Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Мудрість від учителя

Як шкільне подвір’я стало ботсадом у мініатюрі
18 листопада, 17:54

Володимир Ліщук, заслужений учитель України, перетворив звичайне шкільне подвір’я на «Сад Мудрості», який радує учнів і вчителів уже майже 25 років. Це й ботанічний сад у мініатюрі, де можна відпочити, милуючись рослинами (серед яких і бамбук!), слухаючи спів пташок чи гул бджіл. І творча майстерня для школярів, де вони пізнають природу, навчаються дбати про неї або просто влаштовують квести. А ще місце, де кожна рослина має свою історію.

«ЛЮБОВ ДО РОСЛИН ПЕРЕДАЛАСЯ ВІД МОГО ДІДА»

— Чому вирішили започаткувати такий сад?

— Теми мандрів, рослин завжди мене цікавили. Зокрема, і зараз пам’ятаю, як взяв у бібліотеці книжку «Квіти-мандрівники», в якій розповідалося, звідки до нас прийшли певні види рослин, як адаптовувалися до наших умов. Поряд із моїм будинком була вільна земля, і в дитинстві ми з когортою однодумців створили там квітник. Можливо, ця любов до рослин, ландшафту передалася від мого діда, який хоч займався садівництвом як хобі, але знав багато секретів, наприклад, щоб були хороші врожаї.

Уже в дорослому віці, коли склалися певні обставини, мені вдалося втілити любов до цієї справи в життя. З 1982 року я працював у 159-й школі (Солом’янський район Києва); вона була стандартна, п-подібна. Проте в 1990-х дітей побільшало, приміщень не вистачало, і нам запланували побудувати ще одне п-подібне приміщення в такий спосіб, щоб утворилося внутрішнє подвір’я, повністю закрите від сторонніх. Якраз коли будувалася ця прибудова, яка потім стала окремою школою першого ступеня (1 — 4 класи) № 324, я мав можливість поїхати на навчання в Люблін, тож звільнився на рік і вирушив до Польщі (оскільки в мене польське коріння, то мав поклик навчитися польської культури, літератури, мови).

Я всюди знаходжу можливість подорожувати, тож і там я мандрував. І принагідно звертав увагу, як у західних країнах доглядають за ландшафтом (тоді, а це були 1995 — 1996 роки, в нас ця культура була слабко розвинена). І це так мені запало в душу, що вирішив: коли повернуся, домовлюся з адміністрацією школи, щоб дозволили створити сад на нашому подвір’ї. Цілий рік складав плани, і коли мене з радістю прийняли назад і я повернувся на своє робоче місце, то звернувся з цією ідеєю до першої директорки Галини Балкової, яка підтримала ініціативу.

ТРИ СТИХІЇ САДУ

— Як створювали сад?

— Наша школа стоїть практично біля русла річки Либідь, і ця частина на той час була відкрита. Навколо раніше був приватний сектор, але в середині 90-х ці будинки почали руйнувати. Ясна річ, що в приватному секторі росли й дерева, і ми вирішили їх врятувати. Пам’ятаю, березень 1997 року, ще крига в деяких місцях була на землі, ми рубали її лопатами й перевозили тачкою в сад вишні та бузок. Тачка, до слова, зносилася за рік — колеса зламалися від ваги каміння й дерев, які ми привозили сюди.

Перед тим як садити дерева, а школа в нас чотириповерхова, я піднімався на горішні поверхи і дивився на цю ділянку згори, щоб вирішити, як мені побудувати цей ландшафт: де треба основні точки зробити — з рослин, каміння, як розташувати за кольором, розміром, висотою, де має проходити доріжка, яка об’єднує всі ці локації в саду. Так поступово-поступово і створювали цей ландшафт. Сад — це що? Мають бути три стихії — рослини, каміння та вода. І що цікаво, як тільки налаштуєш очі на каміння, то бачиш його всюди. Їду десь велосипедом неподалік, побачив камінь-валун у яру, я його на багажник — і привіз у школу або домовлявся з автомобілями й навіть тракторами. Можливо, завдяки тому, що я за фахом хоч дошкільний, але все ж таки психолог, то зміг людей згуртувати й до кожного знайти підхід. Майже цілий рік фактично кожні вихідні я проводив у цьому саду, він був моїм пріоритетом. Ми з однодумцями зробили різні зони в нашому садочку, провели доріжку, яку теж виклали камінням.

