Лабіринти Либеді

Як міжнародний мистецький проєкт реанімує історію малих річок Києва і чому більшість із них досі поза увагою столичної влади

Звільнити Либідь з бетону, повернути у природне русло, очистити від незаконних врізок та промислових стоків — завдання амбітне, важливе, але, на жаль, досі не виконане. Про такі наміри небайдужих киян відновити історичну річку «День» уперше розповідав ще шість років тому. Тоді все зводилося до прибирання кількох локацій, де Либідь виходила на поверхню, бо більшість річкового русла схована у колектор. Згодом активісти об’єдналися у громадську організацію «Либідь Є», намагалися перетворити прибережну зону річки, приміром, поблизу вулиці Фізкультурної, у місце відпочинку — з арт-об’єктами, дерев’яними лавами та кінопереглядами.

Згодом про відновлення Либеді заговорили і на рівні київської влади. Так, у 2017 році ГО «Либідь Є» брала участь у «Громадському бюджеті» й увійшла до 15 найкращих проєктів міста, але кошти на реалізацію запланованого не були надані. Як додає голова правління громадської організації «Либідь Є» Віталій ДАНИЛЕНКО, до Київради також було подано петицію, яка зібрала 10 тисяч голосів, але результатом була тільки відповідь, що її «розглянули». Тож нині організація продовжує влаштовувати арт-суботники, на яких прибирає узбережжя річки й бере участь у мистецьких активностях — майстер-класах з малювання, танців, співів.

З іншого боку, місто ще може вплинути на ситуацію. За розпорядженням КМДА від 6 червня 2019 року (№ 1039) до кінця 2021-го мають здійснити низку заходів щодо реконструкції гідротехнічних споруд з відновленням екологічного та санітарно-гігієнічного стану річки. Утім, для повної інтеграції цієї території у міський простір потрібно значно більше.

ІНСТАЛЯЦІЯ ПРО ДИНАМІКУ РІКИ

Через пасивність влади все частіше громадяни, яким небайдужа проблема Либеді, звертають увагу на іноземний досвід роботи з річками у місті: коли «блакитна інфраструктура» стає не перешкодою для будівництва, а ресурсом для рекреації населення і підтримки екосистем. Ясна річ, що це вимагає коштів, але почати можна з чогось меншого — спробувати перетворити простір довкола річки на галерею під відкритим небом. Це й стало одним із завдань проєкту на перетині сучасного мистецтва та урбаністики «Блакитний лабіринт», що був ініційований агенцією «Zvidsy» у партнерстві з «Либідь Є» і Французьким інститутом в Україні та в межах програми міжнародної співпраці «House of Europe».

Презентація результатів проєкту, а точніше українсько-французької мистецької резиденції, «Блакитний лабіринт» відбулася в межах щорічного мультидисциплінарного фестивалю «Французька весна в Україні». Метою резиденції стало об’єднання митців задля осмислення ролі річок у Києві та віднайдення шляхів їхнього повернення до колективної пам’яті за допомогою художніх інтервенцій.

Нині більшість із малих річок заховані у колектори, деякі перетворені на каскади озер. І тільки окремі штрихи - як-от, штучні озера, які виникли на закинутих будівельних майданчиках, тому що річка повертається, вказують на природний для цієї території шлях розвитку. Поки що малі річки Києва приховані подалі від людей. Чи має шанс цей «блакитний лабіринт» на кращу долю?

Для учасника з французького боку GILBERT1 ця тема стала своєрідним відкриттям: «Про приховані річки Києва. Виявляється, що близько 50 річок міста втратили свою видимість протягом минулого століття. Наразі доступні лише кілька невеликих каналів, але загалом природна система була неабияк змінена людиною. Відтак постає питання: чому так відбувається? Раніше я не чув про таке явище і мені здавалося, що у Франції такого немає. Але після вивчення цього питання я зрозумів, що це поширене явище. Наприклад, річку Б’євр у Парижі спіткала така сама доля через індустріалізацію та людську діяльність. Однак зараз існують громадські та політичні ініціативи, які працюють над ревіталізацією деяких прихованих річок. Наприклад, у Мадриді та Сеулі відбулися доволі амбіційні проєкти в цьому напрямку. Підсумовуючи зазначу, що людям варто було шукати переваги у природному розташуванні річок, а не намагатися їх трансформувати. Відомо, що вони відіграють ключову роль у збереженні екосистем. Так, не можна трансформувати долини річок, бо це небезпечно. Однак люди все одно це роблять, і це, на жаль, часто призводить до катастроф».

