Щоб було так, як у Косачів…

Хто міг подумати, що такі прості, як здавалося б, речі на зразок відновленого каміна у вітальні будинку, в якому жила Леся Українка, принесуть стільки радості. Фото вогню у каміні виставляють і поширюють. Бо камін, біля нього грілася ще і Леся, знову дає тепло, додає тієї аури, якою за життя в Колодяжному Косачів був наповнений «білий» будиночок. Старе фото кінця XIX століття засвідчує, що і стіни, і столярка були білого кольору, такими стали і тепер. Як каже завідувачка Колодяжненського літературно-меморіального музею Ольга БОЙКО, важливо під час реставрації не лише зробити ремонт будівель, а найперше – наповнити тепер їх духом Косачів.

Білий будиночок наразі зазнав чимало змін у поверненні до первісного вигляду. Крім каміна, відновили грубку, в останні роки, як відомо, будинок не опалювався і псувався. Відновлено підвал, третю кімнату. У Другу світову війну садиба Косачів була зруйнована. Після війни на старому фундаменті звели стіни двох кімнат білого будиночка, але не відновили третьої кімнати, в якій жила Ольга Косач-Кривинюк і з якої був хід у підвал, так звану пивницю, де Косачі зберігали молочні продукти, фрукти, вино, варення.

Одна із двох грубок вже гріє і в сірому будиночку, де мешкали старші Косачі. «Ми забрали звідси сцену, на якій начебто у Косачів ставили вистави для домашніх та сільської дітвори, – розказує Ольга Бойко. – Але ні у спогадах, ні в листах, а ми багато працювали і в архівах, не знайшли про це згадки. Проте маємо фото із білого будинку, де виставу ставлять перед білим полотнищем на стіні, без ніякої сцени».

БІЛИЙ БУДИНОЧОК СТАЄ СХОЖИМ НА ТОЙ, ЯКИМ БУВ СПОЧАТКУ

У сірому будиночку з’явиться кабінет Олени Пчілки. Відомо, що він знаходився у горішньому приміщенні, але після відновлення будинку для музею його не відбудували, а за нинішньої реставрації на це також не було передбачено коштів. Проте у фондах музею достатньо матеріалів, аби передати робочу обстановку, в якій працювала відома письменниця і громадська діячка Олена Пчілка.

А не вірилося ж, що ремонтно-реставраційні роботи такого масштабу в Колодяжненському літературно-меморіальному музеї Лесі Українки відбудуться взагалі. Газета «День» ще з 2018 року писала про проблеми з утриманням меморіальних споруд. Народний депутат України Ірина Констанкевич була тим рушієм процесу, завдяки якому і відбуваються зараз вражаючі зміни у музеї, що давно назріли. І кошти Державного фонду регіонального розвитку отримали, мабуть, лише завдяки 150-річному ювілею з дня народження Лесі Українки Тендер на реставрацію пам’яток культурної спадщини оголосили вже у квітні 2021 року, після ювілею. Нині роботи на завершальному етапі, завідувачка музею Ольга Бойко каже, що задоволені їхньою якістю. А вже працівники музею переймаються тим, щоб максимально передати інтер’єр «як було у Косачів».

ОЖИВ ЛЕСИН КАМІН

Сестра Лесі Ізидора залишила спогади про те, що «у Лесиній кімнаті (мала кімната наліво від входу) було ліжко, стіл до писання, крісло, стільці і також етажерка, коло ліжка висіла плахта (як килим), над вікнами висіли (як окраса) «чадри» – кримські, вишиті». Одна така чадра є у фондах музею, за її зразком замовили ще кілька. А також – і полтавські рушники, які висіли в іншій кімнаті білого будиночка.

Саме наповнення інтер’єру відкладає відкриття відреставрованих приміщень на травень, у Міжнародний день музеїв. Як відзначала Ольга Косач-Кривинюк, діти Косачів «так органічно зрослися зо всім колодяжненсько-полісько-волинським, що уважали себе тоді й потім усе життя не за чернігівців, як батько, не за полтавців, як мати, а за волиняків-поліщуків». І Колодяжне варте тих змін, які у ньому зараз відбуваються. Навіть виходячи з того, що літературно-меморіальний музей Лесі Українки – чи не найвідвідуваніша музейна установа Волині, тут щороку буває по кілька десятків тисяч людей.

Фото надано авторкою