Мій нонконформізм

Форум YES може стати своєрідним фінальним акордом у реалізації «плану Путіна» на цьому етапі. Але спершу я б хотів детально проаналізувати недавню «роботу» Леоніда Кучми в столиці Білорусі.

Ознайомившись із текстом протоколу, який було підписано в Мінську, одразу у вічі впадають речі, які мають особливо негативні наслідки для України. Перелічимо основні.

Перше. Сама назва протоколу свідчить про узаконення ролі Путіна як «миротворця». Це крок, що дає йому змогу в майбутньому уникнути відповідальності за свої безумні вчинки, що призвели до численних людських жертв в Україні. Таким чином також демонструється, що це внутрішній конфлікт України, до якого Путін не має жодного стосунку. А те, що документ написано російською мовою, є ще одним доказом того, що російська мова має стати другою державною в Україні. Було б правильно, якби документ було написано українською, російською та англійською мовами.

Друге. У преамбулі протоколу йдеться, що домовленостей досягнуто між учасниками тристоронньої контактної групи у складі представників від України, Російської Федерації та Організації з безпеки і співпраці в Європі. Коли ж ми дивимося список підписантів цього протоколу, то виникає запитання — а хто такі пан Захарченко і пан Плотницький? Згідно з преамбулою, вони є представниками чи України, чи Росії, чи ОБСЄ, але з цього переліку прямого мандата їм ніхто не надавав. Але Захарченко і Плотницький — громадяни України. А в самому тексті протоколу написано, що Україна зобов’язана ухвалити Закон про особливий правовий статус для окремих районів Донецької і Луганської областей. А оскільки зазначені вище особи представляють на консультаціях ці території, отже, де-факто вони визнаються всіма підписантами протоколу представниками України, що є кричущим фактом. Це дає підстави Путіну заявляти про війну як про «внутрішній український конфлікт» і відбувається легалізація осіб, про яких керівництво України заявляло раніше як про лідерів терористичних організацій.

Третє. Пункт протоколу про забезпечення негайного двостороннього припинення застосування зброї. Це правильно — не стріляти, але конкретне формулювання означає, що якщо одна зі сторін починає стріляти, провокуючи іншу сторону, і остання вимушено відповідає (власне, що сьогодні відбувається), це може призвести до звинувачень в порушенні домовленостей обома сторонами. Тобто, немає конкретики, що винною є сторона, яка першою порушила перемир’я, а не будь-яка зі сторін, якщо вона стріляє.

Четверте. Усі пункти угоди повинні були мати чіткий алгоритм виконання. Але цього немає, окрім одного цілком правильного пункту, що передбачає негайно звільнити всіх заручників і незаконно утримуваних осіб. В останньому не вказано ні час, ні послідовність їх виконання. Правильно було б, якби існувала покрокова стратегія, коли одна сторона виконала конкретну умову (пункт), потім інша сторона виконала своє зобов’язання, і так далі, поки не буде виконано всю угоду.

П’яте. Водночас зазначається, що Україна повинна ухвалити, як вже було сказано, Закон України «Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей» (Закон про особливий статус). А також наша країна зобов’язалася провести дострокові місцеві виборів відповідно до цього закону. Тобто ми взяли на себе зобов’язання, а інша сторона ні. Це вже не кажучи, що після проведення місцевих виборів в цих районах ми остаточно легалізували статус і владу на цій території. А далі цілком імовірний «кримський сценарій».

Шосте. У протоколі також зазначено пункт про необхідність ухвалення Україною Закону про недопущення переслідування і покарання осіб у зв’язку з подіями, які відбулися в окремих районах Донецької і Луганської областей України. За всієї неприпустимості таких формулювань (звільняють від відповідальності злочинців за жорстокі злочини), вони ще й несуть серйозну загрозу створення особливої зони, подібної до Придністров’я, на території України. Але навіть якщо вже прописали цей пункт, що не можна було робити, тоді треба було пов’язати його з виконанням решти пунктів. Слід було б зазначити, що цей пункт не може бути виконаний, доки не буде виконано решту пунктів. Оскільки цього немає, інша сторона, тобто терористи і агресор — Росія (хоча в документі вона зафіксована як миротворець), завжди звинувачуватимуть Україну в невиконанні домовленостей.

