Велика сварка

Від протистояння Москви і Праги постраждали проросійські сили

Скандал і безпрецедентне погіршення відносини між Чехією та Росією відбулися далеко не випадково і не на порожньому місці.

У нас широко поширений міф про деяку проросійськість настроїв у Чехії, що певною мірою підтверджувалося відстороненістю політики Праги від агресивних дій Росії проти України. Додамо до цього однозначні висловлювання на користь окупації Криму президента Мілоша Земана та відомі комерційні інтереси в Росії прем’єр-міністра Андрія Бабіша, якого цілком можна віднести до чеських олігархів з урахуванням місцевих реалій.

Подібне уявлення існувало й про інших сусідів Чехії. У сусідній Словаччині ситуація була ще сильнішою. Братиславу, як і Рим, до недавнього часу цілком можна було віднести до московських клієнтів разом з Будапештом і Віднем.

Не можна сказати, що відносини Москви і Праги були абсолютно рівними і спокійними. Минулого року вони загострилися через справу журналіста Івана Сафронова, звинуваченого у співпраці з чеською розвідкою, демонтаж пам’ятника маршалу Конєву в Празі та рішення міської влади столиці перейменувати на честь Бориса Нємцова площу біля посольства Росії. Проте, гострота дуже швидко зійшла нанівець, і все повернулося у звичний стан.

І раптом у досить спокійному й навіть сонному морі взаємних відносин вибухнув такий скандал, що його наслідки простежуватимуться дуже довго. Його бризантність відчують певні політичні сили й політики у багатьох країнах. Що ж сталося такого, що вибухнула як мінімум така інформаційна, дипломатична та економічна бомба.

Почнемо з того, що чеська влада ніяк не хотіла виходу результатів розслідування вибухів у Врбетіце в публічний простір і здійснювала болгарську тактику щодо розслідування отруєнь бізнесмена Еміліана Гебрева. Там слідство ще триває, точніше тягнеться, й кінця йому не видно. Можливо, щось зміниться у зв’язку з новими міжнародними обставинами, але поки це так.

Однак у демократичній Чехії, де досить активним є громадянське суспільство, є потужна опозиція й вільна преса, щось сховати не так і просто.

Журналісти-розслідувачі отримали матеріали, частково з інших країн, про завершення розслідування вибухів і однозначний російський слід, виявлений слідством.

В умовах наближення парламентських виборів восени та падіння рейтингу партій, що утворюють коаліцію, прем’єр-міністр Бабіш вирішив перехопити ініціативу й самому разом з міністром МВС Яном Гамачеком на прес-конференції розповісти про розслідування. Як припускає багато хто в Празі, спочатку ніхто не збирався влаштовувати скандал. Чеське керівництво спробувало якраз упередити гучний ефект і спробувати спустити все на гальмах. Однак не була врахована зміна обстановки як усередині країни, так і навколо неї.

Хоча в Чехії існують відверто проросійські сили, зокрема Комуністична партія, яка підтримує безпосередні зв’язки з Кремлем, насправді їхній вплив не настільки великий як здається. Понад 65% громадян ставляться до Росії або негативно, або насторожено. Крайнє лівих і правих, які займають відверто проросійські позиції, підтримує не більш як 20% виборців. До того ж їхні симпатії вельми мінливі. Згадана компартія втрачає підтримку, й дуже ймовірно, її депутатів не буде в новому парламенті. Тож так звана проросійськість Чехії не більше ніж міф, завжди ретельно підтримуваний російською пропагандою. До речі, зараз вона розгорнулася в протилежний бік і стверджує, не без підстав, що в Чехії сильними є антиросійські настрої через спогади про придушення Празької весни радянськими військами в серпні 1968 року.

У сусідній Словаччині приблизно в цей же час спалахнула урядова криза, викликана бажанням тодішнього прем’єра закупити російську вакцину від коронавірусу. Буквально напередодні згаданої прес-конференції віце-прем’єр і міністр МВС Ян Гамачек збиралися летіти до Москви, щоб домовитися про постачання вакцини.

Можливо,  поєднання внутрішніх і міжнародних чинників змусило чеську владу розвернути курс, причому, як випливає з наступних подій, в антиросійському напрямку.

Тут чітко простежується політичне розмежування у владі. Якщо на прес-конференції прем’єр Бабіш намагався трохи змістити акценти щодо ролі російських спецслужб та їхньої агентури у вибухах, то Гамачек, який сидів поруч,  говорив набагато різкіше й відкрито називав Москву винною у вибухах і подальшій загибелі двох людей.

Президент Земан продовжив невиразну лінію й у своєму виступі знову просторікував про дві версії, причому російську він відніс до не дуже ймовірних. Миттєво Гамачек перебив главу держави й заявив, що слідство розглядає тільки одну версію — російську.

Про те, що в Москві негайно почалася античеська істерика, годі й казати. Особливо зачіпало московських правителів, що у них немає реальних механізмів впливу на Прагу.

