«Слово стало тілом»

У Львові представляють сучасні ікони з пленеру у Новиці (Польща)

Експозицію під назвою «Слово стало тілом» демонструють у Національному музеї у Львові ім. Андрея Шептицького (проспект Свободи, 20).
У показі – пів сотні робіт, створених іконописцями України та Польщі у вересні 2020-го під час вже дванадцятого за рахунком Міжнародного пленеру «Новиця».

Вперше пленер відбувся у селі Новиця (Горлицький повіт Малопольського воєводства, місце народження поета, письменника, перекладача, літературознавця Богдана-Ігоря Антонича) 2009 року.

Мета цих пленерів і головне бажання організаторів заходу – звернути увагу на багатовікову спадщину сакрального мистецтва, яка донині існує в культурі України, Польщі та Білорусі. Спільна праця іконописців, щорічні підсумкові виставки, каталоги, а також вивчення і презентація вже досягнутих результатів співпраці іконописців різного віросповідання і національностей повинні служити ламанню стереотипів, побудові та зміцненню стосунків, що ґрунтуються на християнських коренях культури регіону. Про це «Дню» розповіли постійні учасники новицьких пленерів – відомі львівські художники-іконописці Роман Зілінко і Остап Лозинський. І додали, що пленер-2020 відбувався в ковідних умовах: його дуже важко було організувати і дуже важко було дістатися Новиці.

Тема пленеру – «Слово стало тілом». Диптих Остапа Лозинського. «Погляд Ісуса на Лазаря» – «Погляд Лазаря на Ісуса»

Варто зазначити, що з року в рік участь у пленерах беруть професійні художники й аматори, також – викладачі мистецьких вишів і студенти, зокрема – кафедри сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв. І всі вони з року у рік говорять про те, що Новиця – це місце, де відбуваються діалоги: митців між собою, митців з природою і з Тим, хто цю природу створив і хто дає натхнення. Також кажуть, що завжди хочуть повертатися до Новиці.

«Та й узагалі, – зазначає Остап Лозинський, – Новиця є дуже цікавим місцем не тільки на культурній мапі Польщі, а й України, бо там відбуваються також театральні фестивалі, участь у яких беруть й українські колективи, і Jazz Bez, заснований світлої пам'яті львів’янином Маркіяном Іващишиним, а йому було дуже важливо, щоби фестиваль відбувався саме там, де народився Антонич». 
Щодо, власне, пленеру, то він має стале від 2009 року «ядро» митців. Але кожного року приїжджають й новачки. Наприклад, минулоріч, 2020-го, вперше була у Новиці відома українська художниця Альбіна Ялоза.

Кожного разу організатори пленеру шукають цікаву тему. Приміром, такими були «Притчі», «Мученики», «Апокаліпсис», «Празники», «Псалми»…  Тема 2020-го  – «Слово стало тілом». 

Тема пленеру  – «Слово стало тілом». Ікони Романа Зілінка. «Архангел і Богородиця» і «Тайна вечеря».

Роман Зілінко малював традиційні сюжети: «Навмисне обмежив себе традицією. Це в мене Благовіщення з двох ікон – «Архангел і Богородиця» і «Тайна вечеря».  Я намагався не дуже відходити у складні теми. Багато на наших пленерах є художників, які намагаються експериментувати з формою, сюжетами, шукати нові подачі, нові інтерпретації, нову іконографію. А мене цікавить стара традиційна іконографія, старі традиційні сюжети. Пробую себе тими рамками обмежувати і в тому шукати якесь задоволення і вираження».  
Остап Лозинський намалював диптих про Воскресіння Лазаря: «Мені важливо було подивитися на цю тему з двох сторін – очима Ісуса і очима Лазаря.  Власне, одна робота це «Погляд Ісуса на Лазаря», друга – «Погляд Лазаря на Ісуса». Насправді це той момент, коли слово стає тілом. Тому що Лазар був мертвий. По суті, Лазар вже перестав бути тілом. І тут слово, яке сказав Ісус Христос, «Вставай і виходь», відродило тіло. Слово знову стало тілом. Отакі роздуми у мене були на цю тему».