Сьоме. Пункт десятий звучить так — вивести незаконні збройні формування, військову техніку, а також бойовиків і найманців з території України. Питання — куди? Адже там не написано, що треба виводити на територію Російської Федерації. А це означає, що ніхто, і головним чином Росія, не несе жодної відповідальності за виконання цього пункту.

Можна продовжувати даний перелік, але головне в аналізі протоколу те, що коли системно оцінювати цей документ і наслідки його підписання, то окрім пункту про звільнення заручників, там нічого корисного для України немає. Всі решта пунктів спрямовано проти нашої країни. Виходить, Україна взяла на себе зобов’язання, а інша сторона не взяла на себе жодних зобов’язань. У такому вигляді цей документ означає, що всі жертви, які були досі, були марними. Подібні угоди можна було підписувати ще в травні цього року.

Коли ж сьогодні говорять, що ця передишка потрібна для перегрупування сил — так, це нам необхідно, але не треба забувати, що Україна взяла на себе конкретні зобов’язання, які доведеться виконувати. Якщо влада хотіла підготувати ширму для передиху, то їй потрібно було робити все розумно, а не так, що Україна фактично легалізувала згаданих представників і збирається надати особливий статус окремим районам на Донеччині та Луганщині. У разі ж чого, друга сторона кричатиме, що Київ не виконує угоди, отже, з ним неможливо домовлятися.

Хочу підкреслити. Я ні в якому разі не закликаю до війни. Навпаки, я хочу миру. Але такими угодами мир не досягається. Це, як написало авторитетне німецьке видання Der Spiegel, «банкрутство України», а я додам — яке ще спричиняє багаторічний конфлікт з чисельними жертвами. У цілому, можна сказати, що все йде за «планом Путіна», він наразі обіграє всіх. І це йому вдається легко, бо в тристоронній групі майже всі — його люди, у тому числі, колишній президент Леонід Кучма.

На мій погляд, Кучма скоїв черговий злочин, за який він повинен відповісти, але відповісти разом із попередніми злочинами, здійсненими ним під час свого президентства. Це чергова зрада національних інтересів України. Кучму категорично не можна було допускати до цих перемовин. Я і багато експертів про це говорили давно. Але до нас не прислухалися. У результаті, ми отримали ганебний і шкідливий документ для України.

Я вважаю, що однією з головних цілей участі самого Кучми в даній групі було отримання прилюдних гарантій недоторканості, що зафіксоване в 12-му пункті протоколу. У ньому говориться про те, що для учасників консультацій надаються гарантії особистої безпеки. Тобто панове Кучма, Захарченко і Плотницький отримали гарантії безпеки за все, що вони накоїли і коять: Кучма — у відомих резонансних справах, (починаючи зі «справи Гонгадзе-Подольського»), а Захарченко і Плотницький за свою нинішню злочинну діяльність на сході України.

Але головне ось що. При всьому скептицизмі з юридичного погляду довкола статусу даного документа, його пункти обумовлені кулуарними міжнародними зобов’язаннями керівництва України і домовленостями між світовими лідерами. Якщо даний протокол буде реально підтримано Президентом України Петром Порошенком, більше того, він сам з’явиться і виступить на родинному заході Кучми — Форумі YES, тоді відбувається фактична легітимація всього того, що написане в даному документі. Отже, подальша відповідальність лягає на Петра Порошенка. Кучмі дуже необхідна поява Президента в рамках згаданого форуму для того, щоб перекласти відповідальність за підписання зрадницького мінського протоколу на Президента України.

Петро Порошенко вже припустився багатьох критичних помилок, але його поява на форумі спричинить незворотні наслідки. Перш за все — для нього самого. Перш ніж зважуватися на такі дії, йому потрібно подумати про країну і про свою політичну перспективу.

Вже багато років відомі українські політики та громадські діячі вважають для себе припустимим відвідувати заходи, що фінансуються сім’єю Кучми. Раніше їхня амнезія (на причетність Леоніда Кучми до «справи Гонгадзе-Подольського» та інших резонансних злочинів, побудови злочинної системи Кучми-Януковича і подібне) була просто аморальною і приймалася безвідповідальною, корумпованою і зажерливою «елітою», враженою вірусом Кучми. Нинішній прихід на форум YES сприйматиметься суспільством особливо загострено. Після загибелі Небесної Сотні. Після загибелі сотень героїв на Донбасі, багато років тому відданому Кучмою в лізинг криміналітетові. Після мінського «автографа» Леоніда Кучми... Українські гості форуму YES є співучасниками у зраді України.