Зірка на ім’я Кива

«23–29.04.2021»

Розпочну з позитиву. Боязкими хвильками декількох мало ким помічених журналістських статей, що швидко пішли в небуття, реагувала Україна, коли свої дисертації захищали вчені від політики — Янукович, Тимошенко, Порошенко... та що там, щонайменше десятки інших не таких резонансних імен. Я вже мовчу про погони академіка з відділення плагіату Литвина. Був би я трохи наївнішим і молодшим, то з приводу бурі, що несподівано прокотилася після кандидатського захисту Киви, я б захоплено написав: як відтоді змінилася країна! Сьогоднішній я обмежуся тим, що віддам належне ні з чим не порівнянній чарівливості дисертанта. Погодьтеся, лише невгамовний темперамент, не побоюся сміливого визначення, лише шалапутний геній Іллі Киви міг збаламутити цей вир, підняти з дна бруд, що злежався там десятиліттями. Ось ви його критикуєте, а Киві дякувати треба. — Вивести з непролазного багна, надати прискорення реформі системи присвоєння наукових ступенів і звань, розв’язати проблему плагіату в українській науці не до снаги скандалу через посередність на кшталт Шкарлета. Тут потрібна яскрава, за формою і змістом, така як Кива, зірка першої величини.

До речі, про зірки. «Якщо зірки запалюють — значить — це комусь треба», — написав Маяковський. Я згадував цю цитату, коли перечитував список причетних до скандального захисту. Ніяк не вкладалося в голові. Ну гаразд, викрили дисертанта в підробці документів, плагіаті, оманливих публікаціях і виступах на наукових конференціях автора — зважаючи на особисті обставини міністра освіти і науки, нікчемна справа за теперішніх часів. Але. Зелене світло дисертації фігуранта гучних скандалів останніх місяців, із звинуваченнями від СБУ та РНБО в роботі на державу-агресора на адресу деяких персонажів від політики та цілих політичних сил, забезпечило не лише Інститут підготовки кадрів державної Служби зайнятості (та хто про нього до цього взагалі чув!), але, в якості наукового керівника та членів Ради із захисту, співробітники — звучать литаври, читачі мимоволі встають із насиджених місць — Національної академії державного управління при Президентові України, Національного інституту стратегічних досліджень (підлеглого безпосередньо Президентові України), Центрального науково-дослідного інституту озброєння і військової техніки Збройних сил України... Тобто, здавалося б люди, за звичайних обставин за визначенням чутливі до щонайменшого вітерця, що дме в коридорах Банкової. Ризикну припустити (не без іронії, звичайно), що кандидата наук Киву додали в політичний бульйон для контрасту. На його фоні Шкарлет — майже добросовісний учений, а, скажімо, наш, якщо вірити диплому юриста (хто б подумав), Президент — інтелігент та інтелектуал.

Ось, до речі, ще одна, окрім системи присвоєння наукових ступенів і звань, серйозна проблема, про яку дав привід нарешті заговорити вголос Кива. Завдяки своїй звичці пересуватися містом переважно пішки на невеликій вуличці, що виходить до Протасового яру, я ще кілька років тому із здивуванням наштовхнувся на цілий вищий навчальний заклад, що спеціалізується на підготовці кадрів для Служби зайнятості. І ще тоді, задовго до появи в його стінах Іллі Киви замислився, які таїнства ремесла не можуть викласти співробітникам цього шанованого відомства в інших, скажімо так, більш традиційних, менш глибинних, а тому набагато авторитетніших у фахових колах, так само фінансованих державою вишів. Які щороку випліскують на ринок праці (читай, в нікуди) десятки тисяч підготовлених за рахунок державного бюджету фахівців. На що витрачаються, як потім виявилося, десятки мільйонів гривен на рік із бюджету Міністерства соціальної політики (нашої з вами кишені, врешті-решт), особливо на тлі дефіциту, скажімо, Пенсійного фонду України на рівні бюджету невеликої африканської країни. Скільки ще таких же відомчих шарашок годуються із, здавалося б, висохлої для академічної науки, культури, медицини, але завжди повної для задоволення найсміливіших фантазій і апетитів високопоставлених бюрократів бюджетної цицьки?

Фізично розвинений, угодований, задоволений собою. Він пише «ученная степень» (саме так, як Янукович «проффессор», з двома «н»), з пів оберту на мікрофон охоче просторікувато обговорює свої статеві органи,... За власними словами, шанувальник Платона незабаром після захисту в інтерв’ю «Країні» він тут же на прикладі мікрофлори кишківника, глистів, калу і *опи викладає, як тільки і може, своє розуміння його теорії держави, а потім і права (вже вибачте, як є: «предъява от пид*раса не является предьявой»). Новоспечений кандидат наук, не надані до захисту від його імені публікації та дисертація, сам Ілля Кива — жива ілюстрація природжених і благонабутих державним управлінням Україною проблем. Час замислитися, а не чи поставив Кива, якщо прищеплювали собі чуму науковці-подвижники минулого, самогубний науковий експеримент на собі? Експеримент понад очікування вдався. Який із нього висновок? — Оминувши наукові ступені, відразу і кандидат наук, і доктор, претендент, а разом із ним і вся система, заслужили високе звання — пацієнт.

