Тут наші предки молилися своїм Богам
Високий рівень матеріальної культури нашого краю в усі часи був нерозривно пов'язаний з високим рівнем духовної культури й був ним зумовлений. Вироби мистецтва з золота й срібла з курганів скіфських царів вражають уяву своєю досконалістю. В старіших курганах, які відносяться до арійської доби, таких дорогих дарунків не залишено, але праця дослідників винагороджується не менш щедро.
Відомий київський археолог Юрій Шилов, до речі, наш земляк, за результатами розкопок у нашім краї курганів доби бронзи ( 4—5 тис. років тому) переконливо довів генетичний зв'язок цієї культури з культурою індоаріїв. У книгах «Брама безсмертя», «Пути ариев», наукових статтях він каже про те, що фундаментальні міфи «Рігведи», найбільш стародавньої пам'ятки індоарійської культури, складено в наших Азово-Чорноморських степах. Він також показав, що в цю епоху на всьому Приазов'ї та Північному Причорномор'ї було створено систему святилищ-обсерваторій, які відігравали величезну роль у керуванні життєвим ритмом арійського, тобто, нашого стародавнього суспільства.
Час і невігластво не пожаліли цих витворів людського духу. Багато наших Стоунхенджів або зруйновано, або заховано під наносними шарами грунту. Але зрідка допитливим і наполегливим щастить.
Археологічний сезон минулого літа приніс сенсаційну знахідку. На території Національного заповідника «Хортиця» на пагорбі в північно-східній частині легендарного острова молодий запорізький археолог Максим Остапенко розкопав і дослідив культову споруду епохи бронзи, яка була схована під метровою товщею піску. Розкопки було продовжено цього літа. Неподалік від уже розкопаної споруди відкрилася ще одна, меншого розміру. Власне, про її існування археологи знали ще з 1993 року, але за браком коштів дослідження відкладалися. Знайдено також додаткові елементи, які доповнили минулорічну знахідку. Стало зрозуміло, що відкрито культовий комплекс, яких у наших краях ще не бачили. Що ж він собою являє?
Центром розкопаної споруди є круглий майданчик діаметром близько 2 м, викладений плоскими гранітними брилами. По боках цього майданчика, наче сторожа, стоять два камені, які мають, подобу людських фігур. Центральний майданчик оточений кільцем діаметром близько 12 м. Кільце викладене гранітними брилами. З північного сходу кільце має розрив, можливо, вхід. З південного виходу, на самому кільці, розташовано ще один кам'яний майданчик діаметром до 3 м. Під його брилами в спеціальних ямах встановлювався ритуальний посуд — глечики, курильниці й подібне. При проведенні ритуальних церемоній широко використовувалась вохра та дрібна дресва зеленого кольору. Вздовж периметру цього майданчика встановлено п'ять стеблоподібних гранітних брил. Одна з цих брил має у верхній частині заглиблення і є своєрідним візиром. Якщо провести лінію від візира через центральний майданчик на вхід і спрямувати її на три гранітні стовпи, розміщені за межами кола на певній відстані один від одного, то ця лінія покаже на те місце на обрії, котре є близьким до точки сходу Сонця в момент літнього сонцестояння.
Мабуть служителі культу, жерці — брахмани, в короткі літні ночі, не заплющуючи очей, чекали, коли Сур'я — сонячне Божество — якраз тут вийде з-за обрію. Це означало, що прийшло літо і настало одне з чотирьох основоположних свят річного циклу, котре повторюється нескінченну кількість разів — Рітн. Це свято юного буяння природи — Купала. Можливо, через вхід у зовнішньому кільці й входить Сур'я в святилище, яке символізує собою Дім: і як житло, і як Всесвіт.
За десять метрів на північний схід від входу, за межами кам'яного кільця розташована інша культова споруда меншого розміру. Це два накладені одне на одне кам'яні кільця, кожне з них діаметром близько 8 м. Виглядом своїм ця споруда нагадує відому весільну емблему, але величезного розміру. Дослідники вважають, що кільця було викладено в різний час. Дві гранітні брили, розміщені на діаметрі одного з кілець, вказують напрямок близький до лінії захід — схід, тобто на місце на крайнебі, де сходить Сонце в дні рівнодення. Під цими кільцями було знайдено глечик з малюнком, що, як вважає М. Остапенко, може бути стародавнім календарем.
Обидві споруди, мабуть, складають єдине святилище-обсерваторію. Воно «обслуговувало» тогочасні поселення на островi Хортиця. Час його активного безперервного функціонування: середина III — початок I тисячоліття до нашої доби. В цей час поблизу знаходилось укріплене поселення на островi Мала Хортиця на сучасній його частині — островi Байди. Були й інші поселення цього часу і на о. Хортиця, і на правому й лівому берегах Дніпра.
Таке ж святилище було розкопане перед початком затоплення водосховища Дніпрогесу на Кічкасі, було таке святилище й на островi Мала Хортиця в районі сучасного гранітного кар'єру.
Кому ж було присвячене святилище? Судячи з знахідок кількох каменів, обтесаних у формі яйця, це могло бути святилище Бога-воїна, змієборця Індри, ім'я якого й означає «яйце». Культ Індри, покровителя аріїв та військової касти, у пізніші часи перетворився на культ Перуна («Індра передав владу Перунові»). Відлуння ведійських міфів про битву Індри зі Змієм Врітрою (Воротарем), який уособлює невпорядкованість — Хаос, і його перемогу, що означає початок впорядкованого Космосу, ми чуємо в наших казках про Кирила Кожум'яку, Котигорошка та подібних. Герої наших казок, як і Індра, б'ються зі Змієм і перемагають його.
Як пам'ятку європейського значення оцінюють знайдену пам'ятку фахівці, зокрема, директор-організатор Запорізького відділення НДІ Козацтва А.Сокульський.
Зараз святилище після розкопок реставроване. Однак, занепокоєння викликає бездоглядність пам'ятки, його беззахисність перед вандалами, а таких, на жаль, в Запоріжжі не бракує. Це вони в липневу спеку цього літа влаштували кілька пожеж в лісопосадках острова та на схилах Дніпра, випаливши залишки степової та байрачної рослинності. Пам'ятку слід перетворити на музей, організувати екскурсії до нього. Адже, не дивлячись на те, що святилище відкрите нещодавно, до нього ходять самодіяльні екскурсанти, групи школярів. Інтерес до пам'ятки зростає.
Можна собі уявити, з якою пошаною наші предки ставились до святилища, як берегли духовний і матеріальний світ. Гадаю, що не випадково нам, нащадкам, на зламі епох, у час вибору відкрилось це святе місце. Так само не випадково в тіні акацієвих посаджень навколо святилищ самі собою виростають молоді дубочки, які ніхто не садив, священні дерева Перуна — Індри, покровителя воїнів.