Пакт двох диктаторів

«04–10.06.2021»

Про те, що напередодні французькому президентові Еммануелю Макрону дали ляпаса, всі, напевно, чули? Подія не особливо резонансна, поглиблено обсмоктується балакучими головами і ЗМІ переважно у самій Франції, а також, з цілком зрозумілих мотивів, у Росії й Білорусії (поки у президентському кріслі Лукашенко, язик не повертається назвати, як і належить, Білоруссю). Причому, як завжди, однією головою зі зловтіхою про загниваючий Захід, а іншою — тут навіть Жириновський вимагав найсуворішого покарання для нападника — про неприпустимість образи коронованих (і прирівняних до них інавгурованих) осіб. Так от, абсолютно випадково, гортаючи стрічку ТАСС, звернув увагу на одну особливість викладу обставин цієї події, яку потім, уже через зацікавленість витративши на пошуки хвилин 20, виявив і у більшості (за єдиним винятком) топових російських ЗМІ. У всьому іншому прискіпливо повторюючи повідомлення своїх французьких колег, що під час обшуку у нападника, крім звичайного набору ре конструктора, що захоплюється середньовіччям, — книжок, зброї, виявили прапор СРСР і «Mein Kampf», книжку Гітлера вони дружно, багато в заголовках, згадують, а от серпасто-молоткасте червоне полотнище ні.

Ну, а тепер від особистого до великого... Так уже збіглося, що в цей самий час у Москві Державна дума Росії в третьому, остаточному читанні ухвалила законопроект про заборону публічно ототожнювати цілі й дії СРСР і нацистської Німеччини у Другій світовій війні. Хоча російський президент, який розміняв уже третє десятиліття на троні, протягом усього терміну свого правління багаторазово публічно виправдовував пакт Молотова—Ріббентропа, увічнити путінський погляд на історію в бронзі закону вирішили тільки на торішній ювілей «Великої Перемоги», після того як у показаному 8 травня на каналі «Росія 1» фільмі «Війна за пам’ять» російський президент поскаржився, що Мюнхенську угоду, мовляв, не засуджують так, як пакт Молотова—Ріббентропа.

Уже через два тижні лідер маріонеткової партії «Родина», депутат Держдуми Олексій Журавльов поспішив внести законопроєкт, яким запропонував зробити «покладання на СРСР відповідальності за розв’язання Другої світової війни» кримінальним злочином і карати за нього з усією суворістю «штрафом до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або в розмірі заробітної плати або іншого доходу засудженого за період до двох років, або примусовими роботами на термін до трьох років, або позбавленням волі на той самий термін». Мовляв, «постанова З’їзду народних депутатів СРСР від 24 грудня 1989 року № 979-1 «Про політичну й правову оцінку радянсько-німецького договору про ненапад від 1939 року» є нелегітимною, оскільки «приймалася під тиском зовнішніх імперіалістичних сил» (нагадаю, що точно під таким самим приводом 2019-го Держдума вже відкликала рішення про засудження радянського вторгнення в Афганістан тим же З’їздом народних депутатів СРСР).

У Кремлі подібну ініціативу визнали доброю, але вирішили відкласти на наступний рік, визнавши її придатною для інформаційного розігріву перед виборами до Держдуми у вересні 2021 року. Ну, а щоб ідея за цей час не забулася, її ще раз озвучили в жовтні 2020 року на засіданні Ради з культури та мистецтва, а в січні 2021 року вже сам Володимир Путін особисто у властивій російській імітаційній демократії риториці «доручив» Держдумі до 1 липня підготувати й ухвалити відповідний документ. Слід віддати йому належне, рудимент російського парламентаризму вклався у відведені йому терміни, вирівнявши як «захисників Батьківщини» і «солдатів-визволителів» учасників спільного з гітлерівцями параду перемоги у вересні 1939-го року в Бресті з учасниками параду перемоги в Москві в червні 1945 року. Утім, про те, що з факту спільного параду випливає, що Гітлер і Сталін були на початковому етапі Другої світової союзниками, в Росії говорити й писати тепер юридично заборонено. Як, вочевидь (напевно, тут ми маємо справу з проявом самоцензури), і згадувати в одному матеріалі, як у випадку з нападом на французького президента, через кому «Mein Kampf» і прапор СРСР.

Ну, й нарешті, Лукашенко не був би Лукашенком, якщо навіть на тлі свого російського колеги, який з кожнім роком поринає в дедалі більший маразм, не пробив би чергове, я вже збився з рахунку яке (глибина давно перевершила висоту Бурдж-Халіфи), дно. Минулого понеділка, щоб просто потролити поляків, які не визнали узурпатора президентом, він оголосив державним святом Білорусії («Днем народної єдності») 17 вересня — день, коли 1939 року союзник нацистської Німеччини сталінський СРСР напав на Польщу. Поляки красу його ідеї не оцінили, а даремно — з нього станеться, міг і 1 вересня. І ось тут пакт Молотова—Ріббентропа, навряд чи це мали на увазі в Москві й Мінську, пов’язавши винуватців Другої світової війни Гітлера і Сталіна, через 82 роки так само міцно зв’язав і двох інших, будемо сподіватися, цього разу останніх кривавих європейських диктаторів — Путіна і Лукашенка . Я так розумію, за аналогією, кожен з них сам себе тішить, що через шість років переможцем залишиться лише один. І ще встигне запровадити кримінальну відповідальність за ототожнення Лукашенка з Путіним, чи Путіна з Лукашенком.