Як нам пощастило!

Спостерігаючи за подіями в Казахстані, я не міг позбутися однієї нав’язливої думки: як нам пощастило! Адже на місці казахів могли бути ми, наша держава. Зрештою, саме такий сценарій для нас і готували – і лише наша наполегливість, рішучість і дрібка фарту врятували Україну.

Немає сумнівів, що Янукович і його кремлівські покровителі готували в 2014-му пекельний сценарій для України. Але в підсумку – можливо, через те, що кремезний Янукович насправді виявився боягузом і передчасно втік з країни – нам вдалося уникнути окупації всієї України, втративши (сподіваюсь, тимчасово) лише Крим і частину Донбасу.

Безумовно, приклад сусідньої Білорусі теж дуже актуальний для України. Скільки разів наша молода й нестійка демократія могли збитися на манівці, піти не тим шляхом, закінчившись фазою кривавого авторитаризму? Адже сценарій жорсткої диктатури міг бути реалізованим і в нашій країні – він навіть починав розкручуватися, коли Небесна Сотня врятувала нас. Активна й свідома частина українців або сиділа б у тюрмах, або була б змушена емігрувати.

Зрештою, уже кілька років спостерігаючи за новинами з Росії, я невимовно тішуся, що ми тепер по цей бік нової «залізної завіси». Врятовані від кремлівської маячні й імперської пропаганди, ми живемо мовби в іншому світі, на іншій планеті, і головна ознака нашого життя на фоні цих маніакальних сусідів – нормальність. І за цю нормальність я готовий багато чого віддати.

Тільки тепер, через 8 років після Революції Гідності, побачивши, як шизофренічно й криваво розвиваються події в Росії, Білорусі й Казахстані, що ще три декади тому перебували з Україною в одній державі, можна чітко ствердити: Майдан таки переміг! Так, можливо, нам не до кінця вдалося пебороти корупцію, а рівень добробуту в нашій країні все ще не такий, як хотілося б; так, можливо, наші президенти дратують нас – когось теперішній, а когось і попередній, та головне – що вони змінюються, що ми реально впливаємо на владу в своїй країні.

Ми живемо в нормальній країні – яку можна й треба критикувати, але яка дуже якісно відрізняється від багатьох наших колишніх «співкамерників» по СРСР. Ми дорого платимо за цю нормальність і свою незалежність, ми розділені й пересварені, часом розчаровані, інколи злі на повільність реформ, але все ж у нас є розкішне відчуття, що країна таки рухається в правильному напрямку – хай навіть черепашачими кроками!

Уже за тиждень ми знову поринемо в траур, згадуючи невинних жертв, розстріляних на київському Майдані вісім років тому. Їхні чисті й шляхетні душі довіку будуть для нас тягарем, адже мова про героїв, що власними життями заплатили за нашу свободу. Ці смерті для нас є і будуть довічним кармічним боргом, адже ми зобов’язані перед Небесною Сотнею клятвою побудувати успішну Україну.

Напередодні цих чорних днів хочеться сказати таке: страшна ціна, яку Україна заплатила Майданом і війною за власну незалежність, не була даремною. Бо Революція Гідності таки перемогла – і на фоні постсовєтського простору ця перемога з кожним роком стає все  очевиднішою. Ми зберегли і нашу гідність, і нашу державу, і демократію – хіба ж це не диво?!