Живий поштовх реальності

У Львові триває виставка художника-автодидакта із Києва Олексія Белюсенка

Минулий вікенд у Львівській національній галереї мистецтв виявився яскравим та велелюдним (з огляду на карантинні обмеження, звісно): 5 лютого в Палаці Лозинського, що на вул. Василя Стефаника, 3, відкрили майже одночасно, з різницею в годину, дві виставки столичних художників, друзів по життю й об'єднанню «Синій Жовтень» — Олексія АПОЛЛОНОВА та Олексія БЕЛЮСЕНКА.

Позаяк експозицію Аполлонова представили першою в часі, «День» про неї першу й написав, знайомлячи і з митцем, і з наповненням показу (публікацію «Вражений і захоплений» можна прочитати тут — https://day.kyiv.ua/uk/article/taym-aut/vrazhenyy-i-zahoplenyy).

Щодо авторського проєкту Олексія Белюсенка, то це експозиція «Моя Ітака», в якій, як зазначають організатори виставки, художник розмірковує над пошуком власної стежки в історії, також — про геополітику, українську ідентичність і рефлексує над поняттями «людська доля» та «любов до рідної землі».

У показі — живописні роботи Олексія Белюсенка останнього десятиліття (із серій «Сосни», «Дорога до Судака», «Крим. Спогади», «Київ вночі», «Чужий дощ», «Щоденник екстреміста»), а також роботи в техніці колажу й асамбляжу: серії «кишеньковий ленд-арт» (1992 — 1995), «уривки» (1999 — 2004) і триптих «відНОСна система категоризації кольору» (2001), які експонуються вперше за 20 років.

«Ключ» до виставки — уривок із поезії Константіноса Кавафіса (1863 — 1933): «Якщо збираєшся вирушити до Ітаки,/ То побажай, щоб довга була дорога,/ Повна пригод і на досвід багата».

Олексієві Белюсенку 62 роки. Живописець, графік, дизайнер інтер'єру, реставратор, культуртреґер. Спеціальної художньої освіти не має — автодидакт, себто самоук.

Член Всеукраїнської творчої спілки «БЖ-Арт». Ініціатор та один із фундаторів мистецького об'єднання «Синій Жовтень».

Останні десять років вдається до досліджень та просвітницької роботи. Автор проєкту «БритАртХХ» про художнє мистецтво Великої Британії XX століття. Виставляється з 1989 року. Взяв участь у більш ніж 60 колективних виставках. Мав 15 персональних — в Україні й за кордоном.

У грудні 2014-го в Музеї історії Києва представляв виставку «Щоденник екстреміста», присвячену історії Майдану. Згодом експонував цю серію в Белградському етнографічному музеї (Сербія).

Твори Олексія Белюсенка зберігаються в колекціях Національного музею Революції Гідності (Київ), Хмельницького художнього музею, приватних зібраннях та галереях 30 країн світу.

Кураторки виставок Олексія Аполлонова та Олексія Белюсенка — Олена Ткаченко та Олена Субач — у переддень відкриття експозицій просили митців відповісти на запитання так званої анкети Пруста (відповіді тут — https://www.facebook.com/lvivartgallery), а також додатково розпитали Олексія Белюсенка, які завдання він вирішує у своєму мистецтві... І от, власне, що сказав живописець: «Колись у 1980-х, 1990-х і двохтисячних я вигадував свої картини. Пейзажі, натюрморт, подеколи навіть портрети. Натуру вважав непотрібним диктатом. Мені здавалося, що я маю досить візуального досвіду, щоб написати будь-яку картину з уяви. А от зараз, сам не знаю чому, для мене більше важить «документальність» сюжету — щоб розпочати роботу, потрібен живий поштовх реальності. Навіть коли на полотні лише дві плями і три лінії, для мене важливо, щоб за ними стояв конкретний пейзаж або чиєсь обличчя.

Іншим важливим чинником для мене є принцип не «застрягати» на досягнутому. Як сказав один художник, «малювати те, що вже вмієш, не цікаво». Досить часто ринок вимагає від художника робити саме те, «що купують», що користується попитом. Це спокуса, адже грошей завжди бракує. Тож більшість «дорогих» художників прикуті до своєї впізнаваної манери, до власного почерку золотим ланцюгом. Для мене ж головним стимулом було і є робити лише те, що мене цікавить саме зараз, на поточний момент. Інакше це не творчість, а просто заробіток. Художник має бути незалежним від ринку, для нього свобода творчості — це елементарна свобода, така ж сама, як свобода слова чи совісті, але, на жаль, жодним законодавством вона не вважається «природним правом».

Головним же завданням своєї діяльності як художника, дослідника і куратора я вважаю «ренесанс» живопису за умов постмодерної парадигми».

Проєкт «Моя Ітака» триватиме у Львівській національній галереї мистецтв, у Палаці Лозинського, до 8 березня. Отож зі свободою творчості Олексія Белюсенка, з «ренесансом» живопису за умов постмодерної парадигми в його виконанні встигнуть ознайомитися всі охочі. Було б бажання.