Кіплінг живий
Спадок великого англійського письменника і реалії сучасності
Наприкінці 1907 року Нобелівський лауреат з літератури присудив цю почесну, світового масштабу винагороду англійському поету, прозаїку, есеїсту, автору захопливих нарисів про подорожі далекими країнами, Джозефу Редьярду Кіплінгу (30.12.1865-18.01.1936) з таким формулюванням: «За спостережливість, яскраву фантазію, зрілість ідей та видатний талант оповідача». На той час це високе визнання (а Кіплінгу тоді не було і 42 років, він й досі залишається наймолодшим лауреатом Нобелівської премії) означало зарахування письменника до стислого переліку «живих класиків».
І справді, в ті роки Кіплінга видавали, шанували, й, головне, читали далеко за межами Великої Британії: в Аргентині, Росії, Сполучених Штатах, Італії, навіть в Японії. Його слава була воістину всесвітньою; деякі критики ставили його в один ряд з Шекспіром, навіть вище за Діккенса, Дефо і Свіфта. Ситуація докорінно змінилась з початком Першої світової війни і особливо після її завершення: знаменитого письменника почали активно звинувачувати у пропаганді мілітаризму, культі колоніалізму, особливо щодо англійського панування в Індії. Але сучасні біографи Кіплінга підкреслюють, що письменник, який народився в Бомбеї в родині професора англо-індійської школи мистецтв і побачив Англію лише у віці 6 років, та й потім не раз повертався на свою географічну батьківщину – не міг зі зневагою ставитись до культури Сходу взагалі та Індії зокрема, чудово знав її, й, по-своєму, любив і шанував. Будь-хто, прочитавши безсмертну кіплінгову «Книгу Джунглів», його збірку казок «Як і чому» (це все – не дитячі твори, а глибокого змісту притчі )– погодиться з цим. Хай навіть його захоплення Індією було певною мірою прихованим.
Дуже показовим є в цьому сенсі уславлена «Балада про Захід і Схід». Наведемо усесвітньо відомий уривок з неї (переклад Максима Стріхи), який засвідчує здатність поета ніби спростовувати самого себе (риса справді великих талантів):
Захід є Захід, а Схід є Схід, і їм не зійтися вдвох,
Допоки Землю і Небеса на суд не покличе Бог.
Але – одразу заперечення:
Та Сходу і Заходу вже нема, границь нема поготів,
Як сильні стають лицем у лице, хоч вони із різних світів.
На мою думку, якщо Кіплінг-прозаїк блискуче талановитий, справді глибокий, то як поет він – майже геніальний. У англомовних країнах і досі найшанованішим поетичним твором є кіплінгове «If» («Якщо»), опубліковане 1910 року в журналі «Амерікен мегезін».
Наведемо більшу частину цього шедевра у безсмертному перекладі Василя Стуса:
Коли ти бережеш залізний спокій
всупір загальній паніці й клятьбі,
коли наперекір хулі жорстокій
між невірів ти віриш сам собі,
коли ти вмієш ждати без утоми,
обмовлений, не станеш брехуном,
ошуканий, не піддаєшся злому,
і власним не хизуєшся добром,
коли тебе не порабують мрії,
в кормигу дум твій дух себе не дасть,
коли ти знаєш, що за лицедії –
облуда щастя й машкара нещасть…
Коли в юрбі шляхетності не губиш,
а бувши з королями – простоти,
коли ні враг, ні друг, котрого любиш,
нічим тобі не можуть дорікти,
коли ти знаєш ціну щохвилини,
коли від неї геть усе береш,
тоді я певен: ти єси людина
і землю всю своєю назовеш.
Кіплінг адресував цей вірш синові Джону. У 1915 році було оголошено, що Джон Кіплінг, юнак, який добровільно пішов на фронт Першої світової – зник безвісти. Батько шукав сина скрізь, де тільки можливо: у польових госпіталях, розпитував солдатів, які служили разом із Джоном, - усе марно. Від цього удару великий письменник так і не оговтався. Джон Кіплінг був офіційно визнаний загиблим лише 1992 року.
* * * * * * * * * * * * * **
Джозеф Редьярд Кіплінг помер у Лондоні 18 січня 1936 року у віці 70 років. Його ідеї, цілком справедливо йменовані у рішенні Нобелівського комітету «зрілими», а саме – кодекс людини честі (значно ширший , аніж просто «кодекс джентльмена») стають ще актуальнішими у нещадних реаліях ХХІ століття. Саме тому маємо абсолютні підстави стверджувати : «Кіплінг живий!».
Ігор Сюндюков
