Малоросійство

Депутат Шевченко в Мінську приміряв президентську булаву?

Хто б міг подумати — виявляється, капосний нардеп із фракції «Слуга народу» Євгеній Шевченко (саме так, він сам наполягає, що є Євгенієм, а не Євгеном, тобто зветься згідно з нормами російського, а не українського правопису) скоїв щось несусвітнє в Мінську і тепер його викличуть «на килим»! «Народний депутат Шевченко не був делегований фракцією, партією «Слуга народу», Міністерством закордонних справ чи Офісом Президента України на проведення будь-яких перемовин із офіційними особами Білорусі. Він також не перебуває в складі парламентської делегації до Республіки Білорусь», — наголосив голова партії «Слуга народу» Олександр Корнієнко (див. «День», №71, 21.04.2021). Як пояснив Корнієнко, всі зустрічі в Мінську, які провів Шевченко, є його особистою ініціативою. «Я вважаю, що подібні дії як мінімум порушують порядок реалізації зовнішньої політики в Україні та принцип узгодженості дій усіх гілок влади в міжнародних відносинах. Очікується, що фракція вимагатиме від пана Шевченка пояснень по його поверненню». Як грізно сказано — «очікується»! Голова партії «очікує», що від нардепа «вимагатимуть пояснень!» Упасти можна... Невже пан Корнієнко не має повноважень, щоб вимагати чогось від члена владної фракції? Якщо ні, то він є тільки номінальним головою, а реальні керівники «Слуги народу» — зовсім інші люди...

Узагалі автор цих рядків уже писав про неподобства Євгенія Шевченко (якщо дотримуватися улюблених ним правил російського мовлення, то його прізвище не має відмінюватися) — стаття «Слуги народу» та «вороги народу». Про два сюжети провальної кадрової політики влади («День», 15 березня 2021 року). Зокрема, про його поїздки до Білорусі та публічні реверанси на адресу диктатури Лукашенка. А ще я цитував фрагменти його звернення до українців, написаного мовою, яку Шевченко чогось вважає літературною російською: «Украинцы, родные мои! Подождите ещё немного. Мы прогоним этих заграничных агентов заполонивших нашу страну, как во власти так и в сми. Будет им ещё народный суд. Все Враги Народа будут осуждены и наказаны». Цікаво, а хто такі ці «закордонні агенти» та «вороги народу»? Судячи з контексту — не Порошенко і не Тимошенко зі своїми партіями, а «неправильна» частина однопартійців нардепа Шевченко...

Але повернімося до нинішнього візиту «слуги» до Білорусі та його зустрічі з «бацькою». Ось який діалог між ними відбувся. Лукашенко: «Приятно с вами встретиться. Оказывается, есть еще в Украине люди, которые уважают Беларусь». Шевченко: «Не просто уважают, а любят и ценят. Для меня очень большая честь с вами познакомиться, я давно мечтал. Правда, искренне». Лукашенко: «Это очень важная для меня встреча. Во-первых, повод поговорить о белорусско-украинских отношениях. Мы, наверное, мало говорим в последнее время вообще на эту тему. А если говорим, то не всегда позитивно. Знаю, что происходит в моей родной Украине. Вы знаете мое отношение к Украине — не только как Президента, но и мое личное отношение. Поэтому очень важна эта наша встреча как такой добрый сигнал. Я надеюсь, что это будет добрым сигналом, исходя из того, что я знаю о вас и вашей позиции в отношении белорусско-украинских отношений и вообще по отношению к Беларуси... Мы никогда ничего не скрывали от украинских наших друзей, скрывать не намерены и впредь, тем более от наших друзей. Может быть, я думал, что их (число. — С.Г.) уменьшилось, но вряд ли. Наверное, просто о них меньше говорят и они, может быть, меньше говорят в последнее время. Но не думаю, что у нас там меньше друзей».

