Геній Iоана Георгія Пінзеля, або Пластика українського бароко
На столі переді мною великоформатний, в долі «1/6», репрезентативний та щедро ілюстрований мистецький альбом «Таїна Пінзеля», виданий на якісному папері київським видавництвом «Майстер Книг» у грудні 2012 року. Ідея проекту та текстова частина належать мистецтвознавцю Вірі Стецько, концепція та дизайн альбому запроектовані Костянтином Сачеком при фінансовій підтримці тернопільських меценатів Ірини та Тараса Демкурів. Створене їхніми стараннями ошатне видання, що сприймається як художньо-естетичний феномен епохи, присвячене «світлій пам’яті Бориса Возницького», було нещодавно презентовано у палаці Потоцьких Львівської національної галереї мистецтв. Альбом приурочено до відкриття в каплиці Шапель у Луврі мистецької виставки «Йоганн Георг Пінзель: бароковий скульптор в Україні ХVІІІ століття»
...Ще навесні 2009 року «в рамках промоції західного регіону України» разом із делегацією департаменту скульптури Лувру, в яку входили теперішній куратор виставки Пінзеля Гійєм Шерф, Аврора Баслі та Женев’єва Бреск, які мали «на власні очі переконатись у високому рівні творів невідомого скульптора», ми об’їздили всі музеї та храми Львівщини, Тернопільщини та Івано-Франківщини, де експонувалися чи зберігалися твори Пінзеля. Роки пошуків, домовленостей, реставрації виявленого та збереженого Борисом Возницьким самобутнього барокового скарбу.
І от врешті-решт стою у просторому вестибюлі Лувру, наповненому людськими потоками, які рухаються в різні напрямки експозиційних залів. Поряд із рекламою-банером, що оповіщає про виставку визначного художника епохи Ренесансу — Рафаеля Санті, розміщено банер виставки Johann George Pinsel un sculpteur baroque en Ukraine au XVIII siecle. Відчуття гордості й радості за українську культуру та здійснену справу не полишає і в експозиції виставки, де у вигідному розсіяному світлі на окремих подіумах та планшетах представлено різьби та круглу пластику самобутнього скульптора з Галичини. От тільки ніхто з працівників залу каплиці нічого до ладу не може розповісти про майстра з України, українська мова відсутня на плакатах та етикетках назв творів, а в каталозі творів Пінзеля, надрукованому французькою мовою польським мистецтвознавцем Яном Островським, на вміщеній карті Львів та Тернопіль опинились у володіннях Польщі. Це трохи, «м’яко кажучи», остудило наше враження від концепції експонування творчості талановитого скульптора.
А ще — інтерв’ю культуролога Тараса Возняка: «Не можна казати, що Пінзель — український Мікеланджело. Це, м’яко кажучи, не відповідає дійсності», або «ця виставка була в ряді виставок Лувру, які показують дивних митців із дивних для французької публіки країв, як от Україна, Словаччина чи Чехія». Дивне відчуття «хлопської» меншовартості чи небажання ідентифікувати окрему мистецьку постать в українському історико-культурологічному аспекті. Запереченням цим думкам «відомого політолога» можуть стати витяги з французьких ЗМІ про творчість Пінзеля, що «помітно вплинув на скульптуру своєї епохи в Україні». Так, SORTIRAPARIS.COM пише: «...Пінзель є особливим митцем, чиї сліди були стерті часом: Україна — країна, яка його прийняла, нещодавно прийшла до усвідомлення своєї спадщини та взялася до реставрації й консервації скульптур митця. Для нас є честю приймати цього «врятованого» від невідомості митця, чий особливий стиль нагадує німецьких скульпторів Золотого віку із непідробним особистим почерком. Із його дерев’яних скульптур народжуються персонажі з витонченими жестами, вираженою експресивністю, які роблять зрозумілим створення Музею Пінзеля у Львові, місті, де мешкав митець, яке, до того ж, увійшло до списків Світової культурної спадщини людства ЮНЕСКО...» А TOUTELACULTURE.COM констатує, що «ця паризька подія є результатом недавнього усвідомлення українцями багатства своєї спадщини, що була пошкоджена під час історії».
Але повернімося до презентованого у палаці Потоцьких видання «Таїна Пінзеля», виданого під грифом «Культурна спадщина українців». Уже на перших сторінках увагу привертає «Мапа Тернопільської, Львівської та Івано-Франківської областей», з позначками міст і сіл, де збереглися скульптури видатного майстра ХVІІІ століття. Поруч — світлини музеїв та сакральних будівель, де вони знаходилися.
Перші сторінки тексту, поданого паралельно українською та англійською мовами і вдало доповненого архівними світлинами, присвячено епосі «пізньобарокового сплеску, що прокотився по західних землях», створивши справжні перлини архітектурно-скульптурної творчості — собор св. Юра у Львові; костел Непорочного зачаття Діви-Марії та Успенську церкву у Городенці; церкву Покрови Пресвятої Богородиці, костел Успіння Богородиці, міську Ратушу та придорожні колони-статуї Діви-Марії та Яна Непомука у Бучачі; парафіяльний костел Всіх Святих у Годовиці; костел Вознесіння Пресвятої Діви-Марії в Монастириській, «над оформленням яких із кінця 1740-х і до середини 1761 р. працював великий скульптор Іоанн-Георгій Пінзель». Одним із найщедріших фундаторів та меценатів, який підтримував усі нові мистецькі віяння, був нащадок герба «Пілява», граф Микола Потоцький (1712— 1782). Канівський староста, який «перейшов у віру прадідів, розмовляв українською мовою, носив оселедця, курив люльку, вбирався в одяг, пошитий на козацький манір», згодом був названий «будівничим 77 храмів та монастирів».
Наступні сторінки дослідження присвячено появі на «фабриках» Миколи Потоцького та активній творчій діяльності в Бучачі та його околицях «майстра Пінзеля». Автор проводить ѓрунтовний мистецтвознавчий аналіз основних скульптурних груп, вирізьблених із липового дерева й покритих левкасом та позолотою, таких як «Жертвоприношення Авраама», «Самсон, що роздирає пащу лева», «Святий Франциск Борджіа», «Святий Вікентій з Пауло», «Святий Іоанн», «Розп’яття», «Богоматір», цитуючи слова відомого дослідника перш. пол. ХХ ст. Тадеуша Маньковського: «Пінзель є виразником своєрідного напрямку експресивної динаміки. Напруженому драматизмові його образів відповідає підвищена експресивність форми, яка досягається надзвичайно сміливою, віртуозною обробкою матеріалу. Особливо це помітно в трактуванні драперій, ніби завихрених у повітрі».
Чотири сотні альбомів керівник проекту роздарував у бібліотеки та музеї України. Лувр теж отримав своє замовлення — 100 примірників, які продаватимуться у книжкових кіосках музею.
Завершуючи композицію ілюстративної частини альбому, Віра Стецько ставить запитання: «Хто ж він, цей геніальний митець, цей загадковий скульптор ХVIII століття? І які ще невідкриті таємниці, пов’язані з ним, чекають на свій час?..»
Час покаже... І, можливо, відкриє нам нові й поки що невідомі сторінки життя і творчості великого Майстра, що жив і творив в епоху українського бароко.