У Кремлі цілком усвідомлюють, що Чехія — досить розвинена країна, що стоїть за рівнем доходів на одному рівні з Італією й трохи поступається Франції. У списку зовнішньоторговельних партнерів Чехії Росія стоїть на 12 місці. Можна, звичайно, заборонити імпорт чеського пива й навіть туризм у Карлові Вари та Прагу. Тільки дуже багато серйозних людей у Росії, які мають нерухомість у цій країні, навряд чи зрадіють. У будь-якому разі такі заходи не стануть для Чехії не те що смертельними, а навіть чутливими. Поки ж фінансові втрати слід підраховувати Росії. «Росатом» не братиме участі в тендері на добудову АЕС Дуковани, а це кілька мільярдів доларів, паливо для АЕС Темелін постачатиме американська фірма Westinghouse.

Навіть висилання дипломатів і дріб’язкові причіпки не можуть мати якогось вирішального впливу на Прагу. Навпаки, громадська думка переконається у негативній ролі Росії, принаймні в Європі і щодо їхньої країни.

І тут ми підходимо до ще одного наслідку таких дій Росії. Найбільш постраждалими будуть якраз проросійські сили не тільки в Чехії, а й у інших європейських країнах.

На тлі останніх бурхливих подій варто згадати нещодавній шпигунський скандал в Італії, де місцевий високопоставлений військовий був заарештований за співпрацю з російською розвідкою. З одного боку, пересічний факт, з іншого — істотний розворот зовнішньополітичного курсу Риму в бік більшого євроатлантизму та дистанціювання від Росії. Цей факт обов’язково слід враховувати під час аналізу тієї політичної конфігурації в Європі, що складається.

Характерно, що проросійські сили в Чехії вперто мовчать. Заперечувати дії російської агентури безглуздо, підтримувати Москву собі дорожче.

У Словаччині теж для Росії не все просто. Там приміряють чеські події на себе і доходять цілком обгрунтованого висновку, що від Кремля варто триматися якнайдалі.

Певний удар отримали й російські клієнти в Німеччині. Зелені, відомі своїм скептичним, м’яко кажучи, ставленням до Росії, отримали додаткові очки від майбутніх виборців. Вони за останній тиждень наростили свій рейтинг на 2% і збільшили відрив від християнських демократів. Відповідно погіршилися позиції соціал-демократів і лівих. Проросійська «Альтернатива для Німеччини» (AfD) застигла на місці.

То чи коштували вибухи у Врбетіце тих втрат у широкому сенсі, яких зазнала Росія та її клієнти в Європі. Відповідь очевидна, але не означає, що Кремль зупиниться. Наступні скандали вже на підході.

Велика сварка

Велика сварка

Від протистояння Москви і Праги постраждали проросійські сили

Скандал і безпрецедентне погіршення відносини між Чехією та Росією відбулися далеко не випадково і не на порожньому місці.

У нас широко поширений міф про деяку проросійськість настроїв у Чехії, що певною мірою підтверджувалося відстороненістю політики Праги від агресивних дій Росії проти України. Додамо до цього однозначні висловлювання на користь окупації Криму президента Мілоша Земана та відомі комерційні інтереси в Росії прем’єр-міністра Андрія Бабіша, якого цілком можна віднести до чеських олігархів з урахуванням місцевих реалій.

Подібне уявлення існувало й про інших сусідів Чехії. У сусідній Словаччині ситуація була ще сильнішою. Братиславу, як і Рим, до недавнього часу цілком можна було віднести до московських клієнтів разом з Будапештом і Віднем.

Не можна сказати, що відносини Москви і Праги були абсолютно рівними і спокійними. Минулого року вони загострилися через справу журналіста Івана Сафронова, звинуваченого у співпраці з чеською розвідкою, демонтаж пам’ятника маршалу Конєву в Празі та рішення міської влади столиці перейменувати на честь Бориса Нємцова площу біля посольства Росії. Проте, гострота дуже швидко зійшла нанівець, і все повернулося у звичний стан.

І раптом у досить спокійному й навіть сонному морі взаємних відносин вибухнув такий скандал, що його наслідки простежуватимуться дуже довго. Його бризантність відчують певні політичні сили й політики у багатьох країнах. Що ж сталося такого, що вибухнула як мінімум така інформаційна, дипломатична та економічна бомба.

Почнемо з того, що чеська влада ніяк не хотіла виходу результатів розслідування вибухів у Врбетіце в публічний простір і здійснювала болгарську тактику щодо розслідування отруєнь бізнесмена Еміліана Гебрева. Там слідство ще триває, точніше тягнеться, й кінця йому не видно. Можливо, щось зміниться у зв’язку з новими міжнародними обставинами, але поки це так.

Однак у демократичній Чехії, де досить активним є громадянське суспільство, є потужна опозиція й вільна преса, щось сховати не так і просто.

Журналісти-розслідувачі отримали матеріали, частково з інших країн, про завершення розслідування вибухів і однозначний російський слід, виявлений слідством.