Незалежні спостерігачі в один голос твердять, що Лукашенко приймав «слугу народу» на найвищому рівні, наче президента чи прем’єра іншої держави. Можливо, саме це (а не зміст виступів Євгенія Шевченко) обурили когось на Банковій чи на Грушевського. Можливо, обурило інше — нардеп напередодні своєї поїздки написав у Facebook: «Мне нужно в Минск, сгладить зашквары Кравчука!». Цим самим він завдав іще одного удару по іміджу глави Української держави, який призначав Леоніда Макаровича на посаду очільника делегації України на переговорах у Мінську. При цьому складається враження, що нардеп Шевченко (який мав би бути з ганьбою вигнаний із монобільшості ще після перших поїздок до білоруської столиці та хамських публічних реплік на адресу учасників акцій протесту в Білорусі) не боїться бути відсунутим на маргінес з української політики й дуже впевнено почуває себе у фракції.

Доказом цієї тези є те, як нещодавно «слуга» перебив колегу по фракції Єлизавету Ясько, коли та розмовляла з ним українською і наказав говорити російською. Ось дослівний виклад цієї ситуації, який нардеп опублікував у Facebook. Ходячи між рядами депутатів у сесійній залі, він зустрівся з Ясько:

— Как дела, Лиза, вообще?

— Справи так собі.

— Да говори по-русски. У нас русскоязычная аудитория.

— Дела более менее. Но вообще в стране так себе. Ситуация с ковидом плохая.

Зверніть увагу, як слухняно українськомовна, добре освічена депутатка миттєво перейшла на російську мову, щойно Євгеній Шевченко — який офіційно не посідає жодної керівної посади в своїй партії — їй це наказав. Що ж, Ясько, як бачимо, може слугувати живим прикладом справедливості положень давньої статті Євгена Маланюка «Малоросійство». Проте, видається, тут справа не лише в малоросійських комплексах багатьох депутатів-»слуг» (і не лише їх). Річ у тім, що нардеп Шевченко навряд чи без жодних підстав поводиться так, наче за ним стоять дуже й дуже впливові особи, від яких залежить саме існування «Слуги народу». Що ж, невдовзі побачимо, чи справді це так.

Малоросійство

Малоросійство

Депутат Шевченко в Мінську приміряв президентську булаву?

Хто б міг подумати — виявляється, капосний нардеп із фракції «Слуга народу» Євгеній Шевченко (саме так, він сам наполягає, що є Євгенієм, а не Євгеном, тобто зветься згідно з нормами російського, а не українського правопису) скоїв щось несусвітнє в Мінську і тепер його викличуть «на килим»! «Народний депутат Шевченко не був делегований фракцією, партією «Слуга народу», Міністерством закордонних справ чи Офісом Президента України на проведення будь-яких перемовин із офіційними особами Білорусі. Він також не перебуває в складі парламентської делегації до Республіки Білорусь», — наголосив голова партії «Слуга народу» Олександр Корнієнко (див. «День», №71, 21.04.2021). Як пояснив Корнієнко, всі зустрічі в Мінську, які провів Шевченко, є його особистою ініціативою. «Я вважаю, що подібні дії як мінімум порушують порядок реалізації зовнішньої політики в Україні та принцип узгодженості дій усіх гілок влади в міжнародних відносинах. Очікується, що фракція вимагатиме від пана Шевченка пояснень по його поверненню». Як грізно сказано — «очікується»! Голова партії «очікує», що від нардепа «вимагатимуть пояснень!» Упасти можна... Невже пан Корнієнко не має повноважень, щоб вимагати чогось від члена владної фракції? Якщо ні, то він є тільки номінальним головою, а реальні керівники «Слуги народу» — зовсім інші люди...

