Від авангардистських ігор до містики

Побачила світ збірка «Цебер без дна» Вано Крюґера

Нова книжка поета Вано Крюґера «Цебер без дна», яка побачила світ у видавництві «Люта справа», належить до найбільш стилістично цілісних «поетичних прем’єр» останнього року. Її можна було б назвати таким собі парком парадоксально тривожної, напруженої поетичної медитації з самшитовими лабіринтами алюзій та (мульти)культурних цитат і контекстів.

Багатомовні назви і фрагменти, різноманітні знаки замість слів, зашифровані присвяти і грайлива візуальна побудова віршів надають їм особливої сконструйованості, умовності, герметичної гри, пересипаної насінням авангардизму чи навіть бароко:

крига і світло
що одне і те саме
кришталик
в небесному
о
ц
і
!
Чи, до прикладу, в такому форматі:
сьогодні хор
сьогодні хор
сьогодні хор
напис на форзаці
словника 1937 року
а якщо
покласти
одна на одну
гайку
гайку
гайку
буде
сніговик

Така стилістика, до речі, гармонійно поєднується з оформленням книжки в цілому. Це і загальний дизайн Юрія Барабаша, котрий зазначений у переліку тих, хто працював над книжкою (угорською мовою — Barabаs Gyоrgy), і абстрактні ілюстрації Діми Красного, не розосереджені, як заведено традиційно, різними епізодами книжки, але скомпоновані в один блок, ніби в невеличку «книжкову галерею».

Концептуалізованість і «зумисність» (читачі й читачки, обізнані з попередніми книжками Вано Крюґера, в наведених цитатах зауважать нові повороти цих рис) збірки «Цебер без дна» не означають, однак, буцімто тут панує лише незворушна штучна гра. Чимало текстів вирізняються добрячою емоційністю — випадає навіть говорити про дуже індивідуальну поетичну емоційність, яка чітко вирізняє поезії Крюґера, відокремлює їх, наприклад, у деяких випадках від об’єктів стилізації чи цитування — прийомів, притаманних цьому поетові. Вона розгортається поступово, немовби накручує кола, як це могла б робити котрась із летючих комах (а комахи явно належать до улюблених наскрізних персонажів віршів нашого автора):

(...) панцер мокриці
крутись наймудріша з комах
крутись
в безодні колодязя неба
ніхто так не хоче щоб ти
розгорнулась
як я цього хочу
ніхто так не хоче тебе
прочитати —
сувій твій гірський і небесний —
як я цього хочу
крутись наймудріша з комах
крутись
знаєш і свідчиш
день змінює ніч
ніч змінює день
сонце світить золотими
і жовтими променями
місяць — білим і світлим
як кість з якої все почалося...(...)

Можливо, правильніше в цьому й подібному випадках говорити не тільки та не стільки про емоційність, але більшою мірою про транс, до якого час від часу «виїздить» поетика книжки «Цебер без дна». Ну, а вже транс перекидає місток до важливого для багатьох текстів збірки метафізичного пафосу, навіть патетики. Його знаходимо і в містичній образності, й у відповідних цитатах і стилізаціях, зрештою, в специфічній лапідарності-афористичності. Або імітації чи й пародіюванні афористичності. Принагідно кажучи, стислість і зваженість слова, рядка, вірша — взагалі, одна з найочевидніших ознак збірки.

Отже, в «Цебері без дна» до нашої уваги — і алхімічні мотиви, і біблійні, й інші найрізноманітніші виміри містики, від «Пророцтв царю Валтасару» з епізодами-формулами на кшталт:

діямант,
що випав з корони,
засвідчує давність царства
(...)
наркіс витримує
все, навіть
відсутність води,
навіть
відсутність крові
наркіс
помирає
без погляду

(...)
ненависть солона на смак
тому зберігається довго
любов же — не смак, а тепло -
вистигає...


До екстатичної «білої лебідки», скрученої з пластику — однієї з головних матерій наших днів:

(...)
чому ти плаваєш,
біла лебідко,
скручена з пластику
пляшки?
сонце пестить кожну пір’їну...
не плаваєш не втечеш
але тебе не вполює ніхто,
ти житимеш вічно,
прекрасна біла лебідко (...)

Саме містика і метафізика опиняються в центрі передмови до книжки — її написав історик, юдаїст, поет Ігор Туров.

Книжка «Цебер без дна», як уже було сказано, пов’язана цитатами, алюзіями, присвятами та стилізаціями з багатьма культурними пластами і постатями. Та насамперед тут треба згадати таких важливих українських поетів кінця двадцятого і початку двадцять першого століття, як Олег Лишега, Михайло Григорів, Микола Воробйов, Василь Голобородько, Петро Мідянка. Вплив цих (та інших, але насамперед цих) авторів на збірку Вано Крюґера виразний, він постійно акцентує їхній контекст із несподіваною наполегливістю. Але, на щастя, це не перетворює книжку на збірник цитат чи епігонське наслідування. «Цебер без дна» залишається вельми самодостатньою, оригінальною книжкою, багато в чому протиставленою основним тенденціям, що спостерігаються нині в сучасній українській поезії загалом.