У Львові помер заньківчанин Євген Федорченко
У червні «День» вітав актора Національного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької, народного артиста України Євгена Федорченка із 75-літтям.
Тепер-от, на превеликий жаль, доводиться писати про його відхід. Євген Іванович помер зранку сьогодні, 13 січня, про що повідомила у соцмережах його донька Олена: «Таточку. Як же боляче. Люблю».
Служіння одному театру, понад сто ролей у театрі і кіно, гострий погляд і гострий язик, добрий гумор, душа компанії, автор гуморесок і двох поетичних збірок, прискіпливий спостерігач життя, винороб і засновник театральної династії – все це про Євгена Івановича Федорченка.
У доробку артиста ролі у виставах «Гуцулка Ксеня», «Державна зрада», «Неаполь – місто попелюшек», «Ісус – син Бога живого», «Невольник», «Сільва», «Візит літньої пані» «Сто тисяч», «Ханума»», «Шаріка», «У.Б.Н»… Всіх і не злічити. Точно знаю, що глядач ходив саме на Федорченка. Я – не виняток. Особливо мене зворушував його Карел у ліричній комедії «Ромео і Джульєтта в кінці листопада» за п’єсою Яна Отченашека та Ярослава Баліка у постановці Алли Григорівни Бабенко. А ще мені подобалося бувати на виступах Євгена Івановича поза межами театру і на власні очі бачити і чути, якими щирими оплесками й вигуками «Браво!» віддячувала йому публіка за виконання віршів і гуморесок Павла Глазового.
«Кажуть, коміки – найсумніші люди, бо думають глибоко, – говорить керівник літературно-драматичної частини Театру Заньковецької Тетяна Батицька. – За роки творчої роботи за Євгеном Федорченком закріпилося амплуа коміка, гумориста, актора, що спонукає глядача до посмішки, часто – до гучного сміху. Акоп у «Ханумі», Іван Синиця в «Гуцулці Ксені», Ференц Деркач в «Шаріці», Леопольд Волянюк в «Сільві» – ці, як і багато інших пам’ятних ролей, зробили його улюбленцем публіки. На сцені він вміло поєднував вміння бути добрим приятелем та дотепним скептиком, багатоликим веселуном та гострим циніком, незмінно – яскравою фарбою, «серцем» кожної вистави. За талантом подавати будь-який матеріал «легко» – це масив життєвого та професійного досвіду, звивистий та цікавий особистий шлях».
Євген Федорченко народився 21 червня 1946 року в селищі Нижанковичі Старосамбірського району. Першу освіту (хоровий диригент) здобув у Самбірському культурно-освітньому училищі. Грав на акордеоні, роялі та гітарі.
«Вступ до театрального інституту імені Карпенка-Карого відбувся майже випадково, – продовжує розповідь Тетяна Батицька. – Поїхав Євген Федорченко до Києва на фестиваль читати гуморески – його відразу помітили. Закінчив кінофакультет (курс Володимира Небери), і йому була відкрита дорога на кіностудію імені Довженка. Але втрутилось провидіння: режисер Сергій Данченко запропонував поїхати до Львова, щоби розпочати роботу у Театрі імені Марії Заньковецької. «Близько до батьків, і трупа заньківчанська дуже цікава», – приблизно так подумав актор. І Львів прийняв майбутнього народного артиста!
До ролі актор готувася ретельно. Аби зіграти бомжа у виставі «Се Ля Ві» Надії Ковалик, їхав на львівській вокзал – вивчати… психотип безхатьків. Для виконання будь-якої ролі для Євгена Федорченка найважливішим було зрозуміти всю мозаїку психіки свого персонажу, зробити його життя – своїм».
На думку завліта, було у творчому доробку Євгена Федорченка дві виняткові ролі. Перша – у виставі зовсім не гумористичного жанру. Це «У.Б.Н.» Галини Тельнюк (постановка 2001 року), помічена українською театральною громадою, яка дуже швидко стала знаковою чи навіть програмною для Театру Заньковецької. «Євген Іванович у ролі зрадливого друга українського буржуазного націоналіста говорив до нас у зал зовсім невеселу правду, змушуючи публіку сміятися. У цих моментах чимало його імпровізаційних моментів».
Друга знакова роль – у виставі «Ромео і Джульєтта в кінці листопада»: «Актор пронизливо та щемливо зіграв роль літнього мрійника-архітектора Карела, якого на схилі років неочікувано осяяла любов. Актору вдалося створити неповторно органічний ліричний образ, що спростувало думку про суто комічність його таланту. Вистава довгі роки була улюбленою у львівського глядача, на яку ходили по декілька разів, головним чином, завдяки філігранній грі головних героїв».
Браво, Євгене Івановичу! Спочивайте з Богом.
«День» висловлює співчуття родині Федорченків, а вони всі – заньківчани, з приводу смерті Євгена Федорченка.
Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів
