Завдання України - змусити всіх поважати себе

Три гучні скандали, пов’язані з оцінками російської агресії знаними діячами та впливовими міжнародними структурами, ознаменували останню декаду серпня. Перший із них пов’язаний із словами Папи Римського Франциска під час загальної аудієнції 24 серпня. Франциск заявив, що думає про жорстокість, численних поранених через війну, а також «українських і російських дітей, які стали сиротами… Бо сирітство не має національності. Вони втратили тата або маму, незалежно чи це росіяни, чи українці». Він також сказав, що думає про багатьох невинних, які платять за «божевілля усіх сторін». І далі: «Бо війна – це божевілля, і ніхто на війні не може сказати: "Ні, я не божевільний". Божевілля війни… Думаю про бідолашну дівчину, що підірвалася у Москві від бомби, закладеної під сидінням автомобіля. За війну платять невинні!» Загальну увагу привернули наведені щойно слова про прихильницю та пропагандистку російського шовінізму і неонацизму Дар’ю Дугіну як про «бідолашну невинну жертву війни». Проте більшим, як на мене, паскудством (найм’якіше визначення) було зрівняння агресорів з жертвами агресії. Тобто в одній площині – українські діти, чиїх батьків закатували росіяни, що вдерлися до України, і діти цих катів, тих, що вже зазнали відплати і пішли в пекло. Ба більше: виявляється, не лише Путін божевільний, а і Зеленський також. Божевільні всі українці, які захищають свою землю, свої домівки, свої сім’ї від безжальних убивць, від сил пекла. Ось така «християнська любов» у потрактуванні понтифіка…

Утім, це далеко не перше паскудство Папи в тому, що стосується війни. На початку травня він заявив, що, «можливо, гавкіт НАТО у двері Росії» спонукав Путіна погано відреагувати та розв’язати війну. А 5 червня Франциск закликав знайти дипломатичне рішення для припинення війни в Україні (не російської агресії, а саме «війни в Україні»): «Поки триває лють смерті та руйнування та поширюються суперечливі позиції, підживлюючи ескалацію, яка стає дедалі більш небезпечною для всіх, я знову звертаюся до національних лідерів: будь ласка, не губіть людство… Проведіть справжні переговори, конкретні переговори про припинення вогню та стійке рішення. Прислухайтеся до відчайдушного крику людей, які страждають – ми бачимо це щодня в засобах масової інформації, – поважайте людське життя, зупиніть страшну руйнацію міст і сіл – скрізь». Тобто не Путін і тоталітарна Росія поставили людство на грань катастрофи, а Зеленський, Джонсон, Байден і Ко, а Путін – лише один із десятків інших; треба «просто перестати стріляти» та подарувати Росії завойовані території – бо на інше вона не згодна…

Як на мене, слушно відреагувала на це Оксана Забужко: «Співчуваю католикам: якщо мені соромно стало за мої, 4-літньої давности, фотографії з товаріщем Берґольйо і тодішнє своє розчулення, то яково їм тепер путіноїда в тіарі слухати?.. Хіба, може, якийсь провінційний чернець знов збунтується, вивісить свої 95 тез, - і чергова Реформація знов піде змивати, живим поривом зсередини Церкви, так лицемірно освячені нею "кров, пожари, /всі зла на світі, войни, чвари, /пекельних мук безкраїй ряд, /і повен Рим байстрят"?..» Але як мають почуватися українські греко-католики та католики, коли їх Папа прямо оголосив божевільними, бо ж вони захищають Україну від сил пекла?

Другий скандал – це заява гуманітарної координаторки ООН Деніз Браун щодо ракетного обстрілу російськими військами залізничної станції Чаплине у Дніпропетровській області. Вона заявила: «Я вражена ударами, внаслідок яких вчора загинули і зазнали поранень цивільні жителі поблизу залізничної станції Чаплине в центральній Україні. Під час удару загинули діти. І загинули там, де вони повинні бути в безпеці – вдома або подорожуючи з сім’ями». А ще сказала, що 24 серпня під час інших ударів по Україні теж гинули цивільні, зокрема, в Нікополі та Зеленодольську на Дніпропетровщині. Все наче правильно, але ось що до цього додала Браун: «Всі сторони без винятку повинні сумлінно дотримуватися своїх зобов’язань з міжнародного гуманітарного права і постійно забезпечувати, щоб громадяни були захищені, їхні будинки залишалися неушкодженими, а необхідні послуги не припинялися». Тобто так само агресор і жертва агресії зрівняні, так само, хоч і більш завуальовано, висловлена настанова: захищати українські міста і села – погана справа, бо руйнуються будинки, гинуть цивільні, а необхідні послуги населенню не надаються. От якби українці «просто перестали стріляти», багато які проблеми би зникли самі собою, а щодо інших ООН висловлювала б «глибоке занепокоєння»…