Узагалі автор цих рядків уже писав про неподобства Євгенія Шевченко (якщо дотримуватися улюблених ним правил російського мовлення, то його прізвище не має відмінюватися) — стаття «Слуги народу» та «вороги народу». Про два сюжети провальної кадрової політики влади («День», 15 березня 2021 року). Зокрема, про його поїздки до Білорусі та публічні реверанси на адресу диктатури Лукашенка. А ще я цитував фрагменти його звернення до українців, написаного мовою, яку Шевченко чогось вважає літературною російською: «Украинцы, родные мои! Подождите ещё немного. Мы прогоним этих заграничных агентов заполонивших нашу страну, как во власти так и в сми. Будет им ещё народный суд. Все Враги Народа будут осуждены и наказаны». Цікаво, а хто такі ці «закордонні агенти» та «вороги народу»? Судячи з контексту — не Порошенко і не Тимошенко зі своїми партіями, а «неправильна» частина однопартійців нардепа Шевченко...

Але повернімося до нинішнього візиту «слуги» до Білорусі та його зустрічі з «бацькою». Ось який діалог між ними відбувся. Лукашенко: «Приятно с вами встретиться. Оказывается, есть еще в Украине люди, которые уважают Беларусь». Шевченко: «Не просто уважают, а любят и ценят. Для меня очень большая честь с вами познакомиться, я давно мечтал. Правда, искренне». Лукашенко: «Это очень важная для меня встреча. Во-первых, повод поговорить о белорусско-украинских отношениях. Мы, наверное, мало говорим в последнее время вообще на эту тему. А если говорим, то не всегда позитивно. Знаю, что происходит в моей родной Украине. Вы знаете мое отношение к Украине — не только как Президента, но и мое личное отношение. Поэтому очень важна эта наша встреча как такой добрый сигнал. Я надеюсь, что это будет добрым сигналом, исходя из того, что я знаю о вас и вашей позиции в отношении белорусско-украинских отношений и вообще по отношению к Беларуси... Мы никогда ничего не скрывали от украинских наших друзей, скрывать не намерены и впредь, тем более от наших друзей. Может быть, я думал, что их (число. — С.Г.) уменьшилось, но вряд ли. Наверное, просто о них меньше говорят и они, может быть, меньше говорят в последнее время. Но не думаю, что у нас там меньше друзей».

Незалежні спостерігачі в один голос твердять, що Лукашенко приймав «слугу народу» на найвищому рівні, наче президента чи прем’єра іншої держави. Можливо, саме це (а не зміст виступів Євгенія Шевченко) обурили когось на Банковій чи на Грушевського. Можливо, обурило інше — нардеп напередодні своєї поїздки написав у Facebook: «Мне нужно в Минск, сгладить зашквары Кравчука!». Цим самим він завдав іще одного удару по іміджу глави Української держави, який призначав Леоніда Макаровича на посаду очільника делегації України на переговорах у Мінську. При цьому складається враження, що нардеп Шевченко (який мав би бути з ганьбою вигнаний із монобільшості ще після перших поїздок до білоруської столиці та хамських публічних реплік на адресу учасників акцій протесту в Білорусі) не боїться бути відсунутим на маргінес з української політики й дуже впевнено почуває себе у фракції.

Доказом цієї тези є те, як нещодавно «слуга» перебив колегу по фракції Єлизавету Ясько, коли та розмовляла з ним українською і наказав говорити російською. Ось дослівний виклад цієї ситуації, який нардеп опублікував у Facebook. Ходячи між рядами депутатів у сесійній залі, він зустрівся з Ясько:

— Как дела, Лиза, вообще?

— Справи так собі.

— Да говори по-русски. У нас русскоязычная аудитория.

— Дела более менее. Но вообще в стране так себе. Ситуация с ковидом плохая.

Зверніть увагу, як слухняно українськомовна, добре освічена депутатка миттєво перейшла на російську мову, щойно Євгеній Шевченко — який офіційно не посідає жодної керівної посади в своїй партії — їй це наказав. Що ж, Ясько, як бачимо, може слугувати живим прикладом справедливості положень давньої статті Євгена Маланюка «Малоросійство». Проте, видається, тут справа не лише в малоросійських комплексах багатьох депутатів-»слуг» (і не лише їх). Річ у тім, що нардеп Шевченко навряд чи без жодних підстав поводиться так, наче за ним стоять дуже й дуже впливові особи, від яких залежить саме існування «Слуги народу». Що ж, невдовзі побачимо, чи справді це так.