За словами Романа Зілінка, а він – завідувач виставково-експозиційного та науково-освітнього відділу Національного музею у Львові, ЛНМ приймав  підсумкові виставки всіх новицьких пленерів. Оця, 2020-го, мала приїхати ще у жовтні. Через карантин доїхала тільки-но тепер.
В експозиції «Слово стало тілом» роботи українських, переважно – львівських, та польських художників. Щодо учасників з Білорусі, то їх минулого року через карантин у Новиці не було.

«Художники, об’єднані цим пленером, цим товариством – це християни і віруючі люди (православні, греко-католики, римо-католики, протестанти), – говорить Роман Зілінко. – Тому цей пленер має велику складову пошуку, відновлення, реколекцій. Бо кожного дня це є літургії, спільні молитви. Люди спілкуюся між собою і теж спілкуються з Богом. І це такий момент, який дуже об’єднує, творить класичну гарну християнську спільноту. Ясно, що там є люди, які практикують це на щодень. Є люди, які менше це практикують. А в рамках того пленеру є можливість щодня бути активним в тому духовному житті. І це – дуже важливий момент. Бо збираються на пленер люди дуже різні – різного віку і з різних середовищ, об’єднані в одному дусі. Тобто, крім мистецтва, крім ікони, є ще момент літургійний, момент молитовний. Це гарна зустріч різних культур, різних середовищ, різного віку… в одному просторі, в мальовничих Бескидах, на батьківщині Антонича. Тобто в тому і є весь чар наших зустрічей».

«Ми з Новиці їздили в містечко Новий Сонч, – говорить Остап Лозинський. –  І не тільки для того, щоби випити там кави, а й щоби відвідати у місцевому музеї постійну експозицію давньої української лемківської ікони – ХIV – ХVI століть. Там один зал присвячений сучасному іконопису. Нам дуже приємно, що серед експонатів – і наші ікони: Романа Зілінка, Уляни Томкевич, Уляни Нищук, мої, інших львівських художників. Це дуже цікаво, бо в постійні експозиції державних музеїв починають помалу вводити й сучасний іконопис, показувати пошуки сучасних іконописців. Також у Новиці ми ходили по гриби, багато малювали, багато молились, багато спілкувались… І це все було дуже добре, дуже приємно».

Перед тим, як потрапити до Львова, підсумкова виставка ХІІ Новицького пленеру була показана у Новиці – на один день, під час якого комісари заходу відібрали найкращі роботи, які ввійдуть до каталогу. Далі виставку показали в курортному містечку Криниця – у музеї Никифора Дровняка, у Варшаві – в Архідієцезіальному музеї, у Вінниці (за сприяння Генерального консульства РП у Вінниці в рамках святкування Дня Європи у Вінниці та проєкту «Полонійна ніч музеїв») – в підземеллях монастиря братів капуцинів. 

Виставка «Слово стало тілом» у Національному музеї у Львові триватиме недовго – до 20 червня. Тому треба поспішити її подивитися. 
Щодо наступного пленеру, то він відбудеться, як і завжди, у вересні і… на Гуцульщині – в селі Верховинського району Івано-Франківської області. А все тому, що далі у світі – ковід і ще не всі художники, котрі братимуть участь у пленері, вакциновані. Отже, пленер-2021 буде вперше новицьким виїзним і у Криворівні. Вже відомо, що участь у ньому візьмуть понад два десятки художників України, Польщі та, можливо, Румунії. «Нам дуже приємно буде прийняти їх у Криворівні, – говорить Остап Лозинський. – Це місце сили, виняткове місце для української культури. Бо ми знаємо, що Криворівню ще з початку ХХ століття називали українськими Афінами. Там бували і Леся Українка, і Шептицький, і Франко, і Коцюбинський…  А в 1960-х роках – і Параджанов, і Сельський, і Якутович… І зараз туди їздять дуже багато цікавих людей – і на відпочинок, і на працю. У Криворівні – просто неймовірна церква, де править Іван Рибарук, який є одним із найцікавіших богословів нашого часу.  Отець Іван Рибарук погодився бути опікуном цього пленеру. І ми сподіваємося, що результати пленеру будуть дуже і дуже цікавими, а запрезентувати роботи ми зможемо вже після 16 вересня – у Львові, у Національному музеї».