У Росії закінчується «чоловіче м'ясо»?

Нещодавно хвилі Інтернету принесли звістку, що путлєр-рейх збирається залучати до участі у бойових діях на війні проти України російських жінок. Запрошуються також іноземні представниці так званої «слабкої статі». Хоча у даному випадку стереотип «слабка стать» виглядає повним абсурдом.  Вік – від 18 до 50 років. Якщо це правдива інформація, то приводів для такого небаченого «феміністичного демаршу» ерефії, чиї скрєпи просто-таки тріщать по швах від подібного неподобства, може бути два: чоловіче москальське м’ясо закінчується, або в кацапстані розпочалась справжня феміністична революція. Проте, друге малоймовірно. Навіть неймовірно! Скоріше на  рішення використати жінок як бойову одиницю могли вплинути героїчні подвиги українських жінок, таких, наприклад, як Тетяна Чорновол та її вірна подруга «Стугна» – страшний сон для рашистських танкістів та БТР.

Усі роки путінської деградації росії йшло активне поборювання будь-яких емансипаційних гендерних та феміністичних практик в ерефії під приводом відродження справжніх віковічних цінностей та збереження скрєп отєчєства. Особливо у цьому підвизалась російська православна церква та її вірні. Ні про який гендерний паритет (гендерну демократію) не могло бути й мови. Та, зрештою, і ні про яку демократію загалом також. Щоправда, десь на межі 2010-х років ще йшлося про так звану «керовану демократію», але ж у путінському виконанні це було те ж саме, що «палаюча крига».

Проте, тотальне скрєпобєсіє не означало, що в російській армії зовсім не було й немає жінок. Щоправда, нічого не чутно про росіянок на «нулі», на відміну від чималої їхньої кількості з українського боку. І все ж станом на кінець 2021 р. російська армія нараховувала 10%, за іншими даними 12%, особового складу військовослужбовців-жінок. Загалом же в армії РФ нараховувалось близько 50 тисяч жінок на різних посадах. А це не так вже й мало. Для порівняння, українська армія напередодні війни 2022 року станом на грудень 2021 року нараховувала 32569 жінок-військовослужбовців за даними Кадрового центру Збройних Сил України. Всього ж служило в ЗСУ 57 тисяч осіб жіночої статі, тобто, 23% від загальної чисельності особового складу армії. На початок повномасштабного вторгнення ерефії в Україну статус учасниці бойових дій отримали 16,7 тисячі жінок, які «пройшли» Схід. Українська армія нараховувала жінок-старших офіцерів – 1054. Більше 800 військовослужбовиць були командирами відділень та взводів. Сьогодні ж у лавах ЗСУ воюють 37 тисяч жінок, більше 1 тисячі з них стали командирами.

А між тим ще і зараз від деяких українських високопосадовців можна почути «одкровення» на кшталт «Жінці не місце на війні». Вочевидь, як їм, так і суспільству в цілому пора призвичаюватись до думки, що жінці скрізь місце там, де вона сама обере. Особливо у світлі прийнятої Україною Резолюції Ради Безпеки ООН 1325.

Перша леді України Олена Зеленська у виступі на міжнародній конференції «Жінки в конфліктах», яка відбулась 9 червня 2022 року у Брюсселі за участі президента Європейської Ради Шарля Мішеля, організації «ООН Жінки» та нобелівської лауреатки Наді Мурад, заявила, що ця війна має жіноче обличчя, бо жінки є не лише жертвами війни росії проти України, але і захищають країну нарівні з чоловіками.

Із цим твердженням важко не погодитись! Як тут не пригадати слова вірша жінки-воїна Олени Теліги:

«…Не гнів, а ніжність наша вічна сила.

Та ледве з ваших ослабілих рук –

Сповзає зброя ворогам під ноги,

Спиває ніжність легендарний крук –

Жорстокий демон бою й перемоги».

 

Та все вище наведене не стосується росіянок та ерефівської армії.

Десять років тому величезного галасу в росії наробила ініціатива депутата госдуми Мілонова про призов на військову службу жінок, які до 23 років не спромоглися народити дитину. Тоді блогери цитували цього поборювача «хибних» цінностей: «Удел женщины – материнство. Если она сознательно пренебрегает тем даром, который ей дан Господом, то почему она не должна идти служить? А то что она «до сих пор не встретила большой любви» - просто отговорки, женщина либо хочет иметь детей, либо нет. Поиск супруга – дело нехитрое. А если не хочет, то, может, хоть в армии кого-то встретит. А то так называемые феминистки любят покричать про равные права. Вот вам и равные права, равнее не бывает». І хоч пізніше Мілонов відхрещувався від ним начебто поданого законопроекту, цитовані у російських засобах масової інформації слова цілком відповідали настроям як значної частини скрєпоносців, так і самому вище названому персонажеві. Адже це, на їхню думку, могло бути ефективною помстою феміністкам.

Якщо подивитись на проблему жінки в армії та на війні, то найефективнішою «помстою» феміністкам є насамперед політика НАТО з гендерною складовою Альянсу й, безумовно, позиція України, яка втілює стандарти НАТО в діяльність своїх Збройних Сил.

Зрештою, нічого особливо нового у ставленні до жінок у війську та їхньої участі у бойових діях путлєр-рейх не винайшов. Адже ще Адольф Алоїзович заявляв, що «фрау не може кидати гранати». І цього принципу Вермахт дотримувався до кінця війни – німецьких жінок не було на полі бою на відміну, до речі, від СССР. Як стверджують історики, у лавах Червоної армії жінки були як під час Другої світової війни, так і до неї. Щоправда, під час війни чисельність жінок в совєтській армії коливалась від 600 тисяч до 1 мільйона осіб, які потрапляли туди завдяки так званій «добровільній мобілізації жінок».

Та сучасний «відроджувач» СССР явно не поспішає наслідувати політику державного фемінізму, що практикувалась в «странє Совєтов». Населення РФ теж вкрай негативно ставиться до участі росіянок у бойових діях. Можливо, острах перед вибухом загального незадоволення населення ерефії стримає російський режим від призову росіянок на війну проти України, хоч за даними військових експертів, путін наполягає на відкритій частковій мобілізації через нестачу кадрів на фронтах. При цьому висловлювання у соцмережах щодо таких можливих жінок-воїнів не просто вкрай негативні, а просто таки принизливі, починаючи від поширеного їх називання «бойціцамі», до ще більш поширених висловлювань щодо поведінки потенційних танкісток чи льотчиць, які тільки й зможуть, що «обдєлаться» в танку чи кабіні літака. А між тим, у Червоній армії під час Другої світової війни були жінки-танкістки, льотчиці, розвідниці, снайперки, диверсантки, не кажучи вже про санінструкторок і санітарок на фронті та партизанок у ворожих тилах. Але та війна, попри все, мала елементи народної…

Отже, цікаво буде спостерігати, до тактики Вермахту чи сталінського СССР вдасться путінський режим щодо власного жіноцтва. Проте, чи потрібно це росії? А от що точно їй потрібно сьогодні, щоб зупинити цю безглузду війну, – то це «хороший бунт», навіть «бєссмислєнний і бєзпощадний», не кажучи вже про демократичну революцію, на яку надії, на жаль, зовсім обмаль.