Зірка на ім’я Кива

Зірка на ім’я Кива

«23–29.04.2021»

Розпочну з позитиву. Боязкими хвильками декількох мало ким помічених журналістських статей, що швидко пішли в небуття, реагувала Україна, коли свої дисертації захищали вчені від політики — Янукович, Тимошенко, Порошенко... та що там, щонайменше десятки інших не таких резонансних імен. Я вже мовчу про погони академіка з відділення плагіату Литвина. Був би я трохи наївнішим і молодшим, то з приводу бурі, що несподівано прокотилася після кандидатського захисту Киви, я б захоплено написав: як відтоді змінилася країна! Сьогоднішній я обмежуся тим, що віддам належне ні з чим не порівнянній чарівливості дисертанта. Погодьтеся, лише невгамовний темперамент, не побоюся сміливого визначення, лише шалапутний геній Іллі Киви міг збаламутити цей вир, підняти з дна бруд, що злежався там десятиліттями. Ось ви його критикуєте, а Киві дякувати треба. — Вивести з непролазного багна, надати прискорення реформі системи присвоєння наукових ступенів і звань, розв’язати проблему плагіату в українській науці не до снаги скандалу через посередність на кшталт Шкарлета. Тут потрібна яскрава, за формою і змістом, така як Кива, зірка першої величини.

До речі, про зірки. «Якщо зірки запалюють — значить — це комусь треба», — написав Маяковський. Я згадував цю цитату, коли перечитував список причетних до скандального захисту. Ніяк не вкладалося в голові. Ну гаразд, викрили дисертанта в підробці документів, плагіаті, оманливих публікаціях і виступах на наукових конференціях автора — зважаючи на особисті обставини міністра освіти і науки, нікчемна справа за теперішніх часів. Але. Зелене світло дисертації фігуранта гучних скандалів останніх місяців, із звинуваченнями від СБУ та РНБО в роботі на державу-агресора на адресу деяких персонажів від політики та цілих політичних сил, забезпечило не лише Інститут підготовки кадрів державної Служби зайнятості (та хто про нього до цього взагалі чув!), але, в якості наукового керівника та членів Ради із захисту, співробітники — звучать литаври, читачі мимоволі встають із насиджених місць — Національної академії державного управління при Президентові України, Національного інституту стратегічних досліджень (підлеглого безпосередньо Президентові України), Центрального науково-дослідного інституту озброєння і військової техніки Збройних сил України... Тобто, здавалося б люди, за звичайних обставин за визначенням чутливі до щонайменшого вітерця, що дме в коридорах Банкової. Ризикну припустити (не без іронії, звичайно), що кандидата наук Киву додали в політичний бульйон для контрасту. На його фоні Шкарлет — майже добросовісний учений, а, скажімо, наш, якщо вірити диплому юриста (хто б подумав), Президент — інтелігент та інтелектуал.

Ось, до речі, ще одна, окрім системи присвоєння наукових ступенів і звань, серйозна проблема, про яку дав привід нарешті заговорити вголос Кива. Завдяки своїй звичці пересуватися містом переважно пішки на невеликій вуличці, що виходить до Протасового яру, я ще кілька років тому із здивуванням наштовхнувся на цілий вищий навчальний заклад, що спеціалізується на підготовці кадрів для Служби зайнятості. І ще тоді, задовго до появи в його стінах Іллі Киви замислився, які таїнства ремесла не можуть викласти співробітникам цього шанованого відомства в інших, скажімо так, більш традиційних, менш глибинних, а тому набагато авторитетніших у фахових колах, так само фінансованих державою вишів. Які щороку випліскують на ринок праці (читай, в нікуди) десятки тисяч підготовлених за рахунок державного бюджету фахівців. На що витрачаються, як потім виявилося, десятки мільйонів гривен на рік із бюджету Міністерства соціальної політики (нашої з вами кишені, врешті-решт), особливо на тлі дефіциту, скажімо, Пенсійного фонду України на рівні бюджету невеликої африканської країни. Скільки ще таких же відомчих шарашок годуються із, здавалося б, висохлої для академічної науки, культури, медицини, але завжди повної для задоволення найсміливіших фантазій і апетитів високопоставлених бюрократів бюджетної цицьки?

Фізично розвинений, угодований, задоволений собою. Він пише «ученная степень» (саме так, як Янукович «проффессор», з двома «н»), з пів оберту на мікрофон охоче просторікувато обговорює свої статеві органи,... За власними словами, шанувальник Платона незабаром після захисту в інтерв’ю «Країні» він тут же на прикладі мікрофлори кишківника, глистів, калу і *опи викладає, як тільки і може, своє розуміння його теорії держави, а потім і права (вже вибачте, як є: «предъява от пид*раса не является предьявой»). Новоспечений кандидат наук, не надані до захисту від його імені публікації та дисертація, сам Ілля Кива — жива ілюстрація природжених і благонабутих державним управлінням Україною проблем. Час замислитися, а не чи поставив Кива, якщо прищеплювали собі чуму науковці-подвижники минулого, самогубний науковий експеримент на собі? Експеримент понад очікування вдався. Який із нього висновок? — Оминувши наукові ступені, відразу і кандидат наук, і доктор, претендент, а разом із ним і вся система, заслужили високе звання — пацієнт.