ЛАБОРАТОРІЯ ДЛЯ СПОСТЕРЕЖЕНЬ І КВЕСТІВ

— Яку мету виконує сад?

— По-перше, такий сад створює затишок, куди хочеться прийти, посидіти й відпочити. А оскільки вчителі мають дуже серйозне психологічне навантаження, то для відновлення внутрішнього балансу їм дуже корисно, коли мають вільну хвилину, вийти в сад, подивитися на рослини, послухати спів пташок чи гул бджіл.

По-друге, цей сад — творча майстерня. До речі, на одному з конкурсів стартапів, який проводився в Київському палаці дітей та юнацтва, ми з нашим «Садом мудрості» виграли призове місце. Я є членом громадської організації «Всеукраїнська екологічна ліга», в нас у школі діяв екологічний гурток, і цей сад дуже допомагає дітям у сприйнятті й розумінні екології. Наприклад, у нашому саду є «Стежина здоров’я», на якій ростуть лікарські рослини. І діти розуміють, що таке м’ята, меліса, котовник, лаванда, з якою метою їх можна використовувати і як правильно, як вони поліпшують настрій, здоров’я. Це допомагає сприймати природу на практиці, на дотик, аромат, звук.

Оскільки наш сад перебуває в замкненому просторі — з чотирьох боків є бетонні стіни — це дає змогу створити на подвір’ї власний мікроклімат, у якому температура, безперечно, на кілька градусів вища, ніж за стінами нашого саду. Цей мікроклімат уможливлює спостереження в нашому саду різних явищ. Наприклад, на асфальтовому майданчику ми зробили «кишені», наповнили їх ґрунтом і туди посадили пампаську траву, яка виростає на кілька метрів. У нас кілька кущів росте на сонячній стороні, а кілька на тіньовій. І діти спостерігають, що на сонячній стороні (а пампаська трава, яка родом з Південної Америки, ясна річ, любить сонце) вона виростає набагато вищою, випускає колоси, а та, що в тіні — менша на зріст, колоски не визрівають. Два роки тому в скульптурці жаби (всередині порожня) зробив собі на зиму гніздо їжак, і діти бачили, як він носив туди листя, мостився. А слимаки виноградні, великі, зі здоровенними мушлями, хоч і приносять нам шкоду — поїдають деякі рослини, але для дітей це просто квест: вони як приходять, то одразу починають їх шукати. Це такий мікросвіт у нашому саду.

— Ви фактично всьому навчалися самі?

— Так. Я вивчаю, так би мовити, особову справу кожної рослини, яка надходить: що вона любить — сонячну сторону чи тінь, сухість чи вологість, з якими рослинами може сумісно рости, з якими ні. Ми це все вивчаємо, для кожної рослини є своє місце, певний ґрунт. Наприклад, ми знаємо, що в нас ростуть два види рододендронів, які є гірськими рослинами й потребують кислого ґрунту. І водночас у нас ростуть сосни, які осипають свої колючки. Ми їх збираємо й приносимо під рододендрони, адже коли колючки почнуть перегнивати, то дадуть кислотність ґрунту.

БАМБУК, ІМБИР, ЮКА ТА ЩЕ БЛИЗЬКО СТА ВИДІВ РОСЛИН

— Які саме рослини можна знайти у вашому саду й скільки їх загалом?

— Напевно, близько ста видів рослин, точно сказати важко. Серед них є рідкісні, які в звичайних садах не ростуть. Наприклад, у 2013 році я привіз з Байдарської долини, з Криму, саджанці бамбуку. І він у нас прижився, щороку розширює свій ареал, і тепер уже є ціла ділянка. Щоразу дивуюся, що в Києві, в абсолютно іншій зоні, він росте. Ще в нас є інжир, щоправда, не плодоносить. У нас багато і червонокнижних рослин, особливо первоцвітів: наприклад, маємо три види підсніжників — карпатський, кримський та сибірський. Біля стін у нас ростуть кілька видів ліан — два північноамериканські види винограду, плющ, гліцинія. І хоч до гліцинії ми вже звикли, але ж насправді це теж рідкісна рослина. Або ж текома, юка, якої в саду росте два види. І я розповідаю дітям, як з її волокон були зроблені перші джинси в Америці, а на базі сировини з юки — перші долари. А голки на кінці її довгих листочків використовуються при укусах змій: цією голкою проколювали рану, щоб із крові витікала отрута. Саджанці цих рослин я свого часу привіз із Криму, а їх туди привезли фахівці з Америки.

