику рентабельність. Ідея з пончиками, як каже Михайло, «зайшла» вінничанам. На запитання: чому саме пончики, він відповідає просто: «Це смак мого дитинства». У Сєверодонецьку, звідки він родом, пончики були обов’язковим атрибутом міських прогулянок. Бувало, що його родина спеціально виходила в місто, що їх покуштувати. Цього Михайло прагне нині домогтися у Вінниці. І деякі відвідувачі вже спеціально приходять до закладу, щоб скуштувати новинку. Є вже й постійні клієнти з числа переселенців, ветеранів чи вінницьких літераторів, які відвідують пекарню, щоб поспілкуватися чи просто перекусити. Навідується до закладу і особливий контингент — корінні вінничани у поважному віці. Із ними час від часу виникає конфуз, бо для них пончики — це не солодкі кулінарні вироби, а смажені пиріжки з не солодкими начинками.

«Ми не знали, що у Вінниці під словом «пончик» люди старшого віку розуміють зовсім не той пончик, до якого усі звикли. От, буває, відчиняються двері, заходить людина і запитує: «Чи є у вас пончики з горохом?», або «Можна пончик з лівером?». Це спершу призводило до кумедних ситуацій, — сміючись, продовжує Михайло. — Як викладач у минулому, я пояснював, що пончик — це кулінарний виріб з діркою усередині, переважно солодкий на смак, з поливкою або пудрою. На що чув: «Нічого ви не знаєте про пончик» або «Таких пончиків не буває». І так тривало, допоки вінницький письменник і журналіст Віктор Мельник не став свідком однієї з ситуацій і не пояснив, що у Вінниці пончиками називали смажені пиріжки. Те, що вони можуть бути солодкими, ба більше — з різними підливами, викликало у для людей старшого віку подив і здивування. Взагалі працювати з клієнтами, різними, — це супер цікаво».

МАЛЕНЬКИЙ ЗАМОСТЯНСЬКИЙ ПАТРІОТИЗМ

Коли Михайло і Мирослава ще не переїхали до Вінниці, то перша асоціація, яка у них виникала із містом — це Михайло Коцюбинський. Після кількох років життя у місті вони відкрили для себе чимало цікавих знахідок та історій, пов’язаних із літературною Вінницею. Але коли визріла ідея відкривати заклад, та ще й на Замості — родовій території, хуторі діда Коцюбинського, філологи не могли оминути сонцепоклонника увагою. У такий спосіб вони не лише створили смачний продукт, відкрили заклад зі смисловим літературним навантаженням, але й свого роду забрендували цю територію під Михайла Коцюбинського.

«Ми сподіваємся, що Замостя матиме не один такий смачний інтелектуально-літературний осередок. Адже це затишний район з дуже класною літературною і культурною історією. Тут є на що подивитися і про що розповісти туристам, — резюмує Михайло. — За часів Коцюбинського тут панував маленький замостянський патріотизм. Я читав чимало цікавих фактів, що Замостя як хутір протиставляло себе місту, що за Бугом, тримало оборону і конкурувало. Це як Каталонія та Іспанія. Такими закладами, як наш, ми хочемо відродити ось цю замостянську ідентичність. Притягнути людей до Коцюбинського і його творчості, до Intermezzo — повільного, імпресіоністського, дещо гламурного, яке спонукає на розважливий відпочинок зі смаком».

...Коли я прийшла до пекарні на зустріч із Жиліними, усі їхні руки були в тісті, а настрій майже на «нулі». Причина — зламався пончиковий апарат і до обіду вони були змушені відмовляти клієнтам у солоденькому або пропонувати інший товар з асортименту. Та до подолання викликів родині не звикати. Відкрити фаст фуд у період епідемії здатні тільки відчайдушні і працьовиті люди. І попри те, що епідемія продовжує «вставляти» палиці у колеса бізнесу і стримувати його на шляху до розвитку, вони продовжують розширювати асортимент, вигадують літературно-мистецькі лайфхаки і радують своїх клієнтів смачними пончиками, які готують самі щодня з 8.00 до 20.00.