ДЕНЬ: Антибілоруська вакханалія в російських ЗМІ не повинна повторитися щодо України

Серпень вніс, прямо скажемо, низку тривожних моментів до російсько-українських відносин. Передусім, звичайно ж, ідеться про умови постачання російського природного газу. За результатами зустрічей зі своїми російськими колегами в Сочі (це місто, як багатьом відомо, на літо стає неофіційною «другою столицею» Росії), проведених і Президентом України Віктором Януковичем, і міністром енергетики та вугільної промисловості Юрієм Бойком, розв’язати проблему встановлення більш-менш «пристойної» ціни за російське паливо для найближчого сусіда не вдалося.

Те, що така проблема реально існує, а, скажімо, не придумана в Києві, відкрито визнав не хтось там, а сам глава «Газпрому» Олексій Міллер. Ось його власні слова, які наводить офіційна урядова «Российская газета»: «Умови на ринку вуглеводнів складаються для споживачів дуже непросто, а ціни на газ високі, і це є відчутним для республік колишнього СРСР (виділено мною. — О. Ч.)...». Ну, що до цього ще можна додати? Здається, все сказано.

Та коли ціни є «високими» й «відчутними» для країн, які сучасна Росія мало не щодня проголошує своїми «стратегічними партнерами», то за всіма правилами міжнародних відносин саме на часі було б переглянути такі ціни. Та ба! Сам президент Росії Дмитро Медведєв у тому ж Сочі декілька днів по тому заявив, що газовий контракт з Україною може бути переглянуто лише в тому разі, якщо Україна «чимось зацікавить» Москву. А далі Медведєв навів, як не дивно, приклад Білорусі, з якою, мовляв, у Росії раніше також виникали спори з газового питання, але зараз сторони знайшли взаємоприйнятне рішення, та до того ж Митний союз допоміг.

Певна річ, людина, яка декілька останніх років, а особливо останні півроку провела де-небудь серед диких племен у джунглях Амазонії — без зв’язку, телебачення й газет, — могла б на підставі таких висловів першої особи Росії зробити висновок, що в російсько-білоруських відносинах «щось таке не дуже добре було, але зараз це залишилося в далекому минулому». Проте не всі решта мільйонів росіян, білорусів та українців, які протягом останніх кількох років з тривогою спостерігали за черговими, з періодичністю в декілька місяців конфліктами у відносинах між Москвою та Мінськом, які є офіційно союзниками!

А навесні-влітку поточного року в російсько-білоруських відносинах узагалі відбувалося таке, що вже не було схоже на звичайне «чергове загострення відносин», а скоріше — на повномасштабну «холодну війну». У квітні, травні, червні не минало практично жодного дня, щоб будь-які, абсолютно логічні дії білоруського керівництва, яке намагалося взяти економічну ситуацію в своїй країні під контроль, не викликали в кращому разі злісно-знущальних, а в гіршому — відверто ворожих і просто підбурювальних коментарів на обох російських основних державних телеканалах. Чи йшлося про стабілізацію становища на внутрішньому товарному ринку, чи про заходи у валютній сфері — виникало відчуття, що московські проурядові ЗМІ затіяли мало не своєрідне змагання: ну, хто сильніше «вкусить» сусідню країну і персонально її президента Олександра Лукашенка! Про втручання у внутрішні справи іншої суверенної держави ніхто взагалі й не згадував — немовби такого поняття не існує зовсім.

Цікаво, то хіба ж подібне ставлення можна назвати інакше, як інформаційна війна? А це й є невід’ємна складова частина того, що прийнято називати «холодною війною» на знищення противника — але не прямими воєнними засобами. На очах мільйонів людей до офіційного партнера в Союзній державі ставилися як до воєнно-політичного супротивника!

І ніби невтямки було московським горе-стратегам, якої колосальної шкоди російсько-білоруським відносинам і, врешті-решт, самій Росії вони цілком реально можуть завдати своїми діями. Та й не лише російсько-білоруським. Справді, адже не може довго тривати ситуація, коли Росія однією рукою нібито просуває вперед Митний союз із Білоруссю і Казахстаном, а іншою рукою в той же час просто давить одного з партнерів із цього ж самого союзу. Як кажуть, де-небудь та прорветься: Москва своїми діями може просто спровокувати дуже серйозний — яких ще не бувало — конфлікт із Мінськом.

Продовження матеріалу Олега ЧЕРКОВЕЦЯ  читайте на сторінці "ДЕНЬ ПЛАНЕТИ"

Джерело: «День»