МЕНЮ

Яка вона, трава на чужині

Олеся ШУТКЕВИЧ, «День», Вінниця
29 березня, 2019 - 10:28
Гумористична емігрантська сага Наталки Доляк

З гумором про трагічне — так можна кількома словами описати щойно виданий роман вінницької письменниці Наталки ДОЛЯК «Де трава зеленіша». Він був написаний ще 2012 року, через рік рукопис здобув спецвідзнаку від «Коронації слова», і тоді голова журі Олег Чорногуз назвав Наталку «Українським Шолом-Алейхемом у спідниці». Бо їй виявилося до снаги написати книжку з глибоким змістом, запакувавши її в гумористичну обкладинку й наповнивши колоритною єврейською лексикою разом з українізмами, русизмами і германізмами.

«Напевно, підсвідомо в романі я використала прийом із легендарного фільму «Життя прекрасне», де страшну, трагічну історію євреїв у роки Другої світової війни режисер (єврей за національністю) подає в легкий, гумористичний спосіб. Навіть не уявляю, як можна було писати про євреїв, які виїжджають в еміграцію, з трагічним навантаженням. З гумором про трагічне — це в крові єврейського народу, — відзначає письменниця. — На «Коронацію слова» я подавала рукопис під псевдонімом Сара Зойліц (псевдонім — це була умова конкурсу). Олег Чорногуз, коли читав, подумав, що то написав його товариш, письменник з Ізраїлю, і скинув йому на візування. Той відповів, що роман не його, але подача і манера — «так могла написати тільки єврейка». І коли Олег Федорович дізнався, що це мій рукопис, то здивовано запитав: «І що, ви зовсім не Сара? Ні краплиночки?» «Ні!» — відповіла я».

«НЕ ОЗВУЧИТИ ЙОГО Я НЕ МАЛА ПРАВА»

Таємниця в тому, що в Наталки свого часу було багато друзів-євреїв, і вона спілкувалася з їхніми родинами. Цей лексичний простір притягував і заворожував її ще з дитинства. Розмови, дивні слова, неперевершений гумор, навіть коли траплялися сварки в родинах, — усе було так потішно й кумедно, що вимагало озвучення.

«Роман усіяний примітками щодо єврейських слів. В івриті дуже багато синонімів, крім цього, одне слово може мати кілька різних значень, що залежать від того, де саме проживає та чи інша родина. Часто я чула, як в івриті вживали феню, росіянізми, українізми, іншомовні слова. Усе це створювало неймовірний колорит і стрімку подачу у спілкуванні. Ці слова були у мене на слуху з дитинства, не озвучити їх я не мала права, — ділиться спогадами Наталка. — Точних прототипів — власників цих соковитих словосполучень — у романі немає. Але є сім’я моїх друзів — немолода родина, яка виїжджає із Вінниці. Сюжетна лінія складається із двох еміграцій — до Німеччини, а звідти до Ізраїлю, тобто у двох місцях ці люди шукали, де їм буде краще. Чи знайшли? Нехай читач зробить свій висновок».

«ЖИТТЄВА СТЕЖКА ЄВРЕЙСЬКИХ ЕМІГРАНТІВ»

Першу сюжетну лінію еміграції Наталка писала із власного досвіду. Вона була в Німеччині, знає, як там живуть євреї, як асимілюються, які рубежі проходять на етапах становлення, зрештою, який шлях долають, усвідомлюючи себе емігрантами. З Ізраїлем було складніше. Але допомогла подруга із Харкова Галина Михайловська, яка 20 років листувалася зі своєю знайомою, котра виїхала до Ізраїлю. З її дозволу Галина передала листи Наталці, і вони відкрили перед нею завісу тих перешкод, які довелося подолати єврейській родині, щоб здобути свою Батьківщину і позбутися марних ілюзій, що «трава зеленіша» там, де нас нема.

