Така от «свобода слова»...

Бійтесь системних московських лібералів, вони гірші за «чорну сотню»

Існує у Москві така радіостанція — «Эхо Москвы». Власне, сьогодні це не радіостанція (такою вона була на початках, у першій половині 1990-х), а цілий медіа-комплекс, який має свій Інтернет-сайт і телестудії. А разом із тим має найбільшу серед т.зв. розмовних радіо аудиторію — у російській столиці щодня «Эхо» слухає не менше, ніж 2,5 млн осіб, а по всій Росії (трансляція здійснюється у 35 містах) — 7 млн. Сайт щодня відвідує близько 3 млн користувачів (по Москві — до 1 млн). Цифри ці приблизні, дані з різних джерел дещо розходяться, тому я навмисно взяв найнижчі значення, реально ж обсяги аудиторії «Эха Москвы» відчутно більші — сайт читають і дивляться програми в Інтернеті повсюдно, де є здатна розуміти російську аудиторія. І при цьому «Эхо», хоча й фінансується «Газпромом», на відміну від інших російських медіа дозволяє собі критикувати владу й особисто Путіна, іноді дуже дошкульно. Це дає підстави деяким оглядачам як у Росії, так і на Заході вважати «Эхо» єдиним у Росії реально незалежним мас-медіа та єдиним доказом того, що свобода інформації для масової аудиторії все ще існує.

Головний редактор «Эха» (з 1998 року) Олексій Венедіктов у зв’язку з цим зазначає (цитую мовою оригіналу): «Мы не оппозиционное радио, мы информационное радио — раз. Мы — площадка для дискуссий различных сил — два. Мы — место для аналитики и мнений различных политических структур, сил, идей — три. Мы не оппозиционное радио».

І справді: на сайті читаємо дописи як речників владної команди плюс ледь не чорносотенців (не стану їх рекламувати, називаючи прізвища), так і Олексія Навального, Віктора Шендеровича, Бориса Вишневського, Володимира Кара-Мурзи-молодшого, Лева Шлоссберга; свої програми на «Эхе» мають такі небуденні персонажі, як Юлія Латиніна та Олександр Невзоров. А з України взяти участь в ефірах «Эха» регулярно запрошують Дмитра Гордона.

А тепер ретельніше придивімося, яким чином здійснюються дискусії на «Эхо» і яку можливість висловити свою думку надають запрошеним гостям. Візьмімо ефір з Дмитром Гордоном за 18 травня, який з Москви вели Ірина Воробйова та сам Олексій Венедиктов — у ролі такої собі «важкої артилерії».

Почався ефір з настирливих запитань Венедіктова щодо «справи вагнерівців» — але Гордон відмовився щось коментувати, поки не буде опубліковане розслідування, що його проводять Христо Грозев і група Bellingcat. Цікаво, а якби Гордон не встояв? Як би сьогодні, після примусової посадки у Мінську пасажирського літака Ryanair з «терористом» Романом Протасевичем на борту, коментували Венедіктов і штатні речники МЗС Росії ситуацію? Що, мовляв, Лукашенко лишень зробив те, чого прагнула Україна?

Далі розмова зайшла про російську агентуру в Україні. Гордон кваліфіковано поділив цю агентуру на три групи: завербовані ще КҐБ СРСР, завербовані ФСБ РФ і т.зв. «агенти впливу», тобто «люди, которые следуют в фарватере Кремля то ли за деньги, то ли из идеологических соображений... Весь мир, особенно Европа, пронизана кремлевской агентурой».

Й одразу репліка Венедіктова: «Это то, что говорит Владимир Путин, когда называет некоторых западных политиков агентами влияния США». З цього моменту Венедіктов постійно наголошує: немає жодної різниці між Росією й Україною, і там, і там по-варварськи переслідують опозицію та незалежні медіа, і там, і там нищать свободу слова, і взагалі, Зеленський імітує Путіна.

Гордон чітко визначив, ким і чим є Медведчук: «Виктор Владимирович Медведчук. Человек, являющийся плоть от плоти, кровь от крови русского мира. Что он делал? На российские деньги, подчеркиваю, на деньги российских налогоплательщиков, вел в Украине, потому что ему дали возможность вести бизнес в России, ему Путин такую преференцию сделал, у него очень большой бизнес в России... То есть, на деньги российских налогоплательщиков Виктор Владимирович Медведчук вел внутри Украины подрывную деятельность, направленную на прекращение функционирования государства Украина». А у відповідь Медведчука порівняли з ...Навальним. Коментувати не стану. Проте наведу ще кілька красномовних прикладів. Коли мова зайшла про закриття підривних телеканалів, Венедіктов вибухнув: «Слышу Путина о «Медузе». О радио «Свобода», о «Медузе». В интересах Байдена, шмайдена, Трампа... Меркель...» Невже ж Меркель прагне зробити Росію сателітом Німеччини, використовуючи онлайн-русурс «Медузу»? Чи Байден — підірвати російську державність за допомогою достатньо лагідного, як на мене, до Путіна та його режиму Радіо «Свобода»? А Венедіктов не вгамовується: «Что делает у нас «Медуза», «Свобода»... Они зомбируют население в интересах американского империализма». Тут начебто присутня іронія, але в наступних словах іронії катма: «О какой борьбе с коррупцией можно говорить, когда легче закрыть каналы, когда легче заткнуть рот пусть ошибающимся, но несогласным... Просто заткнуть». Тобто без телеканалів Медведчука ніяка боротьба з корупцією не буде ефективна! Без коментарів.

І знову лейтмотив Венедіктова щодо того, наче Україна — це та ж Росія: «А мы считаем, что мы воюем с американцами. Россия находится в состоянии войны с американцами. Американцы постоянно совершают агрессию, поэтому радио «Свобода» закрыть, «Медузу» выкинуть, Навального посадить. Слушайте, это ровно параллельно. Вглядитесь». Ага. Американці окупували російський Далекий Схід, анексували Кольський півострів, убили десятки тисяч росіян і готуються до походу на Москву, чи як? Венедіктов буквально танцює на трупах 15 тисяч вбитих Росією українських громадян, про що йому нагадав Гордон, але той продовжував свої «порівняння»:

«Д.Гордон — Мы закрываем вражеские телеканалы.

А.Венедиктов — Это то, что делает Владимир Владимирович — закрывает вражеские, иностранных агентов, каналы. Это все знакомо. Мы все это видим за углом... Мы окружены базами, у нас полно агентов влияния. У нас на улицы выходят десятки тысяч людей-экстремистов, которые будут лишены избирательных пассивных прав. Вы чего? У нас пятая колонна — ого-го, вам и не снилось. Вы чего? То же самое абсолютно».

Можливо, хтось в Україні досі вважає Венедіктова, чи, як його не зовсім лагідно звуть, «Вєніка» щирим лібералом і справжнім журналістом? Киньте! Він нічим не кращий за Познера ланцюговий пес путінського режиму!

А ось зразок відвертої фальсифікації — на закінчення програми.

«И.Воробьева — Буквально одна минута осталась. И нам тут, на самом деле, много пишут плохого про нас с Алексеем Венедиктовым.

А.Венедиктов — Это путинские ребятки, которым нравится, что делает Путин. Им нравится, что делает Зеленский. А делают они одно и то же. В отношении свободы слова — 100%. А с этого начинается конец страны. Со свободы слова».

Венедіктов, м’яко кажучи, сказав неправду. Причому не одну. Я читав репліки тих, кого головред «Эха Москвы» назвав «путинскими ребятками». Одразу після ефіру. Лаяли ведучих в основному за холуйство перед Путіним, а Гордона — за надто м’яку тональність режиму — хоч по суті все правильно, але по формі слід різкіше, рішучіше! Тепер же всі коментарі такого ґатунку просто щезли з сайту «Эха». Така от «свобода слова»... І ще одне. Тоді, коли під час війни (нехай і неоголошеної) існує необмежена свобода слова, під ударами ворога і «п’ятої колони» гине держава.

...Був у нацистській Німеччині «товстий» тижневик «Das Reich». Авторами його було чимало достатньо ліберальних журналістів, науковців, митців, письменників тощо. Успіх цього видання був колосальним — з 1940-го (початок виходу) до 1944-й наклад сягнув з 0,5 млн до 1,4 млн. «Лінія партії» у «Das Reich» проводилася ненав’язливо. А коли слід було розставити крапки над «і», за перо брався особисто доктор Геббельс. Такі от паралелі...