Утім, прагнення ООН до «балансу» між захисниками національної свободи та міжнародними терористами стосується не лише України та Росії. Один недавній, але красномовний приклад. Постпред Ізраїлю в ООН Гілад Ердан звернувся до генсека цієї організації Антоніу Гутерреша з вимогою відновити на роботі Сару Мускрофт, яка засудила масовані ракетні обстріли Ізраїлю «Ісламським джихадом». Ердан написав, що звільнення Сари Мускрофт є капітуляцією перед погрозами палестинських ісламістів і означає «повну підтримку палестинського наративу». Не допомогло: Сару Мускрофт (до речі, вона працювала якраз в Управлінні з координації гуманітарних питань) спочатку змусили видалити свій допис у соціальних мережах, потім вибачитися за неї, і 13 серпня звільнили. Нагадаю, що «Ісламський джихад» має на меті повну ліквідацію Держави Ізраїль насильницьким шляхом, тобто де-факто намагається продовжити справу Гітлера…

І нарешті. Виявляється, Україна – єдина країни світу, де в даний час застосовуються касетні боєприпаси. Це твердження міститься у глобальному звіті Cluster Munition Monitor 2022, опублікованому 25 серпня організацією Human Rights Watch. Не вірите? Цитую оригінал: «Ukraine is the only country in the world where cluster munitions are being used today». Далі, щоправда, сказано, що Росія застосовувала касетні боєприпаси сотні разів як мінімум у 10 із 24 регіонів України. За попередніми даними, у період з лютого по липень 2022 року внаслідок обстрілів із застосуванням касетних боєприпасів в Україні постраждало щонайменше 689 мирних жителів. При цьому Росія використовувала в Україні як запаси старих касетних боєприпасів, так і нещодавно розроблені; у звіті наведені численні приклади застосування РФ таких боєприпасів, у тому числі проти мирного населення, особливо в районі Харкова. А разом із тим, як сказано у звіті, «українські сили також, імовірно, застосовували касетні боєприпаси не менше двох випадків» («Ukrainian forces also appear to have used cluster munitions rockets on at least two occasions»).

Що ж, у паскудстві фрази щодо «єдиної країни світу, де застосовуються касетні боєприпаси» немає нічого оригінального, такі «прив’язки», коли у частини аудиторії створюється фальшиве враження про ті чи інші факти – улюблена забава певних прогресивних кіл. Скажімо, кілька десятиліть на Заході частина науковців, політиків і журналістів використовували терміни «польський концтабір», «польське гетто», «польський Голокост», ба, навіть «нацистська Польща». А у травні 2012 року президент США Барак Обама у своїй промові згадав «польський табір смерті». Як читач, мабуть, здогадався, у всіх вих. випадках ішлося про нацистський (чи, якщо хочете, нацистський німецький терор на окупованій території другої Речі Посполитої. Поляки на всіх рівнях жорстко боролися проти такої практики і досягли успіхів, хоча й не остаточних. Очевидно, українські урядовці, політики й інтелектуали мають наслідувати польський приклад і вимагати офіційних вибачень за такі пересмикування. Бо ж Україна не виробляє касетні боєприпаси, то російські напрацювання (більше того, на жаль, не виробляє жодні снаряди, крім тих чи тих експериментальних). Натомість пара випадків використання ЗСУ касетних боєприпасів цілком може бути достовірним фактом, бо вочевидь то були трофеї, а за умов дефіциту боєприпасів для РСЗВ радянського випуску нікому і ніколи було розбиратися детально, що то за чудасія така. Стріляє – і добре, бий загарбника його ж боєприпасами! Так, з абстрактного погляду це негарно, проте шпетити за це українців – усе одно, що звинувачувати людину за те, що вона відбивається від убивці видертим у того з руки ножем…

Загалом же скандальні чи просто прикрі ситуації такого ґатунку, поза сумнівом, не раз повторюватимуться у наступні місяці. Слід бути готовими гідно парирувати їх, змушуючи світові організації чітко говорити правду.