На зламі цивілізацій

Українське технофентезі Дарії Піскозуб: машини, магія і переосмилення викликів сучасності

Роман «Машина» Дарії Піскозуб (видавництво «Vіvаt») — яскравий дебют, що його можна віднести до жанру технофентезі. Його події відбуваються в далекому і частково примітивному майбутньому, на уламках високої цивілізації, що розвинулась із наших цивілізаційних реалій і тенденцій. Таким чином, якщо ви бажаєте поміркувати над тим, що може вирости з наших пластмасок, залізяк і програмок, «Машина» може виявитися дуже навіть доречною.

Отже, високорозвинена цивілізація з серйозними технічно-магічними (переплетеними) досягненнями загинула, її міста спорожніли, більшість будівель і знань пішли в небуття. І тепер у місцині, про яку йдеться в «Машині», живуть декілька племен. Дикість і майже доісторична деградація в них химерно поєднується з окремими магічними вміннями та технологіями з блискучого минулого. Так, деякі люди цієї постци-вілізації вміють «ткати» — проникати до свідомості інших людей чи тварин та опановувати їхню волю. А ще в племінних столицях стоять таємно пов’язані між собою Машини, такі собі потужні, знову-таки технічно-магічні, «боги», а заразом і вмістилища певної кількості знань і пам’яті про загиблу попередню цивілізацію.

У центрі подій роману — норовлива, непокірна і розвинута родина Торіаті, які більше за інших занурюються в дослідження відомостей про минуле і різноманітних давніх апаратів та кинутих міст. Нові знання дають нові сили, що, звісно, поступово призводить до конфлікту з владою жреців Машини. Ну, а далі починаються типові фентезійні пригоди, війна всіх проти всіх, химерні чари, апарати і таке інше.

Розвиток подій у «Машині» доволі стрімкий, він інтригує, тримає увагу, нерідко змушує «зачитуватись». При цьому не всі сюжетні відгалуження повністю висвітлюються, не всі загадки цілковито розкриваються, що, гадаю, добре для «читацького апетиту». Навіть фінал роману, зрештою, багато в чому можна назвати відкритим. Хто знає, чи тут не за-
кладено підґрунтя продовження книжки? Продовжити «Машину» , здається, було б цілком логічним. Нескладно було б уявити й екранізацію тексту або, скажімо, розробку на її базі гри.

У цьому сенсі, звичайно, важлива річ — органічність, яскравість і докладність створеного у фентезі-романі світу. У Дарії Піскозуб він вийшов справді яскравим, з виразною атмосферою, сильними емоціями. Реалії цього світу різноманітні, вони часто відсилають до «вузьких» і дискусійних місць, наприклад, нинішньої цивілізації. Насамперед це питання штучного інтелекту, «олюднення» техніки. Менш очевидна, але по-своєму цікаво пропрацьована ідея єднання «розуму і серця» (що можна прочитати як «свідомість і підсвідомість») у цілісне явище «серцевиру». Водночас реальність «Машини» не назвеш дуже вже деталізованою. У ній, як і, скажімо, в хрестоматійній для літератури фентезі карті на форзаці, чимало схематичних моментів (їх, до речі, можна було б збалансувати в гіпотетичному продовженні).

«Машина» Дарії Піскозуб — симпатичний зразок українського фентезі, витриманий при цьому, здається, в суто класичному дусі жанру.

На зламі цивілізацій

На зламі цивілізацій

Українське технофентезі Дарії Піскозуб: машини, магія і переосмилення викликів сучасності

Роман «Машина» Дарії Піскозуб (видавництво «Vіvаt») — яскравий дебют, що його можна віднести до жанру технофентезі. Його події відбуваються в далекому і частково примітивному майбутньому, на уламках високої цивілізації, що розвинулась із наших цивілізаційних реалій і тенденцій. Таким чином, якщо ви бажаєте поміркувати над тим, що може вирости з наших пластмасок, залізяк і програмок, «Машина» може виявитися дуже навіть доречною.

Отже, високорозвинена цивілізація з серйозними технічно-магічними (переплетеними) досягненнями загинула, її міста спорожніли, більшість будівель і знань пішли в небуття. І тепер у місцині, про яку йдеться в «Машині», живуть декілька племен. Дикість і майже доісторична деградація в них химерно поєднується з окремими магічними вміннями та технологіями з блискучого минулого. Так, деякі люди цієї постци-вілізації вміють «ткати» — проникати до свідомості інших людей чи тварин та опановувати їхню волю. А ще в племінних столицях стоять таємно пов’язані між собою Машини, такі собі потужні, знову-таки технічно-магічні, «боги», а заразом і вмістилища певної кількості знань і пам’яті про загиблу попередню цивілізацію.

У центрі подій роману — норовлива, непокірна і розвинута родина Торіаті, які більше за інших занурюються в дослідження відомостей про минуле і різноманітних давніх апаратів та кинутих міст. Нові знання дають нові сили, що, звісно, поступово призводить до конфлікту з владою жреців Машини. Ну, а далі починаються типові фентезійні пригоди, війна всіх проти всіх, химерні чари, апарати і таке інше.

Розвиток подій у «Машині» доволі стрімкий, він інтригує, тримає увагу, нерідко змушує «зачитуватись». При цьому не всі сюжетні відгалуження повністю висвітлюються, не всі загадки цілковито розкриваються, що, гадаю, добре для «читацького апетиту». Навіть фінал роману, зрештою, багато в чому можна назвати відкритим. Хто знає, чи тут не за-
кладено підґрунтя продовження книжки? Продовжити «Машину» , здається, було б цілком логічним. Нескладно було б уявити й екранізацію тексту або, скажімо, розробку на її базі гри.

У цьому сенсі, звичайно, важлива річ — органічність, яскравість і докладність створеного у фентезі-романі світу. У Дарії Піскозуб він вийшов справді яскравим, з виразною атмосферою, сильними емоціями. Реалії цього світу різноманітні, вони часто відсилають до «вузьких» і дискусійних місць, наприклад, нинішньої цивілізації. Насамперед це питання штучного інтелекту, «олюднення» техніки. Менш очевидна, але по-своєму цікаво пропрацьована ідея єднання «розуму і серця» (що можна прочитати як «свідомість і підсвідомість») у цілісне явище «серцевиру». Водночас реальність «Машини» не назвеш дуже вже деталізованою. У ній, як і, скажімо, в хрестоматійній для літератури фентезі карті на форзаці, чимало схематичних моментів (їх, до речі, можна було б збалансувати в гіпотетичному продовженні).

«Машина» Дарії Піскозуб — симпатичний зразок українського фентезі, витриманий при цьому, здається, в суто класичному дусі жанру.