ДЕНЬ. Колишній радник російського президента Путіна говорить про те, чому 20-річний економічний прогрес у Росії й Україні супроводжувався політичною деградацією

Про парадокси і неподолані комплекси 20 років незалежності колишніх радянських республік: чому, обравши курс на вільний ринок, Україна і Росія прийшли до кланової олігархії і авторитаризму, а також про те, чому українцям небезпечно вступати до Митного союзу, в інтерв’ю «Дню» розповів колишній радник російського президента Володимира Путіна, а зараз науковець Інституту Катона (США), опозиційний економіст Андрій ІЛЛАРІОНОВ.

— Практично все пострадянське співтовариство нещодавно «відзначало» 20-річчя путчу, який, по суті, дав поштовх до розпаду СРСР. Усього за декілька місяців потому 15 союзних республік стали незалежними, і ця незалежність прийшла до них мирно, без кровопролить, з якими розпалася Югославія. Як ви гадаєте, наскільки виправдалися надії (зокрема, економічні очікування) всіх колишніх радянських республік, а особливо — Росії і України, що покладалися на незалежність?

— Якщо тоді й були якісь надії на незалежність, то, швидше за все, не стільки у республік як таких, не стільки у населення, скільки у політичних еліт. З їхньої, елітної точки зору, основні надії на самостійне існування, поза сумнівом, виправдалися. Всі 15 республік, дійсно, формально здобули міжнародний суверенітет.

Проте з «незалежністю» у багатьох громадян тоді асоціювалися надії не просто на самостійне існування в сучасному світі, але і на більш заможне життя, перш за все на вищий рівень добробуту, на інший рівень громадянських свобод і політичних прав. У цих сферах результати минулого 20-річчя у різних республіках виявилися змішаними.

Необхідно також уточнити, що розуміли під терміном «незалежність» тодішні еліти і групи, які боролися за владу? Як вони уявляли незалежність? Як ухвалення самостійних рішень? Незалежно від кого? Від партійної номенклатури? Чи від Москви? Чи від власного народу? Отримані результати істотно різняться у республіках.

Що ж до Росії і України, то в обох наших країнах результати виявилися для багатьох осіб, які рефлексують на цю тему, вельми неоднозначними. Самостійне існування виявилося набагато важчим, ніж це уявлялося 20 років тому. Адже тоді, у 1990-х, існувала дещо наївне уявлення, ніби в результаті здобуття дипломатичного визнання протягом короткого часу, буквально за декілька років, можна досягти західноєвропейського рівня добробуту. Цього ніде не вдалося досягти. У деяких республіках до нього спромоглися наблизитися, а в деяких — віддалитися від нього. Через те ставлення до того, що сталося 20 років тому, в різних республіках різне.

— А в чому конкретно виявлялося це помилково наївне уявлення, про яке ви говорите?

— 20 років назад існувало недостатньо адекватне уявлення про те, що таке ринкова економіка, вільний ринок, демократична політична система, вільне суспільство, самостійне існування у сучасному світі. Тоді мільйони людей жили під враженням двох примітивних уявлень про навколишній світ. З одного боку, багатьох нудило від комуністичної пропаганди, що нав’язувала людям зіставлення соціалізму і капіталізму, згідно з яким при соціалізмі все було чудово, а при капіталізмі — все погано. Радянські люди якщо не розуміли, то здогадувалися, що це було брехнею. Реакцією відторгнення стала наївна ідеалізація становища за кордоном. З брехливої комуністичної пропаганди багато хто робив два висновки. По-перше, що на Заході все чудово, по-друге, що сягнути західних рівнів добробуту і безпеки буде відносно легко. Реальність була і залишається складнішою, ніж спрощена схема. Життя у капіталістичному світі далеко не таке просте, воно вимагає постійної наполегливої праці, яка далеко не завжди одразу ж приносить результати. Але, звичайно ж, жодне найважче життя на Заході не можна порівняти з рабством, нав’язаним комунізмом.

— Ви говорите, що однією з ключових помилок початку незалежного шляху колишніх соціалістичних республік була відсутність адекватного уявлення про ринкову економіку. Але у кого? У населення колишніх радянських республік чи у політичних еліт також?

— І у тих, і в інших. Перехід до більш відкритого суспільства відбувався під впливом і під керівництвом еліт, що мали неповне, спотворене, мінливе уявлення про навколишній світ. Що виражалося і в заявах, і в діях керівників багатьох республік. Це стосується і російського керівництва, і українського також.

«ЕКОНОМІЧНА ПОЛІТИКА УКРАЇНИ 90-х СПРИЯЛА ЯКЩО НЕ ВИНИКНЕННЮ, ТО НАПЕВНО ЗАКРІПЛЕННЮ КЛАНОВОЇ ОЛІГАРХІЇ»

— Чому після розпаду СРСР на пострадянському просторі не вдалося зберегти в повному об’ємі міжреспубліканські коопераційні зв’язки? Чи не вважаєте ви, що це сталося через те, що політичні мотиви в ті часи переважали над економічною доцільністю? Адже втрата міжреспубліканських коопераційних зв’язків для багатьох колишніх республік, і зокрема для України, обернулася втратою промислових гігантів і навіть цілих галузей.

— Зберегти ті зв’язки, про які ви говорите, в повному об’ємі було неможливо. Більшість з них мали, як ви справедливо відзначили, політичний характер. Розпад багатьох колишніх імперій — Іспанської, Оттоманської, Австро-Угорської, Німецької, Британської, Французької — супроводжувався руйнуванням існуючих усередині них зв’язків. Припинення багатьох зв’язків між колишніми радянськими республіками було неминучим.

Чи було воно бажаним? Частково — так, частково — ні. На місце колишніх, часто політично мотивованих, зв’язків прийшли зв’язки, що базуються на економічному інтересі. Деякою мірою сталася заміна політично мотивованих зв’язків одного роду на політично мотивовані зв’язки іншого роду. Але в цілому, звичайно, політична мотивація нинішніх торгівельних, економічних, фінансових зв’язків колишніх радянських республік радикально скоротилася в порівнянні з тим рівнем, на якому вони перебували два десятиріччя тому. В цілому економічна ефективність взаємодії колишніх радянських республік з навколишнім світом значно виросла. Навіть попри те, що великі промислові підприємства, деякі підгалузі і навіть цілі галузі або істотно скоротили обсяги свого виробництва, або навіть припинили своє існування, в цілому економічна ефективність нинішніх господарських систем помітно вища. Вони набагато більш адаптовані до сучасних вимог світового ринку, внутрішнього і зарубіжного споживача. 

Продовження матеріалу читайте на сторінці "Подробиці" в сьогоднішньому номері "Дня"

Джерело: «День»