Амбасадор козацької нації

Нагадаємо, після Полтавської битви наступ на козацьку автономію значно посилився, але й опір теж не зникав. І не тільки в українському, а і в європейському масштабі. У 60-х роках ХVIII ст. король Людовік ХV написав: «Маю враження, що віддати росіянам Україну означатиме долучитися до справжньої несправедливості». Значною мірою формуванню такого ставлення до нашої держави посприяла діяльність Григорія Орлика. Днями у Києві відбулася презентація книжки Ірини ДМИТРИШИН, завідувачки кафедри українських студій Інституту східних мов і цивілізацій (Париж), що присвячена видатному українцю. Тож як Григорію Орлику вдавалося лобіювати українські інтереси?

«БЕЗ СВОБОДИ КОЗАЦЬКОЇ НАЦІЇ НЕ БУДЕ СПОКОЮ ЄВРОПИ»

Його дипломатична кар’єра починається тоді, коли на польській службі його помітили магнати Потоцькі. На той час у Польщі наближався час зміни короля, і Франція хотіла надати трон Станіславу I Лещинському. Ясна річ, для здійснення цього потрібна була підтримка козаків, а хто, як не Григорій Орлик, син Пилипа Орлика, похресник Івана Мазепи, міг у цьому допомогти. Крім того, його другом дитинства був тодішній хан татар, що теж додавало українцю впливовості. Тож саме Григорій Орлик став «зв’язковим» між батьком, Францією та іншими силами, що були задіяні у просуванні Станіслава I Лещинського на трон.

Ірина Дмитришин, яка опрацювала величезну кількість архівних матеріалів, зокрема французьких міністерств, секретні розпорядження, зазначає: «Є листи Лещинського, де він пише, що винагородою козакам за допомогу в здобутті польського трону буде долучення їхньої країни до польсько-литовського союзу. І в цьому документі є абсолютно чітка фраза Лещинського: «Без свободи козацької нації не буде спокою Європи». Тобто вже на той час Лещинський ставить козацьке питання у більш широкий східноєвропейський контекст». Звичайно, ішлося про конфедерацію, утім, на той час це був один із найкращих варіантів для України.

Результатом усіх цих дипломатичних ходів стало те, що Станіслав I Лещинський і Григорій Орлик (під виглядом німецьких купців) через усю Європу дістаються Польщі, і французький кандидат таки стає королем! Складно навіть уявити, наскільки непростою була ця місія, оскільки шлях лежав через Австро-Угорщину, з якою тоді Франція мала ворожі відносини (власне, їй і потрібен був союз зі Швецією, Польщею, Оттоманською Портою, щоб стримувати політичного конкурента). Як зазначає Ірина Дмитришин, оскільки Григорій Орлик подорожував інкогніто, то й досі ані у французькій, ані в польській історії його ім’я не згадується. Тож дуже важливо, щоб хоча б українці про це не забували.

УВЕСТИ КОЗАЦЬКИЙ ЕЛЕМЕНТ В ІНТЕРЕСИ ФРАНЦІЇ

Потрібно розуміти, що Григорій Орлик, захищаючи французькі інтереси, не забував і про українські. Він одразу зрозумів, що король зверне увагу на козаків тільки тоді, коли вони будуть йому потрібні. Тож коли Станіславу I Лещинському не вдалося надовго утримати трон, Григорій Орлик пробує інші шляхи захисту козацької автономії. Зокрема, він постійно наголошує, що козаки можуть допомогти у конфліктах між Туреччиною і Росією, Швецією і Росією.

Доказом цього є написані ним меморандуми. «Усі вони — це намагання увести козацький елемент в інтереси Франції, чи то на захист Польщі, чи то на захист Оттоманської Порти, чи то на захист Швеції. У всіх цих меморандумах Григорій говорив про те, що козацька нація — вільна, загарбана, але не скорена. Вона тільки чекає слушного моменту, щоб постати. Можна сказати, що ці меморандуми були не так на захист когось, як проти Росії. Григорій далі за французьких дипломатів бачив подальший розвиток подій. Він наголошував: після того, як зникла Гетьманщина, зникне Польща, послабне Туреччина, і Росія доможеться зменшення важливості Швеції. Зрештою, до кінця століття так і сталося», — коментує Ірина Дмитришин. Більше того, навіть коли ситуація складалася так, що козаки переходили на бік Росії, Григорій Орлик пропонував усе ж таки переконати їх. Цікаво, що збереглися секретні розпорядження про ідею використати учителя дітей Розумовських, щоб «прозондувати» гетьмана щодо питання відходу від Росії.

«ОБ’ЄДНАВШИСЬ ІЗ КРИМСЬКИМИ ТАТАРАМИ, КОЗАКИ МОГЛИ Б УТВОРИТИ ЄДИНУ ДЕРЖАВУ»

Вплив ідей Орлика надовго оселився у міжнародній політиці. Це і вже згадані слова Людовіка ХV, і значно пізніші проекти. Наприклад, задум Григорія Орлика об’єднати козаків і татар у боротьбі проти Росії згодом знайдемо в іншому плані — щодо Наполеоніди (назва васальної держави, яку планувалося утворити під протекторатом Франції на теренах України і Росії. Її проєкт розроблявся напередодні війни 1812 р. у французькому МЗС у рамках стратегії Наполеона І Бонапарта щодо розчленування Російської імперії), який запропонували польські шляхтичі на початку ХІХ ст. Ірина Дмитришин навела таку цитату з цього приводу: «Об’єднавшись із кримськими татарами, козаки могли б утворити єдину державу... У цій складеній з кочових народностей державі, якою б одна людина управляла за допомогою конституції, що відповідало б їхньому способу існування, з перспективою політичної незалежності, сформувалася б цивілізована нація, яка стала б одним із найміцнішим бар’єрів проти амбіційних планів Росії та її зазіхань на Чорне море й Босфор. І хоча ці народи неосвічені й примітивні, вони, однак, наділені певною проникливістю природного розуму й піднесеністю почуттів, які загалом не властиві російському народу, а ще вони терплять ярмо і приниження, якого зазнають від останнього, особливо запорозькі козаки, які самі перейшли під руку Польщі і яких Баторій посадовив над дніпровськими порогами. Вони добре збудовані, міцні, вправні, сміливі, невтомні й дуже розумні. Вони могли б першими підняти повстання й цілком певно залучити інших до своєї справи. Повторюся, ці добре організовані народи пізніше утворять націю і зможуть навіть досягти рівня цивілізації значно вищого рівня, який ні ефемерні укази, ні постійний батіг росіян ніколи не зможуть дати вбраним, як європейці, московитам...».

«СТРИМАНИЙ, ГІДНИЙ ПОВАГИ»

Довгий час постать Григорія Орлика не була дослідженою. Одною з перших наукових праць стала книжка І. Борщака. Він здійснив багато — відкрив документи про Г.Орлика, віднайшов діаріуш П.Орлика. Утім, було в його дослідженні й чимало перебільшень, зокрема, що син відомого гетьмана спілкувався з Вольтером, чого насправді не було.

Довге коріння має й історія портрета Г. Орлика. Як проаналізувала Ірина Дмитришин, насправді достеменного зображення цього видатного українця досі не знайдено. Можливо, це через те, що він не жив спокійним салонним життям, хоч у нього була така можливість. Його місце завжди було або на дипломатичному, або на військовому полі для захисту інтересів України і Франції.

До слова, його поважали й вороги. Одного разу, коли Григорій Орлик був у Оттоманській Порті, то навідався і до російського посла Адріана Неплюєва. Той тільки через рік дізнався, хто насправді до нього приходив, і залишив згадку, яку Ірина Дмитришин навела під час презентації книжки: «... Високого зросту. Світло-русявий, засмаглий, розмовляє російською, німецькою, французькою, польською, шведською, козацькою, знає, можливо, грецьку та турецьку мови. Стриманий, гідний поваги...» І гідний нашої пам’яті. Як слушно зазначила І. Дмитришин: «Навіть позбавлена усіх міфологічних нашарувань, його кар’єра була неймовірною. Це людина, яка спілкувалася на найвищому рівні з коронованими особами, міністрами, яка провадила ідею свобод козацької нації. Це був найкращий і, напевно, єдиний амбасадор ідеї свободи козацької нації на той момент».