Як стереотипи гальмують розвиток та оптимізм, – дослідження
Талі Шерот стверджує, що кожна людина запрограмована бути оптимістом. Утім, інколи ідеї та стереотипи ззовні можуть піддати цю якість найжорстокішому випробуванню...
Уривки з книжки «Схильність до оптимізму» (The Optimism Bias):
За своєю суттю стереотипи є ще одним прикладом пророцтва, що самореалізується. Вони здатні сильно вплинути на світ людини, особливо в тому випадку, коли одні й ті ж очікування розділяє велика кількість людей. Люди підлаштовуються під стереотипи групи, до якої вони належать, тому що від них очікують, що вони будуть відповідати цим стереотипам. Візьмемо, наприклад, Тома і Роба. Обидва вони вчаться у вашингтонській початковій школі. Вони приблизно одного зросту і ваги, домагаються середніх результатів у навчанні, їх високо цінують товариші і вчителі. Том - чорний, а Роб - білий. Спочатку в Тома і Роба були однакові фізичні можливості. Роб бігав так само швидко, як і Том, також високо стрибав і настільки ж часто закидав м'яч у баскетбольний кошик. Та попри це всі вважали, що Том грає краще Роба тільки через колір його шкіри. Тому товариші частіше запрошували Тома в команду. А вчитель особливо уважно спостерігав за ним, допомагав скорегувати гру. Батьки Тома підштовхували його до того, щоб тренуватися після уроків. Зрозуміло, Том став грати краще Роба. Хоча думка про те, що Том талановитіший від Роба невірна, стереотип самореалізувався. Том - лише один із багатьох прикладів стереотипу про те, що чорні краще грають в баскетбол, що тільки підсилює самопідтримуючі твердження.
Крім того, на це явище впливає й інший момент. Стереотипи підтримують самі себе, тому що люди, на яких вони спрямовані, найчастіше швидко починають відповідати тому, що від них очікують. Найбільш вражаючий приклад швидких змін в силу відповідності стереотипам - це випадок Джейн Елліотт (Jane Elliott), вчительки однієї із початкових шкіл Айови. В її класі, як і в більшості класів цього штату, навчалося тільки білих дітей. 5 квітня 1968, тобто на наступний день після вбивства Мартіна Лютера Кінга (Martin Luther King), Джейн Елліотт захотіла показати учням, що значить бути жертвою расової дискримінації. Тому вона вирішила влаштувати «гру» з такими правилами: діти повинні були поділитися на дві групи за кольором очей. Вчителька заявила, що діти з блакитними очима стояли нижче дітей з карими очима, що вони були дурніші, гірше вчилися і що до них вимагається особливе ставлення. На перерві блакитноокі діти могли вийти у двір лише після своїх карооких товаришів. Крім того, вони були не вправі спілкуватися з ними.
Поведінка дітей одразу ж почала змінюватися. Учні з карими очима стали впевненішими в собі, тоді як в поведінці блакитнооких позначилася боязкість. Проте найдивніше полягає в тому, що здібності до читання та письма змінилися настільки ж швидко. Джейн Елліотт відзначила підвищення успішності у дітей з карими очима, тоді як показники другої групи пішли на спад. На наступний день вона поміняла їх ролями. На цей раз «вищою расою» були оголошені діти з блакитними очима. Лише за кілька хвилин діти адаптувалися до своїх нових ролей. Блакитноокі почали вести себе як домінуюча група, а кароокі виглядали наляканими та невдоволеними. Результати контрольних з орфографії за ці два дні показали, що діти краще проявляли себе, коли їхню групу оголошували вищою.
Талі Шерот, професор нейробіології і психології з Університетського коледжу Лондона
Джерело: ИноСМИ.ru