ДЕНЬ. У відповідь українська влада готує «вигідні пропозиції» для Москви

Гра під назвою «Добитися зниження ціни на газ» між Києвом і Москвою продовжується, і кінця їй не видно. В українській столиці закликають сусіда до справедливості, а у відповідь знову чують ультимативну вимогу повної і швидкої інтеграції. Уже абсолютно ясно, що Москва на жодні поступки не піде. Ціна питання названа: вихід із СОТ і вступ до Митного союзу. А далі — дивитимемося на вашу поведінку. Є, правда, альтернатива. Чимось дуже сильно зацікавити Білокам’яну. При цьому це «чимось» добре відоме: наша газотранспортна система. Віддайте, а потім розмовлятимемо. Можливо, щось і перепаде з панського московського плеча. Що з нього дістанеться, добре відомо на прикладі наших сусідів. Молдова свою газотранспортну систему віддала, але ціни там не менші, а в чомусь навіть більші, ніж для України. Литва теж так зробила і тепер намагається відіграти назад. Їй легко, за нею Євросоюз і вимоги Енергетичної хартії, які вона повинна виконувати. Є варіанти диверсифікації постачань газу. Отже Вільнюс відчуває себе досить упевнено, хоча на швидкі переговори не розраховує.

Києву сподіватися нема на що й нема на кого. Ось і б’ється як риба об лід.

Цікаво, на що розраховує наш енергетичний міністр Юрій Бойко, коли запевняє, що з Москвою домовиться. Пригадується, що навесні на одному з ток-шоу він обіцяв зробити це влітку. Проспівали в безплідних переговорах літо красне. Зима вже на порозі, а віз нерозв’язаної проблеми ціни на газ усе там же. У Первопрестольній уже заговорили про газову війну, що наближається, і попереджають Європу, що доведеться їй померзнути. Винного вказують тут же. Ось коли вочевидь виявляються наслідки Харківських угод. Маргінальної зовнішньої політики, яка з тих пір ні на йоту не змінилася. Утім, ні. Змінилася, у ще гірший бік. А як інакше сприймати опереткові спроби за допомогою українських судів змусити Росію віддати кримські маяки. Це навіть не шантаж, а якась безглузда спроба наступити на хворий мозоль Чорноморського флоту і з ним — Кремля. Думали, що на берегах Москви-ріки в паніці швидко погодяться обміняти маяки на зниження ціни на газ. Інакше, для чого все це дійство взагалі починали? І скільки потрібно отримати дипломів престижних світових вузів, щоб зрозуміти, що закінчиться воно так само, як і почалося: нульовим результатом і черговою ганьбою для Української держави. Маяки справді потрібно повернути, але не так же це робиться. Невже режисери цього атракціону не розуміють, що нічого не доб’ються? Вірніше, уже домоглися: маяки залишилися в так званих орендарів, і перспектив змінити цю ситуацію не додалося, а навпаки, отримали ультиматум Медведєва.

Росія не може піти на жодні поступки в ціні на газ передусім із внутрішньополітичних міркувань. Там і так планують підвищити його вартість для населення, як це відбувається з електроенергією. У грудні вибори в Державну думу, в березні наступного року — президентські. І хоча результат визначено наперед, ніхто не захоче створювати прецедент: Україні ціну знижують, усередині — підвищують. З Білоруссю зрозуміло: вона союзна держава, віддає свою власність. Є, чим крити, і щось пояснити. Якщо Україна нічого не віддає, то як виходити до народу російського і пояснювати свою невпинну турботу про нього? Ніхто цього не зрозуміє.

Друге. Уже вишикувалася черга дуже серйозних партнерів «Газпрому» в Європі, що подають в арбітраж на зниження ціни. Монополіст відбивається, як може. Яке тут зменшення ціни для України? Щоб додати аргументів і прикладів у судовому розгляді з італійською ENI, а потім з німецькими, французькими, польськими, нідерландськими і іншими партнерами?

По-третє. На європейський газовий ринок сильно тисне спотовий газ. Загальне споживання зростає не дуже сильно. Партнери добиваються не лише зниження ціни, а й права зменшувати об’єми відбору, відмови від формули take or pay — «бери або плати». Якраз це для Газпрому ще страшніше. Усе разом означає для нього збитки на мільярди. Так хто ж на це піде? Усе-таки своя кишеня, і зменшувати надходження в неї ніхто, тверезо думаючи, не збирається.

По-четверте, і це найголовніше. Імперський поглинальний свербіж із відтворення в будь-якій формі єдиної і неділимої все ще переважає в мисленні російського істеблішменту. Грузія, наприклад, тому й викликає таку шалену злість, що пішла від Росії назавжди. Головне досягнення Саакашвілі і його команди — навіть не економічні успіхи, а ментальний перелом більшої частини грузинського суспільства. Мине ще трохи часу, і питання інтеграції з Росією викликатиме в Тбілісі лише здивовану посмішку. Тому терміново збирають усе, що ще можна. І входження України в Митний союз — питання принципу. Якщо не зараз, то схоже, що ніколи.

П’ятий чинник має вже суб’єктивний характер. На Януковича так сподівалися, а він виявився «поганим хлопцем». У чомусь навіть гіршим, ніж Ющенко. А це зло, за московськими калькуляціями, має бути покаране, щоб іншим не кортіло. А то вже й Ільхам Алієв починає характер показувати через провірменську позицію Москви щодо Нагірного Карабаху. В Ташкенті Карімов теж відверто повернув корабель на західний галс. Молдова майже втрачена. Отже, господарство під назвою СНД майже розвалилося. Змінити негативний тренд можна, лише втягнувши Київ у союзи і простори. Наприклад, «інтеграційною» знижкою ціни на газ. Заразом показати наочно Януковичу, як погано не слухатися Первопрестольної.

Продовження матеріалу Юрія РАЙХЕЛЯ читайте на сторінці "СВIТОВI ДИСКУСIЇ " в сьогоднійшньому номері "Дня"

Джерело: «День»