ДЕНЬ: На який державотворчий спадок орієнтуються українські політики

Наш прем’єр-міністр, коли покладав вінок до могили російського прем’єра Петра Столипіна, порівняв реформи останнього з тими, що проводять зараз у нашій країні влада та Партія регіонів. Замах у нашого керівника уряду, звісно, не слабкий. При цьому не обійшлося без деякого насильства над історичними фактами для пропаганди власної реформаторської діяльності. Якщо такою її можна назвати.

Почнемо з того, що вихід російських селян з общини був дозволений не Столипіним, а до нього. До того ж, до повного прийняття Державною думою законів про аграрну реформу Петро Аркадійович не дожив. Завадив постріл Богрова. А навіть якщо фатальний постріл у київському театрі й не пролунав би, то політична доля Столипіна, як і його попередника, теж реформатора, Сергія Вітте була вирішена наперед. До відставки Столипіна залишалися лічені дні. Відповідні папери вже лягли на стіл імператора Миколи II. На самодержця чинили тиск як усередині країни, так і ззовні. Усі вимагали відставки голови російського уряду, та й цар не надто пручався. М’яко кажучи, він прем’єра недолюблював. Отже, в будь-якому разі не лише довести, а й провести реформи повною мірою Столипін не зміг би. Царська Росія у той час уже була принципово нереформованою. Так само, як і Франція перед своєю революцією. Адже там теж був свій Столипін — генеральний контролер фінансів Тюрго. Але вся його реформаторська діяльність завершилася, практично не розпочавшись. От тільки в Тюрго не стріляли, не знайшлося французького Богрова.

Постає інше питання? Чому наш прем’єр пішов покладати вінок на могилу категоричного противника не лише української державності, а й усього українського в принципі: від мови до культури. Можна з упевненістю сказати, що можливе зміцнення царської Росії завдяки діяльності Столипіна означало перекреслювання будь-якої можливості української державності. Адже невипадково Столипін попереджав своїх ліберальних та інших опонентів у Думі про те, що йому потрібна велика Росія. А як така може бути без України?

Швидше за все, покладання нашим прем’єром носить кон’юнктурний політичний характер, незалежно від особистих поглядів голови уряду. В умовах доволі складних відносин з Росією, зважаючи на газову проблематику та майбутній короткий візит Президента Януковича до Москви знадобився символічний жест як ілюстрація готовності до примирення. Тим паче що Столипіна вельми шанують у російських коридорах владі, про нього неодноразово схвально, навіть з деяким придихом відгукувався «національний лідер». А без його згоди жодного просування на газових переговорах не може бути за визначенням.

А що, без покладання вінків до могили ворога української державності неможливо вести переговори в Москві, відстоюючи українські національні інтереси? Навіщо зайвий раз показувати, що наші чиновники досі не позбавилися комплексу молодшого брата. Важко уявити, що американський президент покладатиме вінок до могили британського прем’єра Вільяма Пітта, який був противником незалежності британських колоній. Хоча для британської імперії він зробив досить багато й увійшов до її історії.

Мають відбутися нелегкі переговори, то навіщо перед їхнім початком згинатися в історичному уклоні? Можна з упевненістю сказати, в Москві цього не оцінять. Там про історію згадують лише в контексті єдиної й неділимої. З деякою модернізацією у вигляді Митного союзу й інших єдиних просторів. Знову комусь у Києві туди закортіло...

Продовження теми читайте в сьогоднішньому номері "Дня" на першій сторінці в матеріалі Юрія РАЙХЕЛЯ

Джерело: «День»