«Ця книжка паралельна моїй попередній «Заплакана Європа», де йдеться про шлях біженки. У романі «Де трава зеленіша» зображено життєву стежку єврейських емігрантів, як вони виїжджають, що відчувають, завдяки чому виживають, у які незручності потраплять, як різняться мрії та реальність, — розповідає Наталка. — Замість передмови у книжці довге лібрето. Ти читаєш його на 20-ти сторінках і думаєш, що це про книжку, але насправді... це спеціальний хід. Тобто читач може спочатку прочитати роман, а потім підсилити смак лібрето. Або прочитати лібрето як окрему новелу й отримати розкриття смаку під час читання роману».

СВОЄРІДНИЙ РАРИТЕТ

На вихід у світ книжка «Де трава зеленіша» чекала шість років. Спочатку роман мали намір видавати кілька видавництв, але жодне не насмілилося, мовляв, тема неполіткоректна, а ну як хтось образиться. Хоча в романі, як каже авторка, немає нічого образливого для євреїв. Одне видавництво навіть розсилало рукопис на попереднє читання, і серед тих, хто його читав, були і євреї. Вони досить схвально відреагували на текст. Але на видавця це враження не справило, і, не отримавши пропозицій, авторка вже збиралася видавати книжку власним коштом.

Та півроку тому отримала державне фінансування через обласний конкурс із книговидавництва. Щоправда, надрукували всього 140 екземплярів. Наталка за власні кошти додрукувала ще сто. Тепер роман «Де трава зеленіша» став своєрідним раритетом, який не знайти у книгарнях, натомість книжка є в усіх бібліотеках Вінницької області. Придбати її можна безпосередньо в авторки. Але і в неї залишилося небагато примірників, бо ще до появи книжки Наталка мала передзамовлення.

«У перший день, коли я виставила на Facebook обкладинку нової книжки (яку створив Сергій Татчин, йому належить все художнє оформлення), то мені одразу в приватні повідомлення надійшло 15 запитів. А за перший тиждень я продала 30 книжок (через книжкові магазини я могла продати таку кількість лише за півроку). Тобто обмежений тираж і книжка, на яку довго чекали, бо знали про цю історію, справили відповідну промоцію, — розповідає Наталка.   — Свої книжки я не дарую — це принципово. Давно борюся з тим, що люди не розуміють, що книжка — це товар. Якось мій знайомий, який працює ювеліром, каже мені при зустрічі: «Ой, Наталко, чув, ти книжку видала, дай мені!» А я йому: «Дай мені ось цю каблучку поносити». Не всі, на жаль, розуміють, що книжка    — це велика праця».

У ПЛАНАХ — СЕРІЯ ДЕТЕКТИВІВ

Зараз письменниця одночасно працює над чотирма книжками. Це може бути дивним для когось, але не для Наталки, котра звикла час від часу повертатися до написання того чи іншого роману. Найперше вона ставить перед собою завдання продовжити детектив «Шикарне життя у Вупперталі», який отримав солідний читацький фідбек та позитивну оцінку критиків. Зокрема, відомий детективіст Юрій Камаєв порадив Наталці працювати саме в детективному жанрі, адже ця ніша в сучасній українській літературі досі не заповнена.

«Героїня мого детективу «Шикарне життя у Вупперталі» Зоя Кирпич цілком заслуговує на те, щоб з нею в головній ролі написати кілька книжок. Її історії гарно лягають на серіальність, тобто образ може переходити із книжки в книжку, і це буде серія детективів,     — ділиться планами письменниця. — Події першої книжки розгортаються на Заході, а другої, половину якої я вже написала, — на вінницькому телебаченні (не на конкретному телеканалі). Завершить серію трилер у театрі ляльок, де я свого часу працювала і добре знаю цю кухню. Моя героїня потрапить у заплутану і захопливу історію. Це буде жвавий сюжет, який триматиме увагу читача від початку й до кінця».

До написання історичних романів, таких як «Чорна дошка» чи «Загублений між війнами», письменниця поки що повертатися не збирається. В її шухляді вже є написаний історичний роман про Леся Курбаса під назвою «Березневий Лесь», але редагувати і готувати його до друку Наталка не поспішає. Нехай поки що полежить... Як засвідчує щойно видана книжка «Де трава зеленіша», з роками не опубліковані одразу романи тільки набувають знаковості й значимості. А завдяки правильній промоції — розлітаються серед читачів.