Ображена
Цього дня 15 років тому, 10 лютого 2007 року Володимир Путін уперше відвідав Мюнхенську конференцію з безпеки, де виголосив свою мюнхенську промову, яка вважається відновленням Холодної війни.
Нині Росія вперше за 20 років не буде представлена на Мюнхенській конференції з безпеки.
«Официальные российские лица в предстоящем 18-20 февраля текущего года заседании Мюнхенской конференции по вопросам политики безопасности по различным причинам участия принимать не будут», — оголосила офіційна представниця МЗС РФ Марія Захарова.
За її словами, останніми роками цей захід усе більше трансформується в «трансатлантичний форум», утрачаючи «інклюзивність і об’єктивність». Захарова, як і Фіма Собак, — культурна дівчина і, окрім багатого слова «гомосексуалізм», уживає ще багатше слово — «інклюзивність». Але, мабуть, не розуміє його значення. Оскільки дивно скаржитися на відсутність інклюзивності і при цьому самим відмовлятися від участі. Здавалося б, приїздіть, беріть участь, долучайтеся — ось і буде інклюзивність.
Реальних причин дві: росіян, щеплених не визнаним Євросоюзом «Супутником V», у Мюнхені змусять тиждень сидіти на карантині, ну, і плюс роздратування російської сторони різкими висловлюваннями організаторів заходу. Тобто, Росія образилася. Це останніми роками її звичний стан. «Маленькую бедную Россиюшку» повсякчас усі кривдять. То НАТО знову розшириться, то Ердоган кривий ножик у спину встромить. Англосакси, так ці взагалі з самого початку були придумані тільки для того, щоб Росію кривдити. Тому Путін прокидається з уже заздалегідь скривдженим виразом обличчя, готовий із самого ранку обурюватися, що його знову «надули» та «кинули».
Відмова від участі в головному міжнародному діалозі з питань безпеки виглядає дещо дивно на тлі того грандіозного скандалу з погрозами ядерного апокаліпсису, який Росія влаштувала на планеті, натомість вимагаючи гарантій безпеки. Кремль ображається, що його не чують, і разом із тим відмовляється від тієї головної трибуни, де можна висловити свою позицію, щоб усі почули. Як це було 15 років тому під час мюнхенської промови Путіна.
Замість очільників країни проблеми політики безпеки на планеті поїдуть обговорювати голова правління Ощадбанку Герман Греф, президент Всеросійської спілки страховиків Ігор Юргенс і президент Інституту світової економіки та міжнародних відносин РАН Олександр Динкін. Саме ця трійця, на думку Кремля, повинна представляти Росію в діалозі з очільниками держав, міністрами закордонних справ і оборони. А потім Кремль ображатиметься, що його не чують і не розуміють. Ситуацію можна прокоментувати словами Івана Васильовича зі старого радянського фільму: «Да как же тебя понять, коль ты ничего не говоришь?».
Як колишній очільник «Роскомпозора» Жаров і дочка Путіна провалили проекти «російський TikTok» і «російський YouTube».
Якщо від англосаксів та інших іноземних державних кривдників можна відвернутися і сховатися, можна їх приймати по одному, відгородившись шестиметровим столом, то від образ, що заподіюються міжнародними IT-компаніями, жоден бункер не рятує.
Головна образа — всі ці гугли, ютуби і твіттери абсолютно не розуміють одвічної російської духовної традиційної цінності, якою споконвіку була цензура.
Росія — абсолютний лідер за кількістю вимог про видалення контенту, що публікується в Google. За даними корпорації, російська влада відправила понад 60 % усіх запитів у світі. Тобто, у півтора рази більше, ніж усі інші країни разом узяті. І що найобразливіше, далеко не всі ці запити задовольняються.
Тому від цієї образи великої було вирішено створити свій національний «російський YouTube», а також «російський TikTok». Така важлива справа була доручена найближчим і довіреним людям: компанії «Газпром-медіа», а особисто цією архіважливою справою займається новий гендиректор «Газпром-медіа» Олександр Жаров, колишній очільник того самого «Роскомнадзора», а також дочка Путіна Катерина Тихонова.
Олександр Жаров — найлютіший цензор в історії Росії. За кількістю позбавлених життя ЗМІ, сайтів та інших медіаресурсів йому немає рівних. Жоден цензор Російської імперії, Радянського Союзу чи пострадянської Росії, включаючи Олександра Івановича Красовського й Андрія Олександровича Жданова, не наніс ЗМІ та журналістиці своєї країни стільки шкоди, як заподіяв Жаров. Тому те, що Путін доручив саме Жарову керувати створенням російського аналога YouTube, доводить дивовижну здатність президента Росії розставляти кадри саме так, щоб провалити будь-яку справу.
І справу, справді, було провалено з тріском. Створений під керівництвом Жарова продукт виявився абсолютно непридатний для того, щоб на ньому розміщувати та дивитися відео. На Rutubі користувачі не бачать лічильника переглядів відео й не можуть залишати коментарі. Крім того, продукт Жарова, звичайно, з самого народження виявився під жорстокою цензурою, і всі спроби за допомогою всіляких калачів заманити туди блогерів зазнали фіаско. Сьогодні вже ніхто в російському керівництві не вірить в те, що з цих продуктів, випущених Жаровим, щось вийде. Єдиний успіх цього підприємства — це стрімке перетворення самого Жарова на доларового мультимільйонера.
Причина провалу очевидна — цілковита неможливість в умовах несвободи та державної монополії створити нормальний продукт, головним і єдиним ресурсом якого є творчість. Плюс — люта корупція.
Стан вічно скривдженої призводить до руйнування комунікації, що, у свою чергу, веде до стрімкої деградації мови.
Як «мова ворожнечі» в російських медіа перетворилася на мукання.
Ключовим моментом програми «60 хвилин» від 9.02.2022 стало включення з Києва депутата Верховної Ради Іллі Киви. Цього депутата дуже люблять у російському телевізорі. І коли потрібно щось прокоментувати, з 450 депутатів Верховної Ради обирають саме його, Іллю Киву. Його обирають навіть не за прокремлівську позицію — там таких ціла фракція, той же Рабинович, наприклад. Російському телевізору потрібен стиль Киви, його запах, який пробиває крізь екран телевізора. Ось зразок цього стилю, який Кива показав учора:
«Положили на тебя с прибором, а ты на страну кладешь».
У МЗС РФ Лавров повсякчас кашляє. Путін із Кремля спілкується з планетою мовою матірних некрофільських частівок. Це вже не мова ворожнечі, якою лякали в «лихі дев’яності», і навіть не та клоакова мова, яку описав професор Гасан Гусейнов. Це — мукання. Невербальний обмін біологічними імпульсами, мета яких — задоволення фізіологічних потреб, що перебувають на нижніх поверхах піраміди Маслоу. Мукає Кремль. Мукає телевізор. Народ, як завжди, мовчить.