Запропонована митцем інсталяція має назву «Віднайдення річки Либідь» і нагадує міст. У такий спосіб, як пояснив урбаніст, засновник Агенції просторового розвитку «Zvidsy» Олександр ШЕВЧЕНКО, звертається увага на основну проблему, що річка стала технічним бар’єром, технічною водоймою, а не місцем для відпочинку мешканців і гостей міста. Крім того, і сама структура «мосту» є символічною. «Моя ідея полягала в тому, щоб показати динамічне відродження річки. Це допоможе людям уявити природний вигляд цього місця, відчути колишній розмір річки. Спокійно поринути в роздуми про всі переваги річок для людей. Це споглядальний твір, — пояснює Gilbert1. — Цю скульптуру можна сприймати як хвилю, що здіймається, розгортає перед нами глибини маленького каналу, перетворюючись на нову версію річки Либідь, природну і забарвлену, та даючи новий подих середовищу, що її оточує». Через локдаун цю ідею ще не було втілено, але організатори резиденції сподіваються, що коли у митця з’явиться можливість приїхати в Україну, галерея під відкритим небом біля Либеді поповниться ще одним експонатом.

... ДО КРАЩИХ БЕРЕГІВ

Українська художниця, кураторка Алевтина КАХІДЗЕ підійшла до теми з дещо іншого боку, звертаючись до почуттів людей. Мисткиня довго ходила уздовж річки, читала, що пишуть про водойму мешканці Києва, і вирішила створити низку плакатів. Частина з них нагадує про відповідальність людей. Інші — є ніби зверненням річки до киян. Зокрема, гаслом на одному з плакатів є «Назви готелів, кафе, станції метро на мою честь скасовано до кращих берегів», що вкотре нагадує: ця річка мала б бути одним із символів Києва, вказівкою на легенду про засновників міста. Утім, навіть біля однойменного готелю, за словами Алевтини Кахідзе, віднайти шлях до річки не так уже й просто. Ще одна ініціатива мисткині — це регата невеличких кораблів, що мали б нагадати про те, що колись Либідь була повноводною та судноплавною.

Оскільки Gilbert1 не зміг приїхати до Києва, але його концепцію дозволено було переосмислити для створення нових мистецьких творів, до проєкту долучився київський анонімний мистецький колектив «Pomme de boue», створивши кілька мозаїчних об’єктів біля річки Либідь. У своєму маніфесті митці стверджують: «Метрополіс розростається як бетонна грибниця, пригнічуючи все на своєму шляху. І тут постає питання — хто сильніший: залізобетон жадібного метрополісу або стрімкість брудного струмка. Треба сказати, що залізобетон і тим більше цегла — не дуже довговічні матеріали. Тисячу років тому їх не було і, швидше за все, через тисячу років їх тут не буде. А Либідь була і, швидше за все, буде. Тому з точки зору Либеді нинішній залізобетон, паркани, графіті, парковки й бізнес-центри — короткі епізоди, спалахи непорозуміння... Ми занадто повільно рухаємося, занадто недовго живемо, щоб оцінити сміховинність залізобетонних площин, стовпів і балок».

Організатори резиденції зазначають, що почали з Либеді, оскільки це доволі відома тема та важлива для історії міста водойма. Однак, якщо вдасться досягти певних змін щодо цієї річки, планують взятися і за інші, оскільки їх у Києві багато: Горіхуватка (Оріхуватка), Клов, Сирець, Глибочиця, Почайна... Кожна з них має свою історію. Зокрема, багато киян нині вже й не знають, що аж до середини ХІХ ст. на Хрещатику був однойменний струмок. Нині більшість із малих річок заховані у колектори, деякі перетворені на каскади озер. І тільки окремі штрихи — як-от, штучні озера, які виникли на закинутих будівельних майданчиках, тому що річка повертається, вказують на природний для цієї території шлях розвитку. Поки що малі річки Києва приховані подалі від людей. Чи має шанс цей «блакитний лабіринт» на кращу долю?

