Путін й Україна
Похід не лише проти Леніна, а й проти Сталіна
Володимир Путін у своєму воістину епохальному (дехто на Заході, втім, уточнює: параноїдальному) телевізійному зверненні до нації 21 лютого 2022 року дуже багато говорив, який був поганий Ленін, завдяки котрому був утворений СРСР із союзною радянською Україною, натомість мудрий Сталін пропонував зовсім інше: включити Україну (а разом із нею Білорусь, Грузію, Вірменію, Азербайджан) до складу Росії на правах автономій. Так, справді, Сталін висунув проєкт, за яким усі номінально незалежні станом на 1922 рік радянські республіки мали стати автономіями у складі Російської Федерації. Але Ленін, Троцький і Бухарін (двох останніх впливових лідерів РКП(б) Путін чогось забув згадати) натиснули на генсека, щоб він істотно змінив свою позицію, а де в чому й переконали його – мовляв, дуже небезпечно відроджувати «велику Росію», нехай і під червоним прапором, бо можна втратити як підтримку «національних околиць» колишньої імперії, так і симпатії європейського пролетаріату й азійського «трудового люду». Відтак Сталін раз і назавжди полишив проєкт «автономізації». І хоча він згодом збудував суперцентралізовану тоталітарну державу, проте не забував робити – у разі потреби – жести в бік національних республік. І це йому допомагало не раз у складних ситуаціях – і напередодні Другої світової війни, і в 1942-44 роках, і в перші повоєнні роки. Так, Сталін був істинним людожером, так, він був убивцею, проте він не був таким ідіотом, як нинішній господар Кремля.
Приклади? Будь ласка. Я звернуся тільки до першої половини 1920-х. «…Недавно ще говорилося, що українська республіка й українська нація – вигадка німців. Тим часом ясно, що українська нація існує, і розвиток її культури становить обов’язок комуністів. Не можна йти проти історії. Ясно, що коли у містах України досі ще переважають російські елементи, то з плином часу ці міста будуть неминуче українізовані». Це говорив Сталін у заключній доповіді на Х з’їзді РКП(б) на початку 1921 року. Як бачимо, на відміну від Путіна Сталін не сумнівався в реальності існування окремої української нації. Можливо, тому, що українці тричі виганяли «червоних» за межі своєї країни, зірвавши тим плани наступу на Західну Європу, - хоч і не втримали здобуте, примусивши Москву тільки до визнання номінальної незалежності УСРР та до початку вимушеної «українізації»…
«Кампанія з об’єднання радянських соціалістичних республік почалася ще місяці три-чотири тому… Сенс кампанії в тому, що від старих договірних відносин неминуче доводиться перейти до відносин тіснішого об’єднання, - до відносин, що передбачають створення єдиної союзної держави з відповідними союзними органами виконавчого і законодавчого характеру, з ЦВК і Раднаркомом Союзу». А це вже теза з доповіді Сталіна на Х Всеросійському з’їзді рад від 26 грудня 1922 року. Того союзу, до якого врешті-решт планувалося залучити колись «останню республіку», щоб він став усесвітнім. А для залучення до союзу європейських держав, як пояснили Сталіну, потрібні були певні принади для масової західної людини – не тільки соціальні, а й національно-культурні. Бо ж щойно відбувся розпад імперій, виникнення низки нових і відновлених держав у Центрально-Східній і Південній Європі. Та і для Франції чи Німеччини потрібні були такі принади, відтак радянська Україна мала стати вітриною вигод соціалізму.
І ось що в цьому сенсі Сталін зазначає в червні 1923 року на нараді партпрацівників після XII з’їзду РКП(б): «…Становище в Туркестані, нинішній стан там є найбільш неблагополучним, найбільш тривожним. Відсталість культурна, убивчо мінімальний відсоток грамотності, відірваність держапарату від мови і побуту народів Туркестану, убивчо повільний темп розвитку – така картина. Тим часом ясно, що з усіх радянських республік – Туркестан являє найважливішу республіку з точки зору революціонізування Сходу… Завдання полягає в тому, щоб перетворити Туркестан на зразкову республіку, на передовий пост революціонізування Сходу… Другим слабким пунктом Радянської влади потрібно вважати Україну. …Держапарат так само мало близький до мови і побуту народу, як у Туркестані. …Україна має таке ж значення для народів Заходу, як Туркестан для народів Сходу. …Основні галузі промисловості, вугільна і металургійна, з’явилися на Україні не знизу, не в порядку природного розвитку народного господарства, а зверху, в порядку внесення, штучного насадження ззовні. Зважаючи на це склад пролетаріату цих галузей є не місцевим, не українським за мовою. А ця обставина веде до того, що культурний вплив міста на село і змичка пролетаріату з селянством є значно важчими з огляду на ці відмінності в національному складі пролетаріату та селянства. Всі ці обставини повинні бути враховані при роботі з перетворення України на зразкову республіку. А перетворити її на зразкову, з огляду на її величезне значення для народів Заходу – обов’язково слід».
І це ще не все: Сталін у ті роки спробував перехопити висунуту та втілювану Троцьким ідею створення національних військових формувань. Ось що він заявив на згаданій щойно нараді: «Зараз можна і потрібно приступити до створення військових шкіл у республіках й областях для вироблення у певний строк командного складу з місцевих людей, що може потім послужити ядром для організації національних військових частин… Якби ми мали надійні національні військові частини з надійним командним складом у таких республіках, як Туркестан, Україна, Білорусія, Грузія, Вірменія, Азербайджан, то наша республіка була б набагато краще забезпечена як у сенсі оборони, так і в сенсі вимушених виступів, аніж це має місце тепер. Почати цю роботу ми повинні негайно». Утім, ще до того були створені Київська та Харківська школи червоних старшин…
Ще раз наголошу: Сталін дотримувався «червоно-імперіалістичних» поглядів, був прихильником «великої Росії» під новими прапорами. Але він розумів, що «перетискати» в національному питанні дуже ризиковано. Навіть Голодомор-геноцид він волів здійснювати руками вдягненого у вишиванку Постишева та українця-чекіста Балицького. Цинічно? Так. Підло? Так. Але Сталін у пореволюційні часи ніколи не заперечував факт існування українців як окремої нації, хоч і нищив цю націю в ім’я своїх імперських інтересів. Ну, а Путін… Як бачимо, йому не по дорозі не лише з Леніним, але і зі Сталіним. Залишається побажати цій трійці якнайскоріше зустрітися та подискутувати про українське питання. Тим більше, що всі вони мали на меті – хоч і дещо різними методами – навіки підкорити Україну.