В умовах наближення парламентських виборів восени та падіння рейтингу партій, що утворюють коаліцію, прем’єр-міністр Бабіш вирішив перехопити ініціативу й самому разом з міністром МВС Яном Гамачеком на прес-конференції розповісти про розслідування. Як припускає багато хто в Празі, спочатку ніхто не збирався влаштовувати скандал. Чеське керівництво спробувало якраз упередити гучний ефект і спробувати спустити все на гальмах. Однак не була врахована зміна обстановки як усередині країни, так і навколо неї.

Хоча в Чехії існують відверто проросійські сили, зокрема Комуністична партія, яка підтримує безпосередні зв’язки з Кремлем, насправді їхній вплив не настільки великий як здається. Понад 65% громадян ставляться до Росії або негативно, або насторожено. Крайнє лівих і правих, які займають відверто проросійські позиції, підтримує не більш як 20% виборців. До того ж їхні симпатії вельми мінливі. Згадана компартія втрачає підтримку, й дуже ймовірно, її депутатів не буде в новому парламенті. Тож так звана проросійськість Чехії не більше ніж міф, завжди ретельно підтримуваний російською пропагандою. До речі, зараз вона розгорнулася в протилежний бік і стверджує, не без підстав, що в Чехії сильними є антиросійські настрої через спогади про придушення Празької весни радянськими військами в серпні 1968 року.

У сусідній Словаччині приблизно в цей же час спалахнула урядова криза, викликана бажанням тодішнього прем’єра закупити російську вакцину від коронавірусу. Буквально напередодні згаданої прес-конференції віце-прем’єр і міністр МВС Ян Гамачек збиралися летіти до Москви, щоб домовитися про постачання вакцини.

Можливо,  поєднання внутрішніх і міжнародних чинників змусило чеську владу розвернути курс, причому, як випливає з наступних подій, в антиросійському напрямку.

Тут чітко простежується політичне розмежування у владі. Якщо на прес-конференції прем’єр Бабіш намагався трохи змістити акценти щодо ролі російських спецслужб та їхньої агентури у вибухах, то Гамачек, який сидів поруч,  говорив набагато різкіше й відкрито називав Москву винною у вибухах і подальшій загибелі двох людей.

Президент Земан продовжив невиразну лінію й у своєму виступі знову просторікував про дві версії, причому російську він відніс до не дуже ймовірних. Миттєво Гамачек перебив главу держави й заявив, що слідство розглядає тільки одну версію — російську.

Про те, що в Москві негайно почалася античеська істерика, годі й казати. Особливо зачіпало московських правителів, що у них немає реальних механізмів впливу на Прагу.

У Кремлі цілком усвідомлюють, що Чехія — досить розвинена країна, що стоїть за рівнем доходів на одному рівні з Італією й трохи поступається Франції. У списку зовнішньоторговельних партнерів Чехії Росія стоїть на 12 місці. Можна, звичайно, заборонити імпорт чеського пива й навіть туризм у Карлові Вари та Прагу. Тільки дуже багато серйозних людей у Росії, які мають нерухомість у цій країні, навряд чи зрадіють. У будь-якому разі такі заходи не стануть для Чехії не те що смертельними, а навіть чутливими. Поки ж фінансові втрати слід підраховувати Росії. «Росатом» не братиме участі в тендері на добудову АЕС Дуковани, а це кілька мільярдів доларів, паливо для АЕС Темелін постачатиме американська фірма Westinghouse.

Навіть висилання дипломатів і дріб’язкові причіпки не можуть мати якогось вирішального впливу на Прагу. Навпаки, громадська думка переконається у негативній ролі Росії, принаймні в Європі і щодо їхньої країни.

І тут ми підходимо до ще одного наслідку таких дій Росії. Найбільш постраждалими будуть якраз проросійські сили не тільки в Чехії, а й у інших європейських країнах.

На тлі останніх бурхливих подій варто згадати нещодавній шпигунський скандал в Італії, де місцевий високопоставлений військовий був заарештований за співпрацю з російською розвідкою. З одного боку, пересічний факт, з іншого — істотний розворот зовнішньополітичного курсу Риму в бік більшого євроатлантизму та дистанціювання від Росії. Цей факт обов’язково слід враховувати під час аналізу тієї політичної конфігурації в Європі, що складається.

Характерно, що проросійські сили в Чехії вперто мовчать. Заперечувати дії російської агентури безглуздо, підтримувати Москву собі дорожче.

У Словаччині теж для Росії не все просто. Там приміряють чеські події на себе і доходять цілком обгрунтованого висновку, що від Кремля варто триматися якнайдалі.

Певний удар отримали й російські клієнти в Німеччині. Зелені, відомі своїм скептичним, м’яко кажучи, ставленням до Росії, отримали додаткові очки від майбутніх виборців. Вони за останній тиждень наростили свій рейтинг на 2% і збільшили відрив від християнських демократів. Відповідно погіршилися позиції соціал-демократів і лівих. Проросійська «Альтернатива для Німеччини» (AfD) застигла на місці.

То чи коштували вибухи у Врбетіце тих втрат у широкому сенсі, яких зазнала Росія та її клієнти в Європі. Відповідь очевидна, але не означає, що Кремль зупиниться. Наступні скандали вже на підході.