Сила українців – у впевненості та поінформованості
Отже, вранці 18 квітня по Львову знову були завдані ракетні удари. Було чути п’ять потужних вибухів, це, крім журналістів, зазначив і міський голова Андрій Садовий. Радник голови Офісу президента Михайло Подоляк написав у Twitter: «Відразу п’ять потужних ракетних ударів по цивільній інфраструктурі старого європейського Львова». Але офіційна інформація від Повітряного командування «Захід» повідомляє про чотири удари, з них три по об’єктах військової інфраструктури, один – по шиномонтажу. При цьому голова облдержадміністрації Максим Козицький закликав містян у Тelegram: «Не знімайте нічого на відео, не фотографуйте і не поширюйте припущень з неперевірених телеграм-каналів та груп. Чекайте офіційної інформації». Наслідок: не лише у соціальних мережах, а й на інформаційних сайтах майже одразу з’явилися фото та відео масштабних пожеж у місті, зняті не тільки кореспондентами українських інформагенцій, а й агентурою (свідомо вживаю саме це слово) відверто проросійських інтернет-каналів. Що ж стосується різноманітних припущень і версій, вони також негайно «спливли» у соцмережах. Не дивно: яку інформацію вважати офіційною, скільки було завдано ударів, чому ракети не були збиті, і все-таки що було метою удару – військова інфраструктура чи цивільна? Чи, може, транспортна (одне влучання було – за офіційними даними залізничників – поряд із вокзалом)?
Як бачимо, проблем із поширенням інформації, зі зйомками об’єктів ракетних ударів, та й із довірою до офіційних повідомлень вистачає. І тут є над чим поміркувати, чи не так?
Повнота й об’єктивність інформації під час війни – це речі проблемні. Якщо не взагалі недосяжні. Проте вони не можуть бути стандартно задані раз і назавжди для всіх держав і всіх народів. Тоталітарна держави ґрунтується не на інформації, а на пропаганді. Це має наслідки: коли така держава навіть подає у медіа-простір об’єктивну інформацію, вона більшістю аудиторії світу може сприйматися як пропаганда, нікчемна та брехлива. Хоча внутрішня аудиторія, яка була тривалий час об’єктом такої пропаганди, сприйматиме сказане та показане як абсолютні істини. Не так із демократичними, навіть недосконало-демократичними державами. Там, попри зрозумілі обмеження воєнного часу, без надання суспільству правдивої інформації про бойові дії, довіра до влади починає зменшуватися, а сила опору агресорам – падати.
На жаль, останнім часом в Україні, за моїми спостереженнями, на різних рівнях влади почали проявлятися тенденції не надто розумно (а іноді – зовсім нерозумно) повідомляти суспільству про російські бомбові та ракетні удари, і не тільки про них. Скажімо, днями у Києві був обстріляний «об’єкт інфраструктури». Потім з’явилися і фото наслідків обстрілу цього об’єкту у Дарницькому районі. За даними мера столиці Віталія Кличка, жертвами атаки стали кілька осіб, одна людина померла, інших госпіталізували. Що це був за об’єкт? Про це не повідомлялося. Водночас в українських мас-медіа з’явилося повідомлення, що в Міноборони РФ заявили, наче в Києві завдали удар по цехам бронетанкового заводу. Проте, наскільки мені відомо, у Києві нема бронетанкового заводу, ще за радянських часів існував танкоремонтний, а це – велика різниця. Та й на фото ураженого цеха не видно, що там існувало якесь «живе» підприємство. То все-таки – навіть якщо російська ракета влучила у танкоремонтне підприємство і завдала йому шкоди, невже кияни запанікують від повідомлення про це? У перші дні масштабної війни, коли столиця зазнала низки потужних ударів, паніки не було. А от відсутність правдивої інформації може призвести до поширення негативних настроїв… І ще два сюжети такого ж ґатунку. Наступної ночі у столиці було чутно звуки вибухів. Але це були не ракетні влучання. В ефірі телемарафону перший заступник голови КМДА Микола Поворозник заявив: «Насправді, незважаючи на те, що в Києві лунали кілька раз увечері й під ранок сигнали повітряної тривоги, в Києві спокійно, вибухів ніяких не було. Це швидше за все була робота протиракетної оборони». Чудова формула: «Швидше за все»! Причому на вустах офіційного представника влади… А що ж тоді горіло з високим стовпом диму, як засвідчили фотографії у соцмережах? Так, це міг бути наслідок падіння збитої ракети, проте чому не повідомити про це, як робилося у перші тижні війни? Звісно, одразу не треба повідомляти точне місце такого падіння, щоб не допомагати ворогу, але ж Росія має на орбіті потужне угруповання супутників-шпигунів і десь за добу матиме інформацію про точку влучання – а разом із тим змогу приплести туди що завгодно. Тоді ж Росія здійснила атаку на Броварську громаду. У зверненні до громадян мер Броварів Ігор Сапожко заявив: «Сьогодні з самого ранку були попадання в низку інфраструктурних об’єктів в нашій громаді. Прошу зберігати спокій, можливі перебої з електроенергією та водопостачанням. Всі служби працюють в посиленому режимі». Чи не варто було сказати, які саме об’єкти постраждали? Адже в соцмережах інформація все одно поширюватиметься, і не обов’язково достовірна. А довіра до владних структур падає…
І спостереження, як то кажуть, «з іншої опери». У Києві віднедавна горять до ранку ліхтарі на вулицях і у дворах. А до війни їх на ніч залишали дуже мало, потім же, під час облоги столиці, взагалі вимикали. Навіщо тепер щедро освітлюють нічне місто, яке обстрілюють російські ракети? Не стану переповідати химерні припущення деяких містян – чи не краще в цьому плані було б розтлумачити цілі такого «перетворення ночі на день»?
Як на мене, сила українців – у свідомості та впевненості тих мільйонів громадян, на яких усе тримається. І цими чинниками владі не слід нехтувати, бо впевненість ґрунтується не в останню чергу на об’єктивній інформації. А які обмеження мають існувати у воєнний час, тут слід уважно та швидко вивчити досвід Ізраїлю, як під час відносно «спокійної» воєнно-політичної ситуації, так і під час активних бойових дій.
P.S. Усе ж Львів – справді європейське місто. Там через кілька годин після ранкових ударів зняли та показали всім бодай частину місць, куди влучили російські ракети. Як повідомив Андрій Садовий, «зараз усі служби працюють над ліквідацією тих наслідків, які ми отримали зранку». Ось так.