Колекція поступово збільшувалася. Всюди, де я мандрував, з дикої природи чи з колекцій моїх друзів — звідусіль я привозив цікаві рослини. Проте коли хтось з тобою ділиться рослиною — це зовсім інше: ти потім дивишся на неї і розумієш, що вона від одного друга, інша рослина — від ще одного друга, тобто через рослину бачиш людей. Суто матеріально цей сад — рослини, земля, каміння, але душевно, з людської точки зору, це цілий космос.

ЗЦІЛЕННЯ КРАСОЮ

— Як доглядаєте за садом і скільки часу це приблизно займає?

— Сад — це живий організм, який потребує фактично щоденного догляду, любові й великих знань. Вчасно не підстрижеш, не прибереш, територія заросте й перетвориться на джунглі. Слід знати, наприклад, які рослини можна підрізати весною, а які тільки восени. Зокрема, якщо підрізати горіх, виноград весною, то вони стечуть соком і просто загинуть. Ми, наприклад, знаємо, і яку траву й кущі потрібно лишати на зиму непідстриженими, бо вони своїм листям, пагонами гріють самі себе, коли на них падає шар снігу. Ту ж пампаську траву можна зрізати тільки весною, бо зріжеш восени — вона просто замерзне.

У мене є ділянка, яку доглядаю тільки я (тому що знаю, в якому місці там цибулькові рослини, первоцвіти, які секрети росту цих рослин), але є також клумби, які розподілені між різними класами, і там уже керують батьки, вчителі та діти. Буває, учні виходять на перервах — бур’яни повиривають, щось попідв’язують. А ще в нас була така традиція, що випускний 4-й клас дарував на згадку в сад рослину. Так у нас з’явилася яблунька, яка росте вже понад 15 років і щороку дає плоди. Настає момент, коли ми з дітьми ці яблука збираємо, миємо, я розрізаю, і це відчуття, коли яблуко зірване в своєму саду, коли вони бачили, як воно розвивається, надає йому неймовірний смак. Скільки випускників мені пишуть, що згадують цей сад, люблять його. Приходять до нас у сад, обнімають рослини, мене. І ця підтримка колективу, учнів, батьків — це дуже важливо. Я такий щасливий, що мені вдалося створити такий сад.

У мене є велика хронікальна колекція його фото — від часів, коли він тільки починався й до сьогодні, в різні пори року. Коли ми були минулого року на локдауні, то я робив відеопрограми про нього, в яких лялька — жабка Квакі проводила екскурсію садом, щоб діти не сумували.

— Ви ж і ляльковий театр у школі деякий час організовували?

— Оскільки ми педагоги, то знаємо, що є діти, які дуже соромляться виступати публічно, перед класом, висловлювати свої емоції. І на певному етапі з моєї ініціативи ми створили ляльковий театр, який існував у нас п’ять років і сягнув такого рівня, що ми брали участь у фестивалях і посідали перші місця. Цей ляльковий театр якраз і допомагав таким сором’язливим дітям, бо за ширмою вони розкривалися. І вони той ляльковий театр настільки полюбили, що то було для них не просто якесь захоплення, а значно більше — діти пам’ятали всі свої ролі, виступали. А згодом, можливо, це дало їм змогу розкриватися і перед очима інших людей.

— У цих проєктах виразно помітний ваш фах психолога — зцілюєте садом від перевтоми й напруження, допомагаєте невпевненим дітям здобути в собі впевненість...

— Буває, що в житті людей настає пустка, вони не бачать красивого, ще й стільки агресії є в світі. А коли людина бачить такий сад, то розуміє, що буває й інший бік, позитивний. І, можливо, це комусь врятує його здоров’я.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати