Фемінізм – це про повагу до себе та інших

Книжка Тамари Марценюк «Чому не варто боятися фемінізму» вийшла друком торік у видавництві «Комора» і встигла потрапити до короткого списку премії «ЛітАкцент року-2018» у номінації «Есеїстика та художній репортаж». Текст не належить ні до першої, ні до другої категорій — за жанром це підручник. Хоч і більш сучасний, аніж ті, за якими вчилося радянське покоління, але зі збереженням базових вимог до його структури: історія питання, огляд основних ідеологій та хвиль, список рекомендованої літератури після кожного розділу тощо.

Менше з тим, уже сам факт появи книжки у видавництві, яке не спеціалізується на науковій і науково-популярній літературі, засвідчує те, що подібні тексти можуть виходити за межі вузького кола фахівців. Тож книжка Тамари Марценюк руйнує уявлення про видання книжок так само, як фемінізм — гендерні стереотипи. І в цьому неможливо не зауважити красивий та продуманий жест.

ПІДРУЧНИК ДЛЯ ВСІХ

«Чому не варто боятися фемінізму» не є підручником, рекомендованим Міністерством освіти до обов’язкового прочитання студентам вишів чи школярам. Кожен сам вирішує, як і в якому обсязі ним користуватися, виходячи з власних запитів і наявних знань. Одні можуть обмежитися лише текстом, написаним авторкою, інші — навпаки, обрати ґрунтовне ознайомлення з усіма джерелами до самостійного опрацювання. У цілому ж книжка радше орієнтована на початківців, аніж тих, хто «в темі». З іншого боку, масив опрацьованої літератури і корисних ресурсів може неабияк спростити життя дослідникам та активістам.

Марценюк не ставить на меті руйнування стереотипів чи полеміку з їхніми носіями — текст просто інформує. Зокрема, і про феміністичні ініціативи та організації, що існують в Україні. Авторського голосу щодо явищ, які розглядаються, в книжці годі відшукати, як і прискіпливого аналізу. Ідеться радше про систематизацію та класифікацію. Утім, така позиція наукового відсторонення має свої переваги. Наприклад, відсутність тиску на читача.

ПОПУЛЯРИЗАЦІЯ ЗДОРОВОГО ГЛУЗДУ

Як можна зрозуміти з самої назви, «Чому не варто боятися фемінізму» виконує здебільшого просвітницьку функцію. Демонізація і стереотипізація образу феміністки, феміністичного руху як такого, спроби його дискредитувати зазвичай мають одне-єдине джерело — необізнаність, наслідком якої є брат її страх.

Натомість книжка демонструє, що фемінізм не є гомогенним явищем, як не є гомогенною спільнотою і самі жінки. І це ускладнює завдання опонентам. Треба боятися якогось одного фемінізму чи всіх одразу? Чим вони відрізняються? Чого хочуть? Ба, та вони ще й сперечаються одне з одним замість того, щоб «ненавидіти всіх чоловіків»?

Текст є своєрідною дорожньою мапою, щоб розібратися в цих та інших питаннях. А якщо бажання немає — можна обрати позицію: «Я про фемінізм нічого не знаю, але засуджую». І як тут не скористатися нагодою, аби делікатно натякнути, що сама можливість для жінок публічно висловити свою позицію проти фемінізму також є результатом феміністичного руху.

Власне, фемінізм — це про критичне мислення, здоровий глузд, свободу та вибір. Безумовно, існують жінки, для яких «жіноче щастя, був би милий поряд» є більш ніж прийнятним життєвим сценарієм. Фемінізм не засуджує такий вибір, якщо його було зроблено без тиску держави, суспільства, родини, культури.

Проте жінкам, які мають геть інші потреби, феміністичний рух пропонує альтернативні варіанти і можливості, що має наслідком розвиток не лише конкретних жінок, а й прогрес суспільства загалом. Можливо, багатьом чоловікам та жінкам, які бояться вийти за межі патріархальної картини світу, важко це прийняти, але фемінізм — точно не про «ненависть до чоловіків», радше про любов до жінок. Навіть не так: про любов та повагу до себе та інших, незалежно від статі. Не оглядаючись на схвалення чоловіків, жінок, спільнот чи інституцій.

Фемінізм не є ідеологією, як сказали б у радянській риториці, чужою всьому українському, занесеною на наші терени з ворожого Заходу. Він не про українське — про людське. Якщо геть спростити: про те, що жінка — (також) людина. І як продукт логіки розвитку історичного процесу він не є рівномірним для різних країн. Якщо, скажімо, у Швеції фемінізм є частиною державної політики, то в українському суспільстві він почав ставати помітнішим лише після ціннісного розгортання 2014 року. Згадаймо хоча б флешмоб у соціальних мережах «ЯнеБоюсьСказати» чи перманентну дискусію про фемінітиви. І в цьому контексті книжка Тамари Марценюк «Чому не варто боятися фемінізму» є позицією більш ніж своєчасною.