Чим є гуманізм в очах «колективного Путіна»

Сполучені Штати, виходячи з гуманітарних міркувань, дещо послабили санкції проти РФ. Того ж дня Росія відповіла на цей крок ракетним ударом по Вінниці, який викликав надзвичайне захоплення десятків, а то й сотень тисяч пересічних росіян, зафіксоване соцмережами.

Серед знятих санкцій фігурувало постачання до РФ ліків. Наступного дня у російській катівні помер захоплений у полон британський волонтер Пол Урі, який мав діабет і якому були потрібні щоденні уколи інсуліну, у чому росіяни йому відмовили. Зате тепер його кати та вбивці не матимуть проблем із ліками, як і всі інші нелюди з погонами чи без них.

Міністр оборони України Олексій Резніков розповів про своє письмове зобов’язання, що передана нам західна зброя не використовуватиметься для ударів по території РФ. Того ж вечора і вночі РФ ударила ракетами по низці українських міст, спричинивши нові руйнації та людські жертви.

А варто було деяким діячам на Заході знову щось сказати про потребу в переговорах з Росією, як остання негайно висунула умови: визнання Києвом «ДНР» і «ЛНР» (в межах Донецької та Луганської областей), належності Криму РФ, нейтрального, позаблокового та без’ядерного статусу Української держави. А тим часом ЄС має статутні положення про спільну безпеку…

Нарешті, стало відомо: в проєкті санкцій Євросоюзу щодо імпорту російського золота відсутні ювелірні вироби, тобто золоті прикраси. А їх РФ щороку завозить до Європи  на кілька мільярдів євро. Чим відповість Росія на цей доброзичливий жест – мовляв, не слід залишати безробітними ювелірів, це чесні та працьовиті люди? Яким ударом по справді чесним і працьовитим українцям, по їхніх оселях, по інфраструктурі, по історичних пам’ятках? Чи, може, цією відповіддю є наказ Шойгу наступати на всіх напрямках?

Видається, головна помилка більшості політиків і бізнесменів країн Заходу, та і мешканців цих країн полягає в тому, що вони оцінюють ситуацію війни Росії з Україною з ментальної позиції початку ХХІ століття, ставлячи себе на місце керівництва РФ і «колективного Путіна». Насправді у Росії згори донизу панує логіка міфу, споріднена з логікою архаїчного суспільства, причому його агресивно-загарбницького різновиду. Прояви гуманізму у цій логіці міфу розцінюються як слабкість, бажання зрозуміти та піти назустріч іншому – як готовність капітулювати, відмова від того чи іншого різновиду насилля – як свідчення втечі з поля бою. Чим більше буде Захід наполягати на неприпустимості тих чи інших дій українського війська, тим лютішими будуть атаки росіян, чим голоснішими заяви про неприпустимість подальшої ескалації, тим масштабнішою стане ескалація з боку «колективного Путіна», чим гуманніше (в сучасному розумінні слова) діятимуть Захід й Україна, тим значнішою ставатиме число жертв-українців. До «колективного Путіна» слід ставитися як до скаженого пса: або знищити його фізично, або посадити у міцну клітку та дочекатися, поки він сам здохне.

Можливо, втім, що можна винайти якісь ліки проти «хвороби на тоталітарний міф», але дуже сумнівно, що це вдасться у найближчі роки. Тому чим менше поступок, чим більше зброї, амуніції та фінансової допомоги Україні, тим більші шанси загнати скаженого пса до клітки, в якій він мусить припинити своє існування.