Гаївки- як культуре дійство українського народу

Після вторгнення Росії на нашу територію відбулася тенденція ганьби нашої мови, історії, винищення мистецьких експонатів та культурних традицій. І ось однією із «винищених» традицій стали – гаївки.

 Гаївки – язичницькі за походженням ігри й хороводи з піснями про призив весни та  пробудження природи. Традиції Великодніх забав та тексти гаївок передавалися із покоління в покоління. В дохристиянських гаївках відтворювався процес посіву, саджання в землю всякого зела, його росту та збирання врожаю. У християнських традиціях гаївки відображають радість весни та Воскресіння Христового.

Український мистецтвознавець Орест Голубець провів дослідження у якому зазначив, що процес виникнення гаївкових новотворів припадає на останні десятиріччя ХІХ –ХХ ст. З’являються твори гумористичного та жартівливого характеру, продовжує розвиватися любовно-шлюбна та родинна тематика. На кінець ХІХ століття гаївки залишалися переважно дівочими піснями, хлопці в них не брали участі. Лише в окремих випадках відбувалися спільні ігри, діти гралися окремо. Одружені жінки та чоловіки були у більшості випадків пасивними спостерігачами. Вже на початку XX століття гаївки починають набирати актуальності, хлопці також брали активну участь у подіях, а для діток були спільні ігри з дорослими. Українська традиція знайшла своє місце серед українців, поки московський тоталітаризм не викриснув дане дійство зі сторінок «дозволеного». Пів століття гаївки були заборорені, проте вже після проголошення незалежності України, вони переродилися на Галичини.

Пройшовши складну еволюцію і втративши ритуально-магічну функцію, гаївки збереглися на ігровому рівні, що сприяло подальшій змінності в мотивах, контамінації текстів, їх відкритості до нової тематики. Сьогодні гаївки – це сподіб зустріти весну, в цілому вони проводяться у таборах та серед молоді.

Делія Долженко