Брехня Путiна

Питання Володимиру Путіну було дуже влучним. Ведучий телепрограми «Пряма лінія» хотів дізнатися, ким же були «ввічливі зелені чоловічки» у Криму. Російський президент, який розслаблено сидів у своєму кріслі, сказав: «Кілька разів я говорив про це, навіть публічно».

І це справді так. За чотири тижні до цього російський журналіст запитав його, чи «ми брали участь у підготовці сил самооборони в Криму». Путін заперечив це. Як і будь-яке втручання російських військовослужбовців у справи України. На зауваження, що люди в Криму носили російські мундири без маркування, він також відкинув: «Ви можете піти в магазин і купити будь-яку форму».

ЗАВЖДИ ГОТОВИЙ ЗДИВУВАТИ

Таким чином, можна здогадатися, що президент сказав би у програмі «Пряма лінія»: «Зелені чоловічки» не мають нічого спільного з Росією». Але Путін не був би Путіним, якщо б не був готовий здивувати кожної хвилини. Він відповів: «У тилу сил самооборони, звичайно, стоять наші солдати. Ви абсолютно правильно звернулися, дуже рішуче і професійно». Інакше пристойний референдум у Криму не можна було би організувати. Тадам!

Не часто трапляється, що політики відкрито визнають, що вони брехали протягом багатьох тижнів. Точніше кажучи, ніколи так не траплялося, принаймні не в наших широтах. Звичайно, брешуть політики і в конституційний державах. Але вони в жодному разі не мають бути на цьому впіймані. Майже кожна політична афера починається з того, що політик стверджує, що чогось не знає чи знати не може. І це закінчується доказом того, що він має найкращу картину того, що відбувалося. Тоді від довіри до нього не залишається і сліду. Довіра є цінною річчю в умовах представницької демократії, це найбільш важливий капітал політика, якому доручено державну посаду чи мандат. Той, хто втрачає довіру, мусить або негайно звільнити посаду, або ж його зженуть на наступних виборах.

МЕЖІ ДОВІРИ

Тому досвідчені політики балансують на тонкій грані: вони не говорять усієї правди, але й не обманюють відкрито. Жан-Клод Юнкер кілька років тому зазнав жахливого фіаско, бо не дотримався цього правила. Йшлося про економічний порятунок Греції. У Люксембурзі зустрілися великі гравці, й Юнкер був там як голова Єврогрупи. Коли ця  новина поширилася, він заявив, що не було ніякої зустрічі, «незалежно від складу групи й теми розмови». Юнкер не хотів хвилювати ринок. Але ошукані журналісти не хотіли цього розуміти. Вони знайшли фразу, яку люксембуржець говорив при інших обставинах, і припасували її до цього випадку: «Коли все серйозно, треба брехати». Ця фраза і анекдот ходить за Юнкером до сьогодні, а британські газети назвали його «горезвісним брехуном».

БРЕХНЯ БЕЗ ДОКОРІВ СУМЛІННЯ

Про Путіна в Росії ніхто так публічно не заявив. Хоча історія з «зеленими чоловічками» була не єдиною брехнею кремлівського шефа. Путін бреше як собака ще з початку кризи в Україні. Наприклад, на початку березня його запитали, чи він розглядає варіант, що Крим буде приєднаний до Росії. І він відповів без довгих роздумів: «Ні, такого варіанту ми не розглядаємо». І додав: «Ми не будемо спричиняти такі рішення».

Через два дні Дума висунула законопроект, який уможливив приєднання Криму до Російської Федерації. Путін не був здивований. Пізніше, коли справа з Кримом була вирішена, президент ввів десятки тисяч людей на кордон з Україною. Росіяни відрікалися від цього. А коли вже не було як заперечувати, на зустрічі у Кремлі Путін оголосив про виведення, і хоча він говорив про це тричі за вісім тижнів, нічого так і не відбулося.

Проведемо невеличкий експеримент: уявімо, що президент Обама наказує відступити з Афганістану, але нічого не відбувається. Та в Америці творилося би чорт знає що! Повстання проти президента в міністерстві оборони! Заборона йому віддавати накази генералам! Постановка питання: чи президент ще при здоровому глузді? У Росії ніхто не ставив таких питань. Росіяни можуть жити з тим, що між словами і діями їхнього головнокомандувача — провалля. Чому?

Мій колега, який живе у Росії протягом кількох років, розповідає, що російські друзі часто дивляться на нього здивовано, коли він говорить їм, що інші розповіли йому. Чому ти віриш людям, запитують його друзі. І мій колега, шокований, ставить запитання у свою чергу: а чому б і ні? Відповідь: тому що абсолютно можливо, що вони будуть брехати так, ніби говорять правду.

Для нас це звучить цинічно. А для росіян? Уже в радянські часи публічна брехня була на порядку денному. Найбільша газета, орган Комуністичної партії, називалася «Правда». Більшість людей мали б розуміти, що це брехня і лукавість, але приймали цю інформацію. Олександр Солженіцин висловив спротив. Він написав звернення: «Жити не за брехнею». Письменник не вимагав чогось такого, щоб люди вийшли на вулиці й прокричали правду. Ви повинні просто припинити це слухати, зупинитися, сказати — «ми в це не віримо». Радянський Союз пережив звернення на чверть століття.

Тим часом росіяни захоплюються, коли людина досягає успіху завдяки брехні. Добрий політик — це той, який уміє добре брехати та пробиватися. Путін уміє добре брехати — так, як його навчили в КДБ. Як для шпигуна брехня, введення в оману і шахраювання були його професією. Як президент Путін здійснює велику брехню та запускає пропагандистську машину. І тепер він може навіть собі дозволити інколи виходити зі своєї ролі: він відкрито визнає, що збрехав. Президент підморгує народові — й народ підморгує йому.

В ІНШОМУ СВІТІ?

Це може пояснити також повідомлення, яке з’явилося за кілька тижнів після Кримського референдуму на сайті призначеного президентом комітету Ради з прав людини. Рада лаконічно заявила, що участь у голосуванні взяли від одної третини до половини жителів Криму. А з них, у свою чергу, за приєднання проголосували від 50 до 60 відсотків. Тож згоду на приєднання в гіршому разі дали 15 відсотків, а у кращому — 30 відсотків кримського населення. Для порівняння, офіційний результат: 82 відсотки взяли участь, підтримали приєднання — 96 відсотків. Підморгування, підморгування.

Канцлер сказала Обамі, що Путін живе в іншому світі. Так і є. У світі Путіна брехня є дозволеною, це ознака сили, повної незалежності. Британський оглядач нещодавно запитав: як ми можемо мати справу з таким патологічним брехуном, як Путін? Це насправді було б неможливо, тому що патологічні брехуни більше не можуть відрізнити правду від брехні. Але Путін може дуже добре. Не варто боятися, що він стане жертвою своєї власної пропаганди. Проблема полягає в іншому: як домовитися з людиною, яка, очевидно, отримує задоволення від того, що не дотримується жодних правил?

З німецької переклала Олеся ЯРЕМЧУК, «День»