Пластова присяга у Биківнянському лісі

Українець Ренат Суботін повернувся з Німеччини, щоб стати до лав захисників

4 квітня, неділя. Биківнянський ліс, неподалік меморіального комплексу «Биківнянські могили», найбільшого в Україні місця поховання жертв масових політичних репресій 1937 — 1941 років. У 1990 році тут відбулася перша присяга відроджених пластунів. Сьогодні присягу складає Ренат Суботін. 2014 року він разом з батьками врятувався від війни в Німеччині. Там він почав цікавитися історією Пласту, проходив вишкіл. 24 лютого, одразу після початку повномасштабної війни, вирішив повернутися до України та стати до лав захисників країни. Зараз він боєць 112-го батальйону територіальної оброни ЗСУ. Сьогодні, ще за кілька хвилин до початку церемонії присяги, він не знав про неї, все тримали в таємниці. Про його радість казало його обличчя. Навіть автофокус камери наводився набагато швидше, коли його усміхнене обличчя потрапляло в кадр. Далі була церемонія, дуже особлива та втаємничена. Багато з того, з чого складається церемонія, жодним чином не задокументовано, а передається вже понад сотня років лише з досвідом. Як наприклад, розгортання та складання прапора.

Далі відомий український кобзар, бандурист і лірник Тарас Компаніченко виконав «Пластовий обіт» –  поетичне доповнення до пластової присяги.

ВРАЖЕННЯ РЕНАТА СУБОТІНА

– Мене звати Ренат Суботін,  народився в Полтаві 1998 року. В 2014 році, коли почалася війна, мої батьки вирішили переїхати за кордон, у Німеччину, відтоді я там жив. Знову через війну я переїхав через кордон, повернувся в Україну, щоб захищати від наших одвічних ворогів, які знову на нас напали й не хочуть давати нам спокою й нормально жити.

Я повернувся з безпечної Європи 25 лютого. Мені не було страшно, я був готовий до цього. Я давно хотів скласти пластову присягу в Мюнхені, але зрозумів, що через війну це не скоро буде, тому попросив свою станичну з Німеччини організувати все тут. Я дуже радий, що це вийшло.

Пластова присяга для мене – це ідея, яка була закладена людьми, які захищали Україну ще багато років тому. Такі як Бандера та Шухевич. Це така ідея, як захищати українську культуру та мову, розвивати майбутнє покоління.

«ПЛАСТ ДЛЯ ВСІХ, АЛЕ НЕ ВСІ ДЛЯ ПЛАСТУ»

Начальник відділу комунікацій 112-ї бригади ТрО ЗСУ та голова наглядової ради Пласту - Національної скаутської організації України Юрій ЮЗИЧ розповідає:

— Пласт – це елітарна організація. Бо Пласт для всіх, але не всі для Пласту. Тобто це відкрита організація, будь-хто може прийти, але ті, хто приходять, проходять підготовку, що триває переважно рік чи два, інколи навіть три роки. Вони готуються до польового життя, до різних ситуацій, які потрібні в житті для звичайного скаута, але найбільш важливо, щоб було розуміння пластових цінностей, вірності Богу та Україні. В кого ці цінності є, йому легше проходити далі, це й і найбільший виклик.

Після цієї підготовки пластунів, які відповідають певним базовим критеріям, допускають до присяги рішенням пластового керівництва, й уже після цього відбувається церемоніал присяги. Він складається з кількох етапів. Первинно, до кінця 1940-х років, присяга відбувалась у такий спосіб, що був такий листок, де писали мапу-описок пласту. Ще в 1916 році, коли тривала Перша світова війна та сотні пластунів воювали на фронті, засновник пласту Олександр Тисовський написав пісню «В пожежах всесвітніх». Зараз ця пісня в усіх країнах світу є обов’язковим елементом постової присяги. А в 40-х роках до цієї пісні був доданий текст скаутської присяги. Вона складається тепер з таких пунктів: «Присягаюсь своєю честю, що робитиму все, що в моїх силах, щоб бути вірним Богу та Україні, допомагати іншим та жити за пластовим законом та слухатись пластового проводу». Дехто додає: «І ти мені в цьому, Боже, допоможи». Ці три пункти вважаються трьома головними обов’язками пластуна.

Присяга цінна сама по собі, але так само цінна й атмосфера, яка створюється: я тут багатьох людей уперше побачив за час війни, ми знайшли таку можливість. Це плекання товариства та цього ціннісного середовища, який є базовим. Бо Пласт передусім – це ціннісне середовище. Бо можна вміти виживати в лісі, орієнтуватися, але якщо немає пластових цінностей, тоді це туризм. Вони є ключові.

З 1940 - 1950-х років Пласт за кордоном діяв лише в Мюнхені. За останні сім-вісім років уже діє по всій Німеччині, в різних містах, у яких навіть часом громад немає, але створені осередки Пласту, і Пласт у Німеччині, в Австрії зростає. Дехто думає, що Пласт – закрита організація, але те, що Ренат у Німеччині долучився, пройшов підготовку й інтегрувався в місцеву українську громаду, це дуже важливо. І важливо, що в діаспорі Пласт є таким стрижнем української громади. Пласт уже діє в більшості країн ЄС та сотні дітей долучаються до нього, хоча сім років тому це було лише кілька країн. Для дітей вимушених іммігрантів зараз Пласт дає можливість інтегруватися до місцевих українських спільнот та залишатися українцями, хай де б вони перебували.

Чому саме «пласт»? Петро Франко, можливо, за порадою свого батька, запропонував називати українських скаутів пластунами. Слово походить від назви козаків-пластунів, які виконували функції розвідників у козацькому війську.

Цікавлюся також враженнями Андрія КОВАЛЬОВА, пресофіцера 112-ї бригади Територіальної оборони Збройних сил України, старшого пластуна, курінного куреня «Орден Залізної Остроги»:

– Дуже символічно, що сьогодні присяга Рената Суботіна відбулась саме тут, у Биківні. Історія Рената взагалі дуже символічна, тому що він навчався в Німеччині. У нього були всі шанси залишитися, але він приїхав на другий день війни, мобілізувався до Збройних сил.

Пласт у Києві виник 1918 року, на Володимирській, 42 і, на жаль, у совєцький час, коли росіяни завоювали Україну, був знищений і Пласт тут, у Києві. Відродився він у 1989 році. Ті хлопці, які підпільно відроджували Пласт, називали свій гурток «Київські грифони». Впродовж року вони пройшли попередню пластову підготовку й уже стали повноцінними пластунами. В 1990 році, тут, у Биківнянському лісі, неподалік від Биківнянського меморіалу, де були знищені тисячі українців, вони вирішили провести перший табір, який називався «Свято весни». І саме тут 6 травня 1990 року перші два київські пластуни, Володимир Скоробський та Сергій Прудко, склали свою першу присягу. Це була перша пластова присяга в Україні. Тактична ситуація, яка зараз є, дала можливість нам скласти присягу саме в цьому місці.