Лабіринти Либеді

Лабіринти Либеді

Як міжнародний мистецький проєкт реанімує історію малих річок Києва і чому більшість із них досі поза увагою столичної влади

Звільнити Либідь з бетону, повернути у природне русло, очистити від незаконних врізок та промислових стоків — завдання амбітне, важливе, але, на жаль, досі не виконане. Про такі наміри небайдужих киян відновити історичну річку «День» уперше розповідав ще шість років тому. Тоді все зводилося до прибирання кількох локацій, де Либідь виходила на поверхню, бо більшість річкового русла схована у колектор. Згодом активісти об’єдналися у громадську організацію «Либідь Є», намагалися перетворити прибережну зону річки, приміром, поблизу вулиці Фізкультурної, у місце відпочинку — з арт-об’єктами, дерев’яними лавами та кінопереглядами.

Згодом про відновлення Либеді заговорили і на рівні київської влади. Так, у 2017 році ГО «Либідь Є» брала участь у «Громадському бюджеті» й увійшла до 15 найкращих проєктів міста, але кошти на реалізацію запланованого не були надані. Як додає голова правління громадської організації «Либідь Є» Віталій ДАНИЛЕНКО, до Київради також було подано петицію, яка зібрала 10 тисяч голосів, але результатом була тільки відповідь, що її «розглянули». Тож нині організація продовжує влаштовувати арт-суботники, на яких прибирає узбережжя річки й бере участь у мистецьких активностях — майстер-класах з малювання, танців, співів.

З іншого боку, місто ще може вплинути на ситуацію. За розпорядженням КМДА від 6 червня 2019 року (№ 1039) до кінця 2021-го мають здійснити низку заходів щодо реконструкції гідротехнічних споруд з відновленням екологічного та санітарно-гігієнічного стану річки. Утім, для повної інтеграції цієї території у міський простір потрібно значно більше.

ІНСТАЛЯЦІЯ ПРО ДИНАМІКУ РІКИ

Через пасивність влади все частіше громадяни, яким небайдужа проблема Либеді, звертають увагу на іноземний досвід роботи з річками у місті: коли «блакитна інфраструктура» стає не перешкодою для будівництва, а ресурсом для рекреації населення і підтримки екосистем. Ясна річ, що це вимагає коштів, але почати можна з чогось меншого — спробувати перетворити простір довкола річки на галерею під відкритим небом. Це й стало одним із завдань проєкту на перетині сучасного мистецтва та урбаністики «Блакитний лабіринт», що був ініційований агенцією «Zvidsy» у партнерстві з «Либідь Є» і Французьким інститутом в Україні та в межах програми міжнародної співпраці «House of Europe».

Презентація результатів проєкту, а точніше українсько-французької мистецької резиденції, «Блакитний лабіринт» відбулася в межах щорічного мультидисциплінарного фестивалю «Французька весна в Україні». Метою резиденції стало об’єднання митців задля осмислення ролі річок у Києві та віднайдення шляхів їхнього повернення до колективної пам’яті за допомогою художніх інтервенцій.

Нині більшість із малих річок заховані у колектори, деякі перетворені на каскади озер. І тільки окремі штрихи - як-от, штучні озера, які виникли на закинутих будівельних майданчиках, тому що річка повертається, вказують на природний для цієї території шлях розвитку. Поки що малі річки Києва приховані подалі від людей. Чи має шанс цей «блакитний лабіринт» на кращу долю?

Для учасника з французького боку GILBERT1 ця тема стала своєрідним відкриттям: «Про приховані річки Києва. Виявляється, що близько 50 річок міста втратили свою видимість протягом минулого століття. Наразі доступні лише кілька невеликих каналів, але загалом природна система була неабияк змінена людиною. Відтак постає питання: чому так відбувається? Раніше я не чув про таке явище і мені здавалося, що у Франції такого немає. Але після вивчення цього питання я зрозумів, що це поширене явище. Наприклад, річку Б’євр у Парижі спіткала така сама доля через індустріалізацію та людську діяльність. Однак зараз існують громадські та політичні ініціативи, які працюють над ревіталізацією деяких прихованих річок. Наприклад, у Мадриді та Сеулі відбулися доволі амбіційні проєкти в цьому напрямку. Підсумовуючи зазначу, що людям варто було шукати переваги у природному розташуванні річок, а не намагатися їх трансформувати. Відомо, що вони відіграють ключову роль у збереженні екосистем. Так, не можна трансформувати долини річок, бо це небезпечно. Однак люди все одно це роблять, і це, на жаль, часто призводить до катастроф».

Запропонована митцем інсталяція має назву «Віднайдення річки Либідь» і нагадує міст. У такий спосіб, як пояснив урбаніст, засновник Агенції просторового розвитку «Zvidsy» Олександр ШЕВЧЕНКО, звертається увага на основну проблему, що річка стала технічним бар’єром, технічною водоймою, а не місцем для відпочинку мешканців і гостей міста. Крім того, і сама структура «мосту» є символічною. «Моя ідея полягала в тому, щоб показати динамічне відродження річки. Це допоможе людям уявити природний вигляд цього місця, відчути колишній розмір річки. Спокійно поринути в роздуми про всі переваги річок для людей. Це споглядальний твір, — пояснює Gilbert1. — Цю скульптуру можна сприймати як хвилю, що здіймається, розгортає перед нами глибини маленького каналу, перетворюючись на нову версію річки Либідь, природну і забарвлену, та даючи новий подих середовищу, що її оточує». Через локдаун цю ідею ще не було втілено, але організатори резиденції сподіваються, що коли у митця з’явиться можливість приїхати в Україну, галерея під відкритим небом біля Либеді поповниться ще одним експонатом.

... ДО КРАЩИХ БЕРЕГІВ

Українська художниця, кураторка Алевтина КАХІДЗЕ підійшла до теми з дещо іншого боку, звертаючись до почуттів людей. Мисткиня довго ходила уздовж річки, читала, що пишуть про водойму мешканці Києва, і вирішила створити низку плакатів. Частина з них нагадує про відповідальність людей. Інші — є ніби зверненням річки до киян. Зокрема, гаслом на одному з плакатів є «Назви готелів, кафе, станції метро на мою честь скасовано до кращих берегів», що вкотре нагадує: ця річка мала б бути одним із символів Києва, вказівкою на легенду про засновників міста. Утім, навіть біля однойменного готелю, за словами Алевтини Кахідзе, віднайти шлях до річки не так уже й просто. Ще одна ініціатива мисткині — це регата невеличких кораблів, що мали б нагадати про те, що колись Либідь була повноводною та судноплавною.

Оскільки Gilbert1 не зміг приїхати до Києва, але його концепцію дозволено було переосмислити для створення нових мистецьких творів, до проєкту долучився київський анонімний мистецький колектив «Pomme de boue», створивши кілька мозаїчних об’єктів біля річки Либідь. У своєму маніфесті митці стверджують: «Метрополіс розростається як бетонна грибниця, пригнічуючи все на своєму шляху. І тут постає питання — хто сильніший: залізобетон жадібного метрополісу або стрімкість брудного струмка. Треба сказати, що залізобетон і тим більше цегла — не дуже довговічні матеріали. Тисячу років тому їх не було і, швидше за все, через тисячу років їх тут не буде. А Либідь була і, швидше за все, буде. Тому з точки зору Либеді нинішній залізобетон, паркани, графіті, парковки й бізнес-центри — короткі епізоди, спалахи непорозуміння... Ми занадто повільно рухаємося, занадто недовго живемо, щоб оцінити сміховинність залізобетонних площин, стовпів і балок».

Організатори резиденції зазначають, що почали з Либеді, оскільки це доволі відома тема та важлива для історії міста водойма. Однак, якщо вдасться досягти певних змін щодо цієї річки, планують взятися і за інші, оскільки їх у Києві багато: Горіхуватка (Оріхуватка), Клов, Сирець, Глибочиця, Почайна... Кожна з них має свою історію. Зокрема, багато киян нині вже й не знають, що аж до середини ХІХ ст. на Хрещатику був однойменний струмок. Нині більшість із малих річок заховані у колектори, деякі перетворені на каскади озер. І тільки окремі штрихи — як-от, штучні озера, які виникли на закинутих будівельних майданчиках, тому що річка повертається, вказують на природний для цієї території шлях розвитку. Поки що малі річки Києва приховані подалі від людей. Чи має шанс цей «блакитний лабіринт» на кращу долю?