Грецькі крихти

Біля Акрополя: от сфоткаєш якогось фокстерьєра, а в нього свій Інстаграм.

***

Азія тут на кожному кроці. В їжі, у вузьких вуличках, традиційних костюмах. Після музею музичних інструментів, подивившись відео ритуалів з різних частин Греції, це особливо гостро розумієш. Але це Азія з демократією. Чи, радше, азійська м’якоть довкола   європейського камінця. Неймовірно в будь-якому разі.

***

Квартали, прилеглі до Археологічного музею і Політехнічного університету – прикра пустка. А це ж самий центр, потенційно туристичне місце. Перші поверхи, де явно були якісь крамниці й ресторани, безнадійно і безперервно зачинені. Криза? Карантин?

***

На Римській Агорі росте біла конюшина, над якою літає багато джмелів. Правда, їх не всіх видно. Але їх багато. Точно можна бути впевненим, що ці джмелі - атеняни, а не якісь римляни.

***

На одній зі станцій підземки під стіною стоїть ряд стільців, схожих на людські постаті. Ти буквально сідаєш їм на коліна. Ось у чому відмінність європейського метра від нашого. Воно несхоже на палаци, але в ньому трапляються отакі подарунки, які апелюють до тебе, а не до слави утопії, імперії чи іншої гидотної метафізики. Оці стільці-люди – про тебе. Ти сам натовп. Ти сам тут. Вони тебе – буквально – підтримають, бо ти свій.

***

У вуличних музик дуже популярні маленькі гармошки. Виступають часто з дітьми. Ось дівчина з дівчинкою зайшли в метро і грають по колу один і той самий акорд з Едіт Піаф. Норм, платять.

***

В музеї народного мистецтва грубувато витесана мармурова жіноча фігура без голови лежить на ліжку долілиць. Коли зроблена – невідомо. Про що це – неясно. Швидше за все, про Горгону, тобто про те, що від неї лишилося. Герой пішов. А вона так і лежить знеголовлена, бодлерівська мучениця.

***

Вишивка на казковому килиму: півні більш за людину, вершник с пташкою на плечі, а в коня росте квітка з голови. Ікона Богоматері, намальована так, наче в неї вирячені очі.

Греція - країна великого наїву.

***

Італієць біля Акрополю спитав у мене час, потім спитав, чи я не з Росії, усе швидко зрозумів і відстрілявся ламаною англійською: “Україна набагато краще Росії! Київ, Одеса! Браво!”

***

Поліція в Греції чорна й лякаюча.  Крупні чоловіки в обладунках. “Нормальних” патрульних бачив тільки раз чи два.

***

Ресторан як ресторан, а попросишся в туалет на другий поверх, а там (не в туалеті, а поруч) висять не просто ікони, а цілі дошки зі святими.

***

Якщо ти малобюджетний мандрівник, то немає для тебе кращої бази постачання в Атенах, аніж пакистанський супермаркет.

Пакистанський супермаркет – він так і називається Supermarket, на табличках написано – це середніх розмірів кімната з касою і десятком стелажів. Продають найнеобхідніше і за глибоко демократичними цінами. Треба 6 яєць – нема питань, беремо пакетик і акуратно накладаємо; кілограм яблук за ціною ринку на Героїв Дніпра, йогурт-булки-сендвічі, гаманець майже не постраждає. І працюють коли тобі треба, тобто до півночі – а грецький супердупермаркет закривається вже о 21:00.

***

Сиджу в кафе на площі Омонія. Перше, в якому музика грає гучно, суцільна ламцадріцагопцаца, гірко-солодкі пісеньки про долю сирітську й кохання нещасне. Мова незрозуміла, але, оскільки мелодії знайомі до мозолів на вухах, поступово слова самі починають складатися, і ось уже в динаміках звучить журливо: “А теперь пора в Портнова и колоться и стрелять”.

  Мені пора.

***

Перший у світі комп’ютер, перший у світі парламент, перша у світі п’єса.

Що ще для щастя треба.

***

Мій репортаж про Атени читайте в рубриці “Міста і місця” у найближчих числах нашої газети.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, “День”, Атени-Київ