Путін й «історичні російські території»

Можливо, я помиляюсь, але це виглядає дуже дивно: ми не почули жодної офіційної відповіді на відверте хамство Путіна під час прес-конференції, коли він заперечував сам факт існування України, називаючи її штучно створеною країною. А це ж не жарт: якщо така країна сто років тому не існувала, то її право на державне самовизначення стає доволі примарним, і президент Зеленський – то ніхто і звати його ніяк. Але – мовчанка офіційного Києва, яка в очах значної частини західного істеблішменту виглядає так, наче ми визнаємо бодай часткову правоту «національного лідера» РФ.

Утім, послухаємо самого В.В.Путіна.

«Обострение началось в 2014 году. До этих пор, несмотря на то, что Советский Союз прекратил существование, часть исторических российских территорий с населением исторической России оказалось за пределами Российской Федерации, прежде всего в Украине. Мы же с этим смирились, нормально к этому отнеслись, более того, способствовали становлению новых государств…

А как мы могли отказать Севастополю и Крыму, людям, которые там проживают, взять их под свою защиту и крыло. Невозможно. Просто нас поставили в ситуацию, когда мы не могли поступить иначе. Или что, мы должны были совсем безвольно смотреть на то, что происходить на юго-востоке, на Донбассе, который изначально даже при организации Советского Союза в 1922-24 годах не мыслил себя иначе, как частью России, но его туда Ленин с сотоварищами затолкнули силой, сначала решили взять в Россию, а потом сказали, надо перешить, и перешили. Создали страну, которая раньше никогда не существовала… Засунули туда исторические территории с народом, которого никто не спрашивал о том, как и где он хочет жить…»

Іншими словами, Путін перевершив сам себе. Якщо раніше він говорив, що Україну, мовляв, зліпили з клаптів інших держав, то тепер ідеться виключно про «історичні російські території». У 1930-ті був уже в Європі любитель приєднувати «історичні території» до очолюваного ним рейху, а разом із тим стверджувати, що, мовляв, ніякої Чехословаччини раніше не існувало. На жаль, цього персонажа не тільки не вхопили вчасно за руку, а і потурали його забаганкам, - мовляв, справді, велика культурна нація виявилася розділеною, це несправедливо, справді, рейх не міг відмовити у допомозі судетцям…

А найсмішнішим (і найнебезпечнішим) у путінській тираді є твердження, наче країна Україна раніше ніколи не існувала, вона – результат політичного експерименту тоталітарної більшовицької влади. Завжди це був один народ (про що Путін постійно нагадує), і тільки більшовики, до яких домішалися зловмисні габсбурзькі австрійці та русофоби-поляки, змайстрували Україну на історичних російських землях, не питаючись у місцевого населення.

На значну частину (якщо не більшість) росіян і білорусів плюс на декілька мільйонів малоросів ця вся чортівня успішно діє, найшвидше, вона діє і на певні групи західних інтелектуалів, посполитих та членів політичного класу. І саме тому вона потребує протидії – не тільки (можливо, не стільки) в формі офіційних заяв, скільки у сатирично-саркастичному вигляді. Можливо, у стилі «Листа запорожців до турецького султана» чи навіть «Кварталу 95».

Якщо звернутися до фактів, то сентенції Путіна перетворюються на щось воістину макабричне. Вдумаймось: на мапах Європи XVII – початку XVIII століття Україна є, а от Росія відсутня. Наявна або Татарія, або Московія. Чи зовсім інше: на початку 1860-х синод Російської православної Церкви визнав переклад Євангелій українською, здійснений Пилипом Морачевським, найкращим перекладом Святого Письма слов’янськими мовами. От цікаво: Святе Письмо українською було, а країни не існувало… Нарешті, в березні 1917-го у Петрограді говорили: «Два українські полки скинули царя!». То де ці полки були набрані? Невже на Марсі? Чи, може, Ленін їх сформував у десь Цюріху, де сидів в еміграції?

І взагалі: Українська Народна Республіка була проголошена незалежною у відповідь на більшовицьку агресію проти неї. До Української Держави Павла Скоропадського тисячами тікали мешканці Москви і Петрограда, рятуючись від більшовицького терору. А Ленін тоді бачив Україну лише як автономію у складі Росії, на яку поширювалася б т.зв. «диктатура пролетаріату». Хоча у 1922-му змінив думку, обстоюючи більшу самостійність радянської України, оскільки бачив, що в іншому випадку й радянській Росії буде непереливки…

А що стосується кордонів УНР й Української Держави, то в Інтернеті легко знайти мапи 1918 року. Там східний український кордон проходить не там, де сьогодні – до складу України входять Стародуб, Новий Оскіл, Білгород, Валуйки, Богучар – тобто він сягає за Дон. Частина ж нинішнього Донбасу, справді, перебувала поза межами України, але Луганськ, Юзівка (Донецьк), Дебальцеве, Маріуполь – українські. А та незначна смуга Донбасу, яка не ввійшла до України, не ввійшла і до Росії – то були землі самоврядного Війська Донського, а донські козаки тоді вважали себе окремим народом. Натомість більшовики негайно відрізали від України Білгород і половину Слобожанщини (це я дивлюсь на ману 1922 року), натомість додали східний Донбас і заселений українцями Таганрог, останній ненадовго, на кілька років.

Ну, а щодо того, чи хтось когось питав, у якій державі хоче жити… У 1918-19 роках за об’єднання з Україною в федеративній державі виступала Кубань – але не вдалося через імперську позицію «білої» Росії. І у 1920-х кубанські козаки були налаштовані проукраїнськи, саме тому, не в останню чергу, вони стали жертвами Голодомору та депортацій. Власне, Кубань – то типова «сторична українська територія», як і Таганрог, як і східна Слобожанщина, і Стародубщина. Причому територія національно-етнічна, а не імперсько-колоніальна. Цікаво, що виникне на цих землях при історично неминучому розпаді путінського чорносотенного рейху?

Утім, досить. А Путіну, крім усього іншого, варто побажати ознайомитися зі статистикою: скільки мешканців «історично російських територій» різного етнічного походження наразі воює проти неототалітарної Росії. У світлі цієї статистики його сентенції остаточно перетворяться на дуже поганий анекдот.