«Розвіртуалити» класика

Ця книжка знаменитого історика літератури і культури — одночасно і біографічне видання, й інтелектуальна, фахова історія еволюції особливого діяча, особливої постаті на ім’я Михайло Драгоманов. Це важливо з огляду на те, що сьогодні в Україні не надто багато видається, досліджується й осмислюється те, що писав Драгоманов. Частково це здійснюється, наприклад, газетою «День», та все ж він, властиво, належить до імен, якими просто абстрактно називають вулиці. Праця Леоніда Ушкалова якраз покликана «розвіртуалити» Драгоманова. І для виконання такої функції вона годиться дуже непогано: автор дає детальну картину життя і творчості свого героя. 

ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ

Спершу Леонід Ушкалов змалював дитячі контексти Драгоманова, а саме — життя біднішої частини лівобережної «малоросійської» шляхти. Потяг до освіти, легка, пасивна ліберальність у поєднанні з консерватизмом, русифікація зі збереженням «хатньої» української, часом автономістські сентименти... Ці та інші тенденції, умови професор Ушкалов проаналізував як чинники формування особистості Михайла Драгоманова, не забуваючи, скажімо, й про цікавий, не надто активно досліджуваний комплекс провини за володіння кріпаками (у батьків Драгоманова їх було небагато, але таки були).

У розділах, що розповідають про навчання Драгоманова в гімназії, а потім і в університеті, матеріалу, звісно, набагато більше, і він — відчутно розгалуженіший. Ушкалов постарався дати виразну характеристику кожної вагомої в житті Драгоманова постаті (викладачів, студентів і гімназистів та ін.). Безумовно, яскравими постають розповіді про зближення молодого Драгоманова з Київською українською громадою або описи київських відгуків польського повстання (із мало згадуваною сьогодні збройною сутичкою в районі Борщагівки).

РОЗВИВАТИ УКРАЇНУ, ВИВОДИТИ ЇЇ ІЗ ЗАГУМІНКОВОГО, НАПІВКОЛОНІАЛЬНОГО СТАНУ

Власне, десь від університетських днів історія формування яскравої особистості перетворюється на історію самодостатнього мислителя, дослідника, політика. Навчання і праця в Київському університеті, тривале перебування за кордоном, повернення до Києва, еміграція — ось, сказати б, організаційні рамки. В них Ушкалов показує як суто приватне (радості одруження, народження дітей, трагедія смерті однієї з них), так і фахове, політичне. З «Чарівності енергії...» ми дізнаємося про величезну працю Драгоманова у фольклористиці, в літературній критиці, в публіцистиці, у виданні різноманітних книжок — від наукових до агітаційних.

Без надмірної патетики та гучних фраз Леонід Ушкалов переконливо й ефектно продемонстрував, який велетенський, навіть жахливий обсяг роботи стояв станом на другу половину ХІХ століття перед українськими діячами, перед тими, хто вирішив узяти на себе місію розвивати Україну, виводити її із загумінкового, напівколоніального стану, зокрема в гуманітарній сфері.

Бракувало просто елементарних речей — словників, чіткої термінології, належного обсягу фольклористичних збірок, історичних праць, періодики, матеріалів для самоосмислення й самоусвідомлення, критики, політичної публіцистики. Усе це доводилося творити з нуля, під постійним державним пресом і обстрілом. Масштаби завдань поєднувалися зі скромними можливостями — і це, безперечно, наклало свій відбиток на багато проблем України як ХІХ століття, так і пізніших часів, аж до наших днів.

МОЖЛИВОСТІ ОКРЕМОЇ ОСОБИСТОСТІ В ІСТОРИЧНИХ МАСШТАБАХ

Не менше Ушкалов зосередився і на суто політичній активності Михайла Драгоманова. Звісно, тут знаходить своє відображення тема постання і розвитку непростих вузлів ідентичності Драгоманова та його сучасників. Власне, йдеться про «подвійну ідентичність», «подвійну культуру» — українську та «общеруську» — і про поступове посилення в ній українського компонента. Складається враження, що український контекст у героя «Чарівності енергії...» далеко не одразу став домінантним, а ще довго перебував у нестабільній рівновазі з загальноімперським.

Що ж до властиво ідеологічних питань, професор Ушкалов трактує Драгоманова як діяча досить радикального і при тому далекого від багатьох панівних течій. Як знаємо, Михайло Драгоманов сповідував ідеї, певною мірою близькі до анархізму, але в досить специфічній формі. Він заперечував терор, боровся за національне звільнення (хоч і різко відкидав будь-який націоналізм), був постійним опонентом «централізму» лівих імперських рухів. Цитати з листування, спогадів і публіцистики дадуть читачам уявлення про загальні тенденції тодішніх ідеологічних, політичних суперечок, протистоянь, про те, як Драгоманов щораз більше розходився і з основними силами українського руху (він вважав їх занадто, в нинішній термінології, «правими» та провінційними), і з російськими ліворадикалами. Зрештою, залишився майже сам.

Втім, бути самому й працювати без особливих надій побачити результати своєї праці Михайло Драгоманов не боявся. Тож книжка «Чарівність енергії...» — ще й оповідь про сміливість та величезну працю. Порція бадьорості для тих, хто сумнівається у можливостях окремої особистості в історичних масштабах.

УВАГА ДО ТЕКСТІВ І ФАКТІВ

Свою останню книжку Леонід Ушкалов написав у власній, упізнаваній стилістиці. У ній є місце для легкої іронії, сумнівів, вагань, роздумів. Будучи автором підкреслено особистісним, місцями емоційним, зовсім не позбавленим суб’єктивності, Ушкалов при цьому ніколи не «тонув» у суб’єктивізмі. Так і тут — величезну увагу він приділив цитатам і фактичним подробицям. Дивовижно, але мені траплялися відгуки на книжку, де «надмір» цитат оголошувався недоліком: мовляв, це «обтяжує» текст, призводить до самоповторів. Як на мене, все навпаки — увага до текстів і фактів завжди була силою творів Леоніда Ушкалова, бо дозволяє читачам формувати власну думку, бути за потреби незгодними з автором. Зрештою, це навіть певна компенсація досить поширених у нас форм публіцистичних і наукових текстів, де все обмежується авторською думкою та авторськими відчуттями, а читачам залишається тільки сліпо вірити